Каплиця Боїмів

Софія КИЇВСЬКА, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»

Вибудувана під кінець епохи Ренесансу, ця розкішна каплиця на одній із центральних площ Львова — гімн мистецтву скульпторів, художників і різьбярів по каменю, що створили справжній шедевр. Ось уже 400 років прикрашає столицю Західної України каплиця Боїмів — знатного угорського роду, чиї представники прославилися не лише в історії міста, а й в історії світовій. Ця каплиця — перлина в перлині, одна з численних архітектурних прикрас Львова, чий центр входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Розкіш львівського Ренесансу

Каплиця, що знаходиться нині на розі Кафедральної площі й однієї з вулиць старого середньовічного центру Львова — свідок існування колись тут центрального кладовища міста. Воно було місцем упокоєння бургомістрів, членів магістрату, знатних купців і священнослужителів вищого рангу. На момент ліквідації в кінці XVIII століття цвинтарю виповнилося майже півтисячі років. Узагалі, на всій території старого Львова в 36 га тоді знаходилося сім цвинтарів, що заважали місту розвиватися, і негативно впливали на здоров'я городян. За 500 років у Львові 51 раз спалахували епідемії. Проблема міської екології та охорони здоров'я була настільки серйозною, що нею зайнялися на найвищому державному рівні.

У 1783 році австрійський імператор Йосиф, піклуючись про здоров'я своїх підданих, видав указ про ліквідацію старовинних міських кладовищ по всій імперії. Заборона торкнулася і Львова — від головного міського некрополя залишилося кілька каплиць, прибудованих до стін самого собору, і єдина каплиця, яка стоїть окремо, — розкішна каплиця Боїмів. Раніше вона стояла осторонь, але ще до ліквідації кладовища, в 1770-х роках, до неї впритул прибудували т.зв. «капітульну кам'яницю» — будинок, що належав католицькій церкві (капітулу). При цьому був назавжди прихований від очей один із фасадів каплиці.

Зовнішний кам’яний фасад каплиці

Проте найцінніше в зовнішньому обрамленні каплиці — її розкішний пізньоренесансний портал, який як і раніше виходить на соборну площу. Весь фасад суцільно вкритий різьбленим кам'яним декором: тут ми бачимо статуї апостолів Петра і Павла, барельєфні медальйони з пророками, горельєфні композиції на теми пристрастей Христа, прикрашені соковитим орнаментом колони, маскарони, картуші. У цьому буйстві мотивів і форм можна побачити і відгомони впливів готики, і голландсько-німецького Ренесансу, але, насамперед, вплив місцевих художніх традицій, мистецтва галицьких скульпторів і різьбярів. В оздобленні фасаду явно читається стиль бароко, з його строкатим і пишним обрамленням. Сам фасад утворює як би стінку, декорацію, приставлену до суворої ренесансної форми каплиці, і виглядає дуже контрастно.

Є дві думки про те, коли була побудована каплиця. Перша версія вказує на 1607-10 роки, друга — на 1609-17. Відомо, що в червні 1615-го вона була освячена львівським архієпископом. Замовником цієї «Біблії для неписьменних» — так іменували каплицю за спробу відтворити в її оздобленні все Святе писання — був великий лихвар і купець, виходець з Угорщини Георгій (Єжи) Боїм. Каплиця будувалася як усипальниця для його родини, і нині в ній лежать три покоління цього роду. Втім, за одним, дуже істотним, винятком, про який нижче.

Помилувавшись чудовим порталом, обійдемо каплицю перш, ніж зайти всередину і доторкнутися до історії стародавнього львівського сімейства. На східному фасаді ми побачимо портрети-фрески самого Єжи Боїма та його дружини, виконані ще за їхнього життя. Зображення датовані 1617 роком, і приписуються пензлю італійського художника, який працював у Львові, Джованні Джіанні. На північному фасаді — також два мальовничих зображення: Христа і Богоматері, а під ними скульптурний рельєф, що зображає небесного патрона замовника — «Георгія Змієборця, що вражає дракона».

