Хрещатий парк — окраса Києва

Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ,
дослідник київської старовини
Спеціально
для «Першого екскурсійного бюро»

На початку Хрещатика, поряд із Європейською площею, над зеленим схилом дніпровського берега простягається Хрещатий парк. Це місце здавна з-поміж інших вирізняли незвичайний рельєф, мальовничі панорами, різноманітність паркових споруд, а також встановлені на спеціальних майданчиках скульптури. Правда, з плином часу одні тутешні статуї зникали, а замість них з'являлися інші. Пригадаймо найбільш характерні з них, що залишили слід на зображеннях різних років.

Ще в XVIII столітті сюди доходила периферійна частина великого Царського саду, що починався від Царського (Маріїнського) палацу. Втім, найясніші особи не особливо дорожили цим зеленим куточком. З дозволу царя Олександра II в кінці 1867 року територія «у кінці Палацового саду біля Хрещатика» була здана в оренду комерційному закладу штучних мінеральних вод. Тут влаштувалися так звані «мінерашки». Заклад допомагав городянам зі скромним достатком, які мали потребу в лікуванні цілющими водами, обійтися без витратних поїздок у Карлсбад або на Кавказ. Для цього тут збудували декілька дерев'яних приміщень над Олександрівським (Володимирським) спуском, які не збереглися до наших днів.

Але «мінерашки» не дотягували до європейського рівня благоустрою, до якого семимильними кроками рухався центр Києва наприкінці позаминулого століття. І з 1880 року основним простором нинішнього Хрещатого парку користувалося об'єднання місцевих комерсантів — Київське купецьке зібрання, яке взяло це місце в довгострокову оренду за 10 тисяч карбованців на рік.

Купецький сад

Купці тут же розпочали облагороджувати територію. Вже у 1882 році досвідчений київський зодчий Володимир Ніколаєв збудував на Царській (Європейській) площі зимову будівлю Купецького клубу — нинішню Філармонію. А за нею почав з’являтися чистий і зручний сад, який також отримав назву Купецького.

Негоціанти особливо досягли успіху в цій справі в кінці 1880-х і в 1890-і роки. У різних куточках саду на кошти Купецького зібрання з'явилися симпатичні споруди, — хоч і дерев'яні, але їх цілком художньо проектував той же архітектор Ніколаєв. Так, ближче до Володимирського спуску був збудований літній театр. У ньому, до слова кажучи, нерідко виступали українські драматичні трупи за участю прославлених корифеїв — Садовського і Заньковецької, Кропивницького та Саксаганського.

Кияни залюбки прогулювались чепурним садом

Сад обзавівся відкритою концертною естрадою-раковиною, буфетом-рестораном, видовою альтанкою і майданчиком; повсюди красувалися квітники і клумби. А на узвишші в центрі Купецького саду виріс увінчаний куполом літній клуб з концертним майданчиком. Його називали ще «вокзал» чи «воксал», — тепер уже не всі пам'ятають, що таким словом позначали, крім пасажирських приміщень для очікування транспорту, також будівлі для проведення концертів, танцювальних вечорів, різних розваг.

Удень гуляти по саду можна було безкоштовно всім бажаючим, дорослим і дітям. Увечері ж із відвідувачів Купецького саду брали по сорок копійок. Однак за це можна було насолоджуватися музикою, яку виконували в саду професійні музиканти, — а часом навіть визнані метри.

Вид на зимову будівлю Купецького клубу (нині Філармонія) та вхід до Купецького саду

Путівники незмінно рекомендували Купецький сад усім гостям Києва. Так, в «Ілюстрованому путівнику по м. Києву» (видання С. Богуславського, 1903 р.) значилося: «Кілька десятин, що підходять до Дніпра, віддані в оренду Купецькому клубу під літнє приміщення. Треба віддати належне адміністрації клубу, — вона не перетворила орендований сад у брудне кафе-ресторанчик, а, навпаки, зробила з нього чудовий куточок, розбивши красиві майданчики, широкі алеї, квітники. Гарно там пізно ввечері...

Застигле темне лоно ріки, засіяне тонкими хиткими стовпчиками, відображенням суднових ліхтарів; удалину линуть пароплавні вогні, то червоні, то зелені; зміяться чорні западини проваль; тоне в темряві Поділ, а його вуличні ліхтарі нагадують хід якоїсь гігантської процесії із вогнями». А «Практичний ілюстрований путівник по Києву» (видання Ч. Ящевського, 1901 р.) підкреслював із приводу того ж саду: «Все це представляє для киян, розбещених красотами, але не розпещених благоустроєм, стільки привабливого, що кожен правовірний киянин вважає своїм священним обов'язком бувати тут якщо не щодня, то у всякому випадку кілька разів на тиждень». Правда, були відзначені й деякі недоліки, але вони мали вигляд як зворотний бік достоїнств. Йшлося, зокрема, про надзвичайну тісноту в результаті напливу публіки, особливо у святкові та недільні дні.

