Адрес: 04071 Украина, Киев, Подол, ул. Щекавицкая, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-44Лицензия туроператора АГ №580812Карта сайта

Прикарпатье, окресности с. Вовче. Львовская область.
 
+38 (044) 207-12-44
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Прикарпатье, окресности с. Вовче. Львовская область.
Пятница, 23 Июня 2017

Достопримечательности > Десятинна церква - початок і вінець священних споруд Старого Києва

Ірина Тимошенко, журналіст.
спеціально для "Перше екскурсійне бюро".

Цього року виповнюється 1020 років від заснування першого кам’яного храму Київської Русі –Десятинної церкви, доля якої виявилася найбільш драматичною серед усіх інших відомих храмів України. Зведена наприкінці Х ст. ще за часів встановлення Древньоруської держави, вона майже два с половиною століття простояла на Старокиївській горі, будучи символом духовності і головною святинею давнього Києва. Та навіть і після руйнування, Богородиця Десятинна залишила по собі вічну пам’ять на всі прийдешні віки...

За роки свого існування церква неодноразово зазнавала пожеж, руйнувань і наруги: вперше Десятинний храм горів ще 1017 під час великої пожежі у верхньому місті. Але після цього князь Ярослав Мудрий відбудував його, оточивши із трьох боків галереями та ще більше прикрасивши всередині. 1169 року церква була розграбована військами суздальського князя Андрія Боголюбського – „грабіша за два дні весь град: Поділля і Гору, і монастирі, і Софью, і Десятинну Богородицю,” – так про це записано в літопису. А 1203 року церква знову постраждала під час розгрому Києва Рюріком Ростіславічем, що „не тільки єдине Поділля взяша і пожгоша, іншу Гору взяша і митрополью святу Софью разграбіша, і Десятинну святу Богородицю разграбіша, і монастирі все, і ікони одраша, а інші поймаша, і хрести чесні і судини священния, і книги…”
Але всі ці руйнування і грабежі позначалися, переважно, на внутрішньому оздобленні. А найбільш трагічним для Десятинної церкви став 1240 рік, коли Київ оточили полчища хана Батия. Кілька місяців відважні захисники Києва на чолі із воєводою Дмитром стримували нападників, не пускаючи їх у місто, але ворогам вдалося –таки вдертися всередину і перетворили його на суцільні руїни. „ А назавтра прийшли (татари) на них, і була битва межи ними велика. Люди тим часом вибігли і на церкву, і на склепіння церковне з пожитками своїми, од тягара повалилися з ними стіни церковні і так укріплення було взяте (татарськими) воями. Дмитра ж вивели (до Батия), пораненого, але вони не вбили його через мужність його”. Так загинула ця давня київська святиня, в стінах якої знайшли свій останній притулок герої-захисники Києва: "єдину чашу смертну пиша вси вкупе мертви лежаща” . Сталося це 6 грудня 1240 р. на Ніколін день. Але це ще не вся історія цього відомого храму...


Оборона Київської Десятинної церкви від Батиєвої орди

Отже, повернімося до самого початку. Історія цієї давньої церкви розпочалася із славнозвісної події Хрещення Русі -України, що визначила долю всієї нашої держави і народу на майбутні століття. «Створив Володимир церкву святої Богородиці - владичицю нашу Богородицю в Києві», - писав Нестор про Десятинну церкву, яку ще за часів Володимира Великого стали називати „матір'ю церквам руським”, у своєму „Читанні про Бориса і Гліба”.



такий вигляд могла мати Десятинна церква (ілюстративна реконструкція)

Літописні повідомлення про Десятинний храм досить чітко подають час його заснування. Відомо, що у 988 році князь Во¬лодимир разом зі своєю дружиною прийняв хрещення в Херсо¬несі та повінчався з візантійською царівною Анною, а повернувшись додому, охрестив і всіх киян. Це літописне оповідання стало хрестома¬тійним. Одразу після того, як християнство стало офіційною державною релігією Київської Русі – князь Володимир заходився знищувати старі язичницькі традиції , скидати ідолів та руйнувати капища.