Серед творців каплиці називаються різні імена. Одні історики приписують її скульптору і архітектору Гансу Шольцу з Вроцлава, інші — краківському майстрові Янушу Глуському. Є й версія, що її проектував відомий у Львові Андреас Бремер, який будував неподалік будинок ратуші і фактично був на той момент головним міським архітектором. В оздобленні каплиці очевидний перегук зі Зигмунтовською каплицею собору на Вавелі у Кракові — головному храмі Польщі. Каплиця у Кракові будувалася саме в цей же час — у 1609-11 роках. Сам же скульптурний декор фасаду більше нагадує храми Гданська. Мотиви «північного відродження» (так іменувалося мистецтво XV-XVII століть у Прибалтиці, Скандинавії та Північній Німеччині) в оздобленні каплиці давно були помічені фахівцями в галузі архітектури. І тому є підтвердження: на момент будівництва каплиці у Львові вже кілька років працювала бригада майстрів із Вроцлава та Гданська — вже згаданий Ганс Шольц і його колеги Ганс Блок, Данило Гофман, а також брати Ганс, Домаск і Бернард Дикенбоші. Що стосується авторів скульптурних прикрас інтер'єру, то майже всі дослідники називають імена Ганса Шольца і Яна Пфістера.

Інтер'єр каплиці Боїмів вважається одним із кращих зразків Ренесансу в Україні. Всю східну стіну займає вівтар. Місцеві галицькі традиції видно в трактуванні образів святих — вони трохи мужикуваті, схожі на традиційні зразки селянського мистецтва, що зберігає давні традиції дерев'яної різьби. З двох рельєфів роботи Я. Пфістера на північній стіні один зображує самого Єжи Боїма з родиною, а інший — зятя Боїма З. Брестлера. Купол каплиці складається з трьох рядів кесонів, кожен із яких розписаний біблійними зображеннями. Давно помічено, що в скульптурах біблійних пророків чітко проступають характерні, можливо, навіть портретні риси сучасників — львівських городян, що говорить про спостережливість і реалістичність оздоблення каплиці.

Мистецтвознавці знаходять в оздобленні інтер'єру і деякі загадки. Наприклад, неясно, чому в каплиці зображений сюжет старозавітного жертвоприношення агнця, а Таємна вечеря в іконостасі представлена не в центрі каплиці, як і саме розп'яття Ісуса. Ймовірно, коли компонували композицію інтер'єру, в це вкладався якийсь сенс, але історики і теологи поки не прояснили його.

Хто ж такі Боїми? Чим відомий цей львівський рід, що зблиснув на небосхилі історії та й канув у лету в межах одного століття?

Елементи зовнішнього декору

Пірат і купець

Довге за мірками того часу життя цієї людини, ім'я якого вимовляють по різному — Георгій, Дьордь, Єжи — починається в угорській родині з Трансільванії, території на північному заході нинішньої Румунії. Про витоки його первісного капіталу, як і всіх великих статків, ходило чимало чуток. Завіса таємниці напіввідкрилася лише перед кінцем його життя: у передсмертній сповіді Боїм шкодував, що займався в молодості піратством на Дунаї. Так що каплиця, багато в чому, була споруджена і заради спокутування гріхів колишнього пірата.

Як би там не було, вперше Єжи Боїм прибув до Львова уже зрілою і шанованою людиною — у березні 1576 року, у свиті Семиградського князя Стефана Баторія, обраного польським королем. Боїм зробив хорошу кар'єру при новому монарху, ставши його секретарем. Однак через кілька років він залишає службу при королі, зайнятому військовими походами, і поселяється у вподобаному ним Львові. Тут Боїм одружується на благородній місцевої пані Катерині Ніжнівській і переходить з протестантизму в католицизм.

Львів завжди був містом купецьким, і саме багатющі комерсанти становили еліту тодішнього Леополіса-Лемберга. Єжи Боїм, спритний, жорсткий і беручкий, дуже скоро став одним із найбагатших жителів своєї нової батьківщини. Торгував угорським вином, сукном, зайнявся лихварством. Загалом, як писали б у радянські часи, «пив кров трудового народу». Ставши за кілька років своїм у колі «перших сімей» Львова, він кілька разів обирався в магістрат, і навіть став бургомістром. Природно, що каплиця для спочинку мера міста повинна була бути особливою, розкішною і навіть претензійною. Так і вийшло. У 1617-му пірат, купець і бургомістр Єжи Боїм упокоївся у збудованій ним усипальниці, де будуть лежати й інші представники його роду.

Внутрішнє оздоблення каплиці

Поважний доктор медицини

Старший син засновника роду зробив вчену кар'єру, завдяки якій потрапив у вищі сфери і став наближеним до польського короля. Павло-Юрій був доктором філософії і медицини і придворним лікарем Сигізмунда III Вази.