Аполлон у Купецькому саду

Прикметною посеред території Купецького саду була білосніжна статуя Аполлона з лірою поруч із глядацькими лавами естради. Власне кажучи, спочатку тут не було скульптури, а була лише пишна клумба. Але потім прямо посеред цієї клумби з'явилася статуя античного бога мистецтв. Статуя стала ніби символом культурної місії, яку взяв на себе Купецький сад, регулярно проводячи концерти та даючи вистави. А в години, коли концертів не було, навколо Аполлона охоче грали діти.

Літній клуб у Купецькому саду

Ідилічна атмосфера в саду над Дніпром панувала аж до настання бурхливого часу революції і громадянської війни. В ту пору політичні режими, що змінювали один одного, завдали місту чимало ран. У Купецькому саду теж було втрати. Безвісти зник літній театр, загинула і клумба з Аполлоном. Уцілілі споруди стали місцем відпочинку переможців-пролетарів, відповідно і сам заклад перейменували в Пролетарський сад.

Але ось у 1934 році Київ повернув собі статус столиці України. Республіканський уряд вирішив організувати великий центр дитячого дозвілля. Для цього вибрали Пролетарський сад, перейменований тепер уже в Піонерський парк. Будівля колишнього зимового клубу стала головним корпусом нового столичного Палацу піонерів. Перед його фасадом у той час стояли дві статуї юних ленінців-сурмачів.

Через два роки влада вирішила зайнятися радикальним перетворенням Піонерського парку. На його території розкидали окремі павільйони для різних видів позашкільної роботи — технічний, аграрно-біологічний, військовий. Було споруджено дитячий кінотеатр (на місці якого тепер знаходиться Театр ляльок). Всі проектні роботи виконували студенти будівельного інституту під керівництвом архітектора Володимира Заболотного (який незабаром прославився як автор будинку Верховної Ради УРСР). Значна частина будівництва велася на кошти шефів — провідних промислових підприємств Києва. До цього їх закликав один із головних ідейних натхненників облаштування Піонерського парку, лідер українських більшовиків Павло Постишев.

Піонерський парк	Фонтан «Слон»

Серед інших новинок, що з'явилися в результаті реконструкції, опинилися численні водні басейни й фонтани. Їх обладнав трест «Водоканал». Проекти фонтанів розробив студент Михайло Фролов. Там були різні цікаві конструкції та скульптурні групи — «Діти обливаються водою», «Мати обливає хлопців із глечика», «грибки» з водяною стіною і т.п. Але чи не найбільш помітним став фонтан «Слон».

Місце для нього відвели на тому самому пагорбі, де до революції стояв літній купецький клуб. Громадянську війну він пережив, але до 1930-х років його все ж розібрали. На місці будинку вирішили організувати «скетінг-ринг» — майданчик для тодішніх роллерів. У центрі цього майданчика влаштували круглий басейн, у якому стояв, задерши хобот і піднявши одну ногу, привабливе бетонне слоненя.

Кадр із кінофульму «Шуми, містечко»	Кадр із кінофільму «Киянка»

Конструкція слоника була такою, що прямо з його хобота бив струмінь води. Втім, цього виявилося мало. Додатковий ефект створювали численні струмені навколо статуї. Новий фонтан відразу припав до душі киянам. Склалося так, що ролери біля нього не так вже часто і збиралися, зате охоче кружляли танцюючі парочки. Увечері, коли фонтан підсвічували, це мало особливо романтичний вигляд.

Популярний фонтан фігурував і в художніх фільмах. Скажімо, у довоєнній комедії «Шуми, містечко» (1939 р.) серед танцюючих біля вечірнього «Слона» ми бачимо популярного радянського кіноактора Петра Алейникова. А в другій серії кіноепопеї «Киянка» (1960 р.) танці на цьому ж майданчику відбуваються вже вдень під духовий оркестр.

Філармонія і вже колишній Піонерський парк у 60-х роках ХХ століття

Тяжкі рани, нанесені Києву подіями 1941-1943 років, пошкодили багато споруд Піонерського парку, але не зачепили «Слона». Він залишався на колишньому місці як символ довоєнного мирного життя. Його продовжували зображувати в київських альбомах і на поштових картках.