 

В. Васнецов.Хрещення князя Володимира і Хрещення Київської Русі. Розпис у Володимирському соборі.

Як засвідчує літописець Нестор у „Повісті минулих літ” князь Володимир „наказав будувати церкви й ставити їх по тих місцях, де раніше стояли кумири. І поставив церкву в ім'я святого Василія ( це ім’я Володимир отримав при хрещенні) на горбі, де стояв ідол Перуна та інші. І по інших містах почали ставити церкви й призначати туди попів і приводити людей на охрещення по всіх містах і селах”.

А вже наступного ( 989) року в Києві було закладено перший кам’яний храм на честь Пресвятої Богородиці: „потім же, коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити камінну церкву святої Богородиці, і, пославши (послів), привів майстрів із греків, і почав зводити... А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами, і поручив її Анастасові-корсунянину, і попів корсунських приставив служити в ній. Він дав сюди все, що взяв був у Корсуні, - ікони, і начиння церковне, і хрести” - так змалював цю подію літописець.

Згідно переказу, місце для будівництва майбутньої церкви було вибрано Володимиром невипадково. Колись тут жили і прийняли мученицьку смерть від язичників християни-варяги Іоанн та його син Федір. Якось, ще будучи язичником, князь Володимир побажав принести Перуну людську жертву. Щоб вибрати людину для цієї жертви, кинули жереб і він вказав на Федора. Але коли звернулися до Іоанну з вимогою, щоб той віддав свого сина, Іоанн не тільки не віддав Федора, але й виступив з гарячою проповіддю про дійсного Бога і з різким викриттям проти язичників. Розлючений натовп кинувся і зруйнував будинок Іоанна, під уламками якого загинули батько і син.

 

Верещагін В. „Закладка Десятинної церкви в Києві в 989 р.”

Отже, у 989 році до Києва приїхали грецькі майстри «каменосечці і зіздателі полат кам’яних», і почалося будівництво першої руської кам’яної церкви, що тривало 7 років (на ті часи це було звичайним терміном будівництва великих кам’яних храмів ) і завершилося 996 року. Підтвердження цьому міститься у тому ж літописі Нестора під 996 роком: „коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, він увійшовши до неї, помолився Богу, говорячи: "Господи Боже! Поглянь із небес, і побач, і одвідай сад Свій, і зроби, що насадила десниця Твоя, люди сії новії, серце яких Ти навернув єси до істини, (могли) пізнати Тебе, Істинного Бога. І поглянь Ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб Твій, на честь Матері, яка породила Тебе, і Приснодіви Марії Богородиці. І якщо помолиться хто в церкві сій, то почуй Ти молитву його і відпусти всі гріхи його благання ради Пречистої Богородиці". А вже 12 (25) травня 996 року нову церкву було освячено на честь Пречистої Богородиці, відтоді цей день став „днем ангела” храму.

Щодо пояснення другої назви церкви - Десятинної, яка пристала до неї невдовзі після освячення, знову звернемося до літопису Нестора, де власне говориться, що, помолившись у новому храмі, Володимир сказав: „Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину”. І, написавши, положив він присягу в церкві сій, сказав: „Якщо се одмінить хто, - хай буде проклят”. І дав він десятину Анастасові - корсунянину, і справив тоді празник великий у той день боярам, і старцям городським, і вбогим роздав багато добра”. Саме під назвою Десятинної - церква і увійшла в історію.

Богородиця Десятинна одразу ж стала символом величі столиці староруської держави і головною святинею великокнязівського центру, бо, насамперед, будувалася як кафедральний собор.
На жаль, ми не можемо достовірно дізнатися, який же вигляд мав цей перший кам’яний храм, зведений грецькими майстрами. Але впевнено можна стверджувати, що подібних споруд в Києві та й на всій території Київської Русі, ще не було. Перевершити цю кам’яницю змогла хіба що Софія Київська, закладена Ярославом Мудрим, але це сталося майже на 40 років пізніше.