Початкову освіту він здобув удома, а потім попрямував до Падуанського університету — одного з місць до якого тяжіла заможна східнослов'янська молодь того часу. Там він отримав титул доктора філософії, і став юристом відділення мистецтв. До Львова повернувся вже у віці за 30, у 1613 році, де незабаром став радником міського магістрату, а пізніше — війтом, тобто головою суду.

Павло-Юрій продовжив прикрашати родову усипальницю. Саме при ньому вона стала одним із головних ренесансних пам'яток Львова. Ми знаємо, як виглядали він і його дружина Дорота Барчівна: в інтер'єрі, обабіч скульптурної композиції «П'єта» («Скорбота») знаходяться їхні скульптурні зображення.

Шлюб Павла-Юрія і Дороти був плідний — у них народилося дев'ятеро дітей: три дочки і шість синів. Однак рід продовжився тільки по лінії передостаннього з синів — Миколи Боїма. Інші діти Павла-Юрія померли бездітними. Старший, Юрій, був позбавлений спадщини за життя батька за непристойну поведінку і пристрасть до азартних ігор, що призвело до збитків у торгівлі. Двоє синів — Міхал і Бенедикт-Павло — стали ченцями-єзуїтами. Ще один — Павло — став доктором медицини, але про його спадкоємців також нічого не відомо, так само як і про дітей наймолодшого із синів — Івана, який також обрав купецьку стежину в житті.

Найбільше серед синів Павла-Юрія Боїма прославився його другий син Міхал — мандрівник, авантюрист, медик, ботанік зоолог, географ, дипломат і місіонер.

Мандрівник і вчений

Його могили немає в каплиці. Він помер влітку 1659 року в далеких в'єтнамських джунглях, поряд із ним знаходився вірний учень, який швидко спорудив хрест над могилою наставника і більше ніколи вже не повертався на це місце. Але саме Міхал Боїм прославив свій рід у віках. Завдяки йому ми до цих пір вимірюємо пульс у хворих, він же став фактично першим європейцем, що відкрив для Європи Китай — не міфічний, а реальний.

У Міхала Боїма був знаменитий попередник, Марко Поло, який за чотири століття до того написав свою книгу про перебування в Китаї. Та надто вже суперечливі були його мемуари — схоже, Поло був автором одного з перших романів у стилі фентезі. Зате наш співвітчизник Боїм науковою мовою свого часу описав флору, фауну, звичаї Піднебесної імперії, дав нарис її історії та політики, фактично ставши першим європейським синологом — фахівцем по Китаю. Мало того — він вихрестив китайського імператора, що є єдиним випадком в історії. І фактично віддав своє життя в боротьбі за долю свого ясновельможного хрещеника.

Міхал Боїм вступив до орден єзуїтів у 20 років. Потім ще 12 минули в навчанні. У Китай він вперше поїхав у 1643 році, отримавши благословення від самого Папи Римського. Молодий єзуїт заснував у китайських володіннях, на острові Хайнань, католицьку місію. Однак проповідницьку діяльність Боїма зруйнувала політика: Китай переживав чергову кардинальну зміну в своїй історії: династія Мін, що правила вже 300 років, відступала під натиском маньчжурів — народу, родинного монголам. Незабаром маньчжури захопили і Хайнань, так що Боїму довелося перебратися в Північний В'єтнам.

Однак бадьорий монах не сумував. У 1649 році Боїм вирішив йти ва-банк: в умовах, коли самопроголошений імператор Чжу Юлань — нащадок скинутої династії Мін — явно потребував зовнішньої допомоги, єзуїт вирішив постати перед ним як повноправний представник Римського престолу і посередник у переговорах із далекими європейськими монархами. Скориставшись розпачем і надіями імператора, Боїм спільно з німецьким єзуїтом Андреасом Коффлером оберрнув його з дружиною, а заодно і вдову імператрицю та спадкоємця престолу в католицизм. За ними пішли і багато придворних. Незабаром, у листопаді 1650 року, Боїм за дорученням імператора написав листа Папі та португальському королю, благаючи про допомогу новонаверненому християнину. З цим листом львівський єзуїт і відбув до Європи, але вже в португальській колонії Гоа на території Індії Боїма чекало розчарування: португальський король зробив ставку на відносини з маньчжурами, і в допомозі гинучій династії Мін відмовив. Боїм, який наполягав на своєму, був заарештований.