Треба, щоправда, зауважити, що в ці роки парк називався Піонерським лише за звичкою. Головний дитячий центр столиці був переведений на Печерськ: спочатку на нинішню вул. Грушевського, 32, потім на площу Слави. Довоєнне приміщення Палацу піонерів стало залом Філармонії, для паркових павільйонів також знайшли нове призначення.

Деякий час фонтан, споруджений для дітей, ще продовжував радувати публіку в парку. Але дні його були вже полічені. Після 1960-х років «Слон» зникає зі звичного місця. А потім і саме це місце зазнає радикальної зміни.

У 1979 році був схвалений проект грандіозного монумента в пам'ять «історичного возз'єднання України з Росією». Його автори — скульптор Олександр Скобліков, архітектори Ігор Іванов, Сергій Миргородський та Костянтин Сидоров задумали спорудити над дніпровською кручею велетенську металеву арку радіусом понад 30 м. Арка у формі веселки-дуги недвозначно нагадувала відомі рядки українського поета Павла Тичини: «Я володію аркодужним перевисанням до народів». Під аркою було призначено місце для двох бронзових фігур — роботяг-атлетів, що символізують російських і українських трудящих. Їх поставили як би в позі класичних «Робітника і колгоспниці» Віри Мухіної, тільки в руках замість серпа і молота був радянський орден «Дружби народів». А трохи збоку розміщувалася гранітна стела із зображенням сцени часів Переяславської ради 1654 року: український гетьман Богдан Хмельницький, російський боярин Василь Бутурлін, козак, кобзар і т.п.

Монумент Воз’єднання України з Росією

Гранітна стела

Розгорнулися будівельні роботи. Вони призвели до того, що колишній рельєф Піонерського парку був істотно змінений. Пагорб, на якому стояв спочатку тітній клуб Купецького зібрання, а потім фонтан «Слон», майже повністю зрили. На його місці розташували центральні бронзові фігури. А залишок цього пагорба став ніби опорою для гранітної стели.

Знищена була і концертна естрада на настільки звичному для багатьох поколінь киян місці. Замість неї був споруджений кам'яний амфітеатр, що облямовує арку і статуї.

Урочисте відкриття нового монумента відбулося 6 листопада 1982 року, незадовго до 60-річчя з дня утворення Радянського Союзу. На церемонії виступив тодішній лідер України Володимир Щербицький. Він сказав: «Благородні почуття братерського єднання з російським народом, з усіма народами нашої соціалістичної Батьківщини український народ назавжди збереже у своєму серці, берегтиме його як зініцю ока і передаватиме з покоління в покоління, заповідаючи онукам і правнукам нашим».

З тих пір колосальна арка-дуга присутня у київських панорамах. Практично відразу після своєї появи вона отримала у київських дотепників прізвисько «ярмо». Однак слова Щербицького щодо «онуків і правнуків» виявилися неабияким перебільшенням. Не минуло й десяти років з моменту відкриття монумента, як Радянський Союз розпався, а Україна і Росія «роз'єдналися».

Але «ярмо» як і раніше підноситься над Дніпром у парку, що зветься нині Хрещатим. Йому навіть надали більш ефектного вигляду, підсвічуючи дугу вечорами всіма кольорами веселки. Залишаються на колишньому місці гранітні фігури Хмельницького та інших старовинних персонажів — хіба що якісь «екстремісти» відбили боярину Бутурлину ніс. Стоять під аркою і бронзові тримачі ордена. Між іншим, до цих пір практично ніде не вдається отримати точне роз'яснення, хто з них українець, а хто росіянин...

Арка стала частиною літопису Києва	А парк уже котре десятиліття улюблене місце відпочинку киян і гостей столиці

Був прибраний тільки текст з постаменту, у якому йшлося: «В ознаменування возз’єднання України з Росією». Спочатку звідси видалили лише останні слова, і вийшло, що меморіал присвячений «возз’єднанню України». Однак постать Богдана Хмельницького ніяк не в'язалася з подібним трактуванням: адже в результаті козацьких війн Україна на багато років була розділена на Лівобережну і Правобережну. Зрештою, з п'єдесталу збили всі букви напису. Але їх сліди читаються настільки ясно й чітко, як ніби текст зовсім не видаляли. Власне кажучи, немає ніякого сенсу викреслювати слова з історії. Хоча з часу появи величезної дуги в парку не пройшло і 30 років, вона вже стала частиною монументального літопису Києва — так само, як втрачені багато років тому Аполлон з лірою і слоник посеред басейну.

Вересень 2011