За словами дослідників, навіть в оточенні розкішних княжих палаців, Десятинна церква суттєво виділялася своїми розмірами і була значною спорудою на території міста Володимира. Сучасники порівнювали її з небесами, ймовірно через вражаючі розміри : заввишки вона була більше 35м, а її внутрішній простір дорівнював 32х42 метри. Сучасні дослідження довели, що Десятинна церква була оточена критими галереями, через які, ймовірно, з’єднувалася із південно-західним князівським палацом. В архітектурному плані вона виглядала, як хрестово-купольна шестистовпна споруда, проте деякі писемні джерела ХІV століття вказують, що храм був багатокупольним. Приміром, в „Списку руських городов дальніх і ближніх” записано: „Київ древлян, на Дніпрі, а церкви : святаа Богородица десятинна, камена, була о полутретьятцати версях, а Святая Софія – о двенадцяти версях”. Більшість науковців вважають, що упорядник Списку, певно, перебільшив кількість бань на головній церкві Києва, проте навряд чи можна, сумніватися в тому, що Десятинна, дійсно, мала багато бань. У всякому разі, перша мурована церква не могла не викликати благоговійного подиву серед тодішніх киян та численних відвідувачів „матері міст руських”.

 

місто Володимира з князівськими палацами та Десятинною церквою ( макет)

Але цей храм вражав і приголомшував не лише своїми розмірами, а й внутрішнім оздобленням. Всередині церква була розписана фресками, а в центральній частині оздоблена настінними мозаїками. Підлогу прикрашали мозаїчні плити, викладені з різноманітних порід мармуру, шиферу та інших коштовних порід каменю( залишки цих матеріалів були знайдені під час численних розкопок, що проводилися у різні часи). Саме через це розкішне оздоблення Десятинну церкву називали ще й „мармуровою”.

Головною святинею церкви став чудотворний образ Богородиці, про який згадується в „ Читанні про Бориса та Гліба” Нестора-літописця. Ця ікона відома, як найдавніша святиня Києва, що була привезена із Корсуня дружиною князя Володимира Анною із приданим. Образ був за повелінням грецької царівни поставлений в Десятинному храмі. Подальша доля цієї ікони достеменно не відома. Припускають, що згодом ікона Константинопольської Богоматері була віддана одним із київських князів в придане за дочкою або сестрою, яка відправлялась до Белзького князівства. За іншою версією вона була вивезена з Києва в 1270 році князем Львом Даниловичем, котрий помістив її в церкві міста Белза, а в 1382 року ця київська святиня потрапила до Ченстохова і стала головної святинею Польщі під назвою чудотворного образу Ченстоховської Божої Матері.

 

Ченстоховська ікона Божої Матері або „Чорна мадонна”, якій вклоняються і католики і православні.

У Богородиці Десятинній зберігалися й інші священні реліквії. Зокрема, глава священомученика Климента, його учня Фіви та мощі інших святих, привезені з Корсуня. Церква була трьох престольною: центральний престол було присвячено Богородиці, другий – святителю Миколаю, а третій – св. Клименту. Відомо також про чудотворну ікону Святителя Миколая, привезену Володимиром із Корсуня (саме на спомин про цю ікону на початку ХVІІ ст. на руїнах храму кияни звели невеличку дерев’яну каплицю, яку назвали „Микола Десятинний”). Щоправда, у дослідника київської старовини К. В. Шероцького існувала своя версія щодо цієї святині : нібито цей образ був взятий князем Володимиром із Миколаївської церкви на Аскольдовій могилі, коли звідти було перенесено тіло святої Ольги ( 1007р).
Так, з часом Десятинна церква стала родинною усипальницю перших київських князів. Тут знайшли своє останнє місце спочинку його патрони: дружина Володимира грецька царівна Анна, яка померла 1011 року, а в 1015 році сам князь Володимир Великий, тіло якого було покладено у мармуровий саркофаг. 1044 року великий князь Ярослав Мудрий переніс до Десятинної церкви тіла своїх дядьків Ярополка та Олега Святославовичів – братів Володимира Великого. Також тут знаходилися поховання князів Ізяслава Ярославича та Ростислава Мстиславича, а ще першого Київського митрополита Михаїла.