Здавалося, місія нездійсненна. Але ось тут львів'янин показав себе: він утік з-під варти, після чого пішки через Індію і Персію (!) прибув до Венеції в грудні 1652 року. Неможливо уявити, скільки йому довелося пережити у дорозі через величезні простори Сходу, і все заради святої справи католицького престолу! Однак і до Венеції Боїм з'явився не в одязі католицького прелата, а в одязі китайського мандарина — венеціанці не дуже жалували єзуїтів. Тепер наполегливого ченця чекали поневіряння по дворах Європи. Його колишній покровитель Папа Урбан на той час помер, а наступні володарі Ватикану аж ніяк не виявляли бажання втручатися в далекі китайські справи. Лише через шість років Боїму вдалося отримати аудієнцію у нового португальського короля, і той пообіцяв військову допомогу китайському братові по вірі. Однак явно не поспішав її відсилати — монарху хотілося позбутися настирливого єзуїта.

Окрилений королівською обіцянкою, Боїм знову попрямував у Китай. Було це в 1656 році. Проте в Гоа він дізнався, що маньчжури вже захопили майже всю Піднебесну, і імператор-християнин ховається в горах, так що його місцезнаходження встановити складно. Португальська влада не хотіла сваритися з переможцями, налагодивши з ними вигідну торгівлю. Боїма знову не випускали з порту Гоа, настійно рекомендуючи йому повернутися в Європу. І йому знову довелося хитрувати.

Він попрямував до столиці Сіаму (нинішній Таїланд), тоді ще не позначену на європейських картах. Там він купив у піратів корабель, і на ньому відплив до Північного В'єтнаму, маючи намір пробратися в ще контрольовані його хрещеником китайські області. Ніхто не бажав супроводжувати наполегливоого єзуїта, і він відправився туди сам — назустріч своїй смерті, супроводжуваний лише вірним учнем із хрещених китайців. Наприкінці червня 1659-го Боїм закінчив своє життя десь на в'єтнамсько-китайському кордоні. Загинув, можна сказати, «на посту»: як лікар він під час чергового спалаху в цих нетрях епідемії чи чуми, чи віспи надавав допомогу місцевим жителям, сам же і впав її жертвою.

Земна місія Міхала Боїма була закінчена, але посмертна його слава тільки починалася. Європейці вже дуже скоро почали вивчати далекий і міфологічний Китай за його працями. А вивчати було що. Вирушаючи до Європи, Боїм віз із собою велике зібрання карт Центрального Китаю та Південно-Східної Азії. Він планував написати велику працю про Піднебесну Імперію з 9 розділів, де описувалися б історія, наукові досягнення та політичний устрій Китаю.

Заслуги Боїма перед європейськими географією, зоологією і ботанікою незаперечні: він першим точно визначив, що Корея є півостровом, першим склав атлас внутрішніх районів Китаю, позначив на своїх картах Велику Китайську стіну. Його найвідомішою працею є «Flora Sinensis» («Флора Китаю»), що вийшла друком у Відні в 1656 році. Це був перший в Європі опис екосистеми Далекого Сходу. В іншій праці, що належить перу Боїма, — «Specimen medicinae Sinicae» («Лікарські рослини Китаю») — він, окрім лікарських рослин, описав китайську медицину, різні способи лікування та діагностики, наприклад, акупунктуру і вимірювання пульсу.

Додамо і ще один цікавий факт: Боїм першим з європейців замалював бегемота — таким, якою ця тварина є насправді, а не чудовиськом у панцирі і з рогами. Це сталося в Мозамбіку, через який місіонер повторно вирушав до Китаю. Власне, він же вперше науково описав природу і тваринний світ Мозамбікського узбережжя — так що і в цій країні його можна поважати як першого серйозного європейського дослідника.

Міхал Боїм навічно залишився в джунглях Південно-Східної Азії. Але в сімейній львівській усипальниці про нього розповідають чи не більше, ніж про інших представників роду. Саме час вивішувати портрет цього місіонера і вченого поряд із зображеннями його предків. Правда, галерея цих портретів не буде настільки вже великою: рід Боїмів, на жаль, перервався вже в четвертому поколінні, на дітях Миколи Боїма — брата Міхала. Жоден із трьох синів Миколи не залишив потомства...

Зате прекрасна каплиця залишилася. І вона розповідає нам історії XVII століття — історії купців, медиків і мандрівників, поважних мешканців славного міста Львова, відкритого в усі часи всім: гостям і бажаючим працювати на його благо.

Вересень 2011