Такою була історія Богородиці Десятинної до нашестя Батия 1240р., що стало катастрофічним для всього Києва. Після цієї сумної події, храм майже чотири століття пролежав у руїнах. Аж до 30-х рр.. ХVІІ ст., коли київський митрополит Петро Могила наказав: „ Десятинную церковь Пресвятия Діви, находящуюся у ворот київських, викопать из мрака і открить днівному світу”. На ті часи від Десятинної церкви залишились тільки руїни і частина однієї стіни, що ледве піднімалася над землею. Зберігся опис французького інженера Гійома Де Боплана, який мандрував Україною в кінці 20-х - на початку 30-х років XVII століття, про руїни Десятинної церкви, де він зазначав, що стіни її були вкриті грецькими написами і досягали височини вже тільки 5-6 футів.



Руїни Десятинної церкви на малюнку А.Вестерфельда, XVII ст.

Петро Могила, витративши чималі кошти, відкопав руїни давньої церкви, знайшовши серед них дві стародавні гробниці, а через деякий час побудував на цьому місті невелику церковцю, яку освятив його сподвижник і наступник Сильвестр Косів у 1654 році. П. Могилі не вдалося закінчити відбудову цієї святині, тому у своєму заповіті він зазначив: "На закінчення церкви, названої Десятинною, яку я почав реставрувати, щоб відновлення закінчено було, з моєї шкатули готових тисячу золотих призначую і записую". Того ж року, Московська військова залога, що прийшла до Києва, прибудувала до церкви трапезну і надбудувала другий дерев'яний поверх з церквою святих апостолів Петра і Павла.

У такому вигляді Десятинна церква простояла до 1758 року, коли було здійснено черговий ремонт, який профінансувала черниця Флорівського монастиря Нектарія (в миру княгиня Наталя Долгорука). Але, коли у 1810 і 1817 рр. Київ відвідав її онук, князь М.Долгорукий, то у своїх „записках” він скаржився на брак людей, які могли б ознайомити його з київськими пам`ятками, а про Десятинну церкву зауважив: „Никогда бы я не подумал, что она так брошена и призрена, как я ее нашел”.



черниця Нектарія – стариця Флорівського монастиря (в миру княгиня Наталя Долгорука).


Чергові будівельні роботи навколо Десятинної церкви розпочалися вже на початку XIX століття. 1824 року тодішній київський митрополит Євгеній Болховитінов доручив розчистити фундамент Десятинної церкви археологу - аматору Кіндрату Лохвицькому, якого підтримував „великодушний чтитель священної древності” заштатний гвардії поручик і багатий київський поміщик Олександр Аннєнков. Зокрема, він виклопотав дозвіл відбудувати храм на власні кошти та виділив гроші на розкопки, під час яких було виявлено чимало цікавих артефактів. Зокрема, було знайдено залишки колон, фресок, мозаїк, багато срібних та золотих старовинних грецьких та інших монет, два найдавніші, особливої продовгуватої форми, дзвони та дві кам`яних гробниці. Під кришкою однієї із них було виявлено жіночий скелет, ймовірно царівни Анни, з хрестиком на шиї та ланцюжком з червленого золота та інші золоті прикраси. В іншій кам`яній гробниці були мощі князя Володимира, які було знайдено ще за митрополита Петра Могилу ( в саркофазі збереглися кістки, окрім глави і правої руки і залишки зотлілої парчової одежі, золотий ґудзик і чоловіче взуття.) Тоді ж було знайдено й третю гробницю – на північ від Могильної церкви біля самої стіни. Цей саркофаг являв особливу цінність: на ньому було зображено різьблене плетіння з розетками і ряд візантійських чотириконечних хрестів. Цією орнаментацією він був дуже подібний до саркофагу Ярослава Мудрого у святій Софії. В ньому лежали останки з не зотлілою одежею і оксамитовим покривалом, через яке можна було чітко бачити збережений зовнішній вигляд жінки, якою, ймовірно, була княгиня Ольга. Ці щедрі знахідки і дослідження викликали велике зацікавлення в місцевих і столичних урядових колах, де натхненно заговорили про відбудову Десятинної церкви.

За повелінням імператора Миколи І було створено комітет зі спорудження храму й оголошено конкурс на кращий проект, в якому взяли участь найвідоміші зодчі Російської імперії і, зокрема, Києва. Відомо, що свій проект Десятинної церкви представляв відомий київський архітектор Андрій Меленський, але переміг проект петербурзького архітектора Віктора Стасова, який представив Десятинну в імперському, візантійсько-московському стилі, що не мав нічого спільного з первісною будівлею. 2 серпня 1828 року було освячено початок будівництва, на знак чого в основі престолу поклали камінь із червоного граніту з написом про день закладин нової церкви на честь Різдва Пресвятої Богородиці. (Цікаво, що декілька цеглин з фундаменту старої Десятинної церкви були закладені і у фундамент Червоного корпусу Київського університету 31 липня 1837 р.). Будівництво храму коштувало понад 100 тисяч рублів золотом і тривало протягом 13-ти років, а 15 липня 1842 року митрополит Київський Філарет урочисто освятив нову Десятинну Успіня Богородиці Миколаївську церкву.



Десятинна церква. Архітектор В.Стасов.

Нова Десятинна церква в народі дістала назву Аннєнковської. Вона була значно менша своєю площею за старовинну Володимирову і займала тільки південно-західну частину старих фундаментів вівтарних апсид, а частини прилеглих до них фундаментів галерей залишились незабудованими. Зовні в південну стіну нової церкви без певного порядку були вмуровані рештки давніх рельєфних літер колишнього грецького напису з первісної будови Десятинної церкви. Також у новому храмі зберігалися окремі фрагменти старої Володимирової церкви: мозаїчна підлога з різних ґатунків мармуру та малинового кольору волинського шиферу, дорогоцінні рештки мозаїк, керамічних плиток, фрагменти фрескового малювання, цеглини з родовим знаменом київських князів тризубом, інші деталі давньої споруди і старий дзвін. Попри це, в архітектурному плані церква виглядала занадто помпезною : з присадистими московськими банями та цибулястими головами, за що дослідники-любителі старовини Києва прозвали її „ступою” і вважали образою пам`яті величного Володимирового храму.

Втім, і цій споруді також не пощастило. Нова біда прийшла разом із новою владою більшовиків, які оголосили „релігію – опіумом для народу” та завзято приступили до знищення культових об’єктів. Спочатку Десятинний храм планували включити до визначних пам`яток, розмістити в ній експозицію музею і оголосити в числі об`єктів державного історико-культурного заповідника під назвою "Київський Акрополь". Та вже в 1929 році з`явилися інші плани, щодо її використання : зокрема, пропонувалося перебудувати її під клуб. Але товариство охорони пам’яток опротестувало подібні плани і наполягло на передачі церкви у відання Київської крайової інспектури. Тоді ж до спасіння Десятинної долучився і відомий дослідник та пам`яткознавець Федір Ернст, який звернувся до Укрнауки з листом про недоцільність термінового вилучення Десятинної церкви з користування релігійної громади. Але було вже запізно...

2 жовтня 1929 року Десятинну церкву закрили, але музею за браком коштів так і не створили. А у березні 1936 року президія київської міськради винесла рішення про знесення Десятинної церкви, як такої, що не має історичної цінності. Єдине, що вдалося зберегти – це архівні матеріали, що знаходилися в приміщенні Десятинної церкви - їх передали до Софійського архітектурно-історичного музею. Того ж року Десятинної церкви, як і більшості київських храмів і святинь, не стало.

Ще одна важлива сторінка в історії цього храму пов’язана із археологічними розкопками. Перші наукові дослідження проводилися навколо церкви ще в 1908-1911 рр. за постановою Петербурзької археологічної комісії. Археолог Д. Міляєв, який керував роботами, був першим, хто на підставі наукових обмірів склав близький до дійсного план первісної будови церкви. Під час цих розкопок було знайдено і цінний скарб золотих та срібних окрас, найкоштовніші речі з якого (сережки, колти, браслети, персні, срібні монети, гривні тощо) опинилися в Петербурзьких музеях, де і знаходяться там донині.

Наступна експедиція з’явилася на Старокиївській горі після того, як було знищено „новий” Десятинний храм Стасова. У 1938-1939 рр. тут працювала експедиція Інституту історії матеріальної культури АН СРСР під керівництвом М. Каргера, яка провела фундаментальне вивчення залишків всіх частин Десятинної церкви. Під час розкопок віднайшли фрагменти мозаїкової підлоги, фрескового й мозаїчного прикрашення храму, кам'яні гробниці, залишки фундаментів...А поруч з Десятинною церквою були знайдені руїни князівських палаців і помешкань бояр, а також ремісничі майстерні та численні поховання IX—X століть. Ці археологічні знахідки нині зберігаються в Національному заповіднику „Софія Київська” та Національному музеї історії України. Довоєнні дослідження дали археологам вичерпно повну картину про фундаменти старої Володимирової церкви, після чого дослідники взялися за реконструкцію зовнішнього вигляду старого храму, але тепер вже тільки на папері. Спроби реконструкції Десятинної церкви часів Київської Русі були у М. Холостенка, американського дослідника К. Конанта, А. Реутова, Ю. Асєєва.



Десятинна церква ( реконструкція Ю. Асєєва)

Після повоєнних археологічних експедицій фундаменти церкви законсервували, відродивши їх контури і влаштувавши окремі деталі стародавнього фундаменту під склом. А людські кістяки, яких археологами було знайдено чимало, поховали у братській могилі, де встановили пам`ятний хрест з написом: "Братська могила захисників Києва, які загинули у 1240 році під час навали Батия".



Контури фундаменту Десятинної церкви в ХХ ст.

Кілька років тому інтерес до відбудови Десятинної церкви знову повернувся. Цього разу ідею запропонував Президент України Віктор Ющенко, проте вона викликала широкий резонанс у громадськості та неоднозначні оцінки. Зокрема, науковці та комітет з питань охорони історико-культурної спадщини рішуче виступили проти спроб відбудови Десятинної церкви у Києві. А от представники різних релігійних конфесій, навпаки, виказали пряму зацікавленість у відродженні першої християнської святині. Проте, як стверджують науковці, немає жодних історичних даних про те, який вигляд мала церква насправді, тому відтворювати її, так би мовити, на око, — недоцільно. Так само не має сенсу будувати нову Десятинну церкву на місті старої, оскільки будівництво повністю зруйнує автентичні залишки підмурків пам’ятки, а також ускладнить релігійну ситуацію в Україні (досі невідомо, котрій із церков належатиме новобудова). Словом, поки що це запитання залишається відкритим, а тим часом науковці розпочали нові дослідження залишків давніх фундаментів старої Десятинної церкви. Цього разу роботи проводять співробітники Інституту археології України під керівництвом Г. Івакіна спільно із колегами з Санкт-Петербургу.


Павільйон на місці розкопок фундаментів Десятинної церкви

Перші археологічні розвідки у ХХІ ст. було проведено ще 2005 року, а 2008 р. - науковці приступили до основних робіт. За цей час на території розкопок учені зробили детальний опис залишків фундаменту церкви, а також знайшли низку артефактів: монети часів ХV—ХVIII століття, кам’яні пряслиця давньоруського часу, керамічний посуд Х століття, персні, виготовлені з кольорового металу, кістяні наконечники стріл. Унікальною знахідкою вчені називають наконечник з різьбою скандинавського типу, який знайшли на території язичницького поховання Х століття. Це перша подібна знахідка на території колишньої Русі. Та скільки б знахідок не мали під руками археологи, відтворити Десятинну церкву з точністю до міліметра ніколи не вдасться. Насамперед, від колишньої величезної споруди нині зацлишилася тільки п’ята частина фундаментів, решту – було розібрано, як будівельний матеріал наприкінці ХVII — на початку ХVIII століття. На разі археологічні дослідження тимчасово заморожено : по-перше через настання зимового сезону, а по-друге через певні фінансові труднощі.