Києво-Могилянська академія

Вікторія НАЙДА, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»

Коли в не такі вже й давні роки в побуті з'явилася 500-гривнева купюра, зображення на її лицьовій і зворотній сторонах виявилися присвячені Києво-Могилянській академії – найстарішому навчальному закладу Україні. На лицьовій стороні – великий український філософ Григорій Сковорода, один із найвідоміших випускників академії. На звороті – силует Старого академічного корпусу на Контрактовій площі в Києві. Будівлі, в якій народилося, вистояло і примножилося українське просвітництво.

Життя перше (1615-1817). Школа – колегія – академія

Роки 1615-58. Від «Гальшкиного дару» до статусу академічного

Нинішній Староакадемічний корпус – такий же бренд Києва та України, як Свята Софія і Печерська лавра, Одеський оперний театр та руїни Херсонеса, вулиці Львова та Іллінська церква у Суботові. Колись тут навчалися вихідці з усіх верств українського суспільства – нащадки козацьких і селянських родин, шляхти і духовенства, знатних княжих родів і навіть вихідці з іноземних земель. Всі вони отримували в цих стінах освіту за найкращими європейськими зразками.

Академія була найбільшим православним навчальним закладом Європи. Це було зовсім не випадково: її виникнення припало на час, коли в українських містах активно формувалися «братства» – організації, що встають на захист православних віри і культури. Це були складні роки, початок XVII століття, коли напруга між католицизмом і православ'ям на тутешніх територіях неухильно наближалася до точки кипіння, а православна віра ставала основою самоідентифікації українського народу.

Братський монастир

Будинок Гальшки Гулевичівни

Внутрішній двір монастиря

Школа при Київському братстві не випадково виникла саме на київському Подолі: після монгольської навали протягом більше 400 років цей район був адміністративним і торговим центром міста. На початку XVII століття кам'яних будинків на Подолі фактично не було, бо настільки дорогий матеріал для будівництва могли дозволити собі тільки дуже заможні люди. Однією з таких була уродженка Волині Гальшка Гулевичівна – справжня «мати» Академії.

Гальшка Гулевичівна

15 жовтня 1615 року Гальшка дарує братству свій кам'яний будинок і ділянку з садом під заснування монастиря та школи для «народу православного». Так у Київського братства з'явився, в прямому сенсі, дах над головою і можливість організувати повноцінний навчальний процес. Монастир і школа існували з тих пір неподільно. Але Братський монастир був особливим, що видно навіть з його назви. Він був ніби «пришкільним», сприяв заробітку для навчального закладу і одночасно служив місцем проживання багатьох викладачів школи, адже значна частина з них мала чернечий сан.

У 1620 році легендарний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-1622) вступив до Київського братства «з усім військом Запорізьким». Після цього братство вже могло не побоюватися, що буде розпущено польським королем – надто серйозним був козацький «дах». Через два роки Сагайдачний помер від ран, отриманих у Хотинській битві. Великого дбайливця і захисника православ'я урочисто поховали в церкві Братського монастиря. На жаль, його могила була знищена разом із собором у 1935 році.

У 1632 році відбулося значуща подія – Братська школа об'єдналася з Лаврською, заснованою ще в 1580-х роках. Так виник Київський колегіум (колегія). Сталося це за ініціативою київського митрополита Петра Могили, який став проректором об'єднаної школи. Народився єдиний науково-освітній та духовний центр української освіти, важливий для всіх православних володінь Речі Посполитої і – ширше – для всієї православної Європи. З тих пір і закріпилася за київською школою назва «Могилянська».

Петро Могила (1596-1647) – друга, після Сагайдачного, значима персона в історії Академії. Уродженець Молдови, з родини тамтешніх правителів, він встиг у молоді роки повоювати разом із Сагайдачним під Хотином, а пізніше прийняв постриг і незабаром став архімандритом Києво-Печерської лаври. У 1632 році його обирають митрополитом Київським і Галицьким, і з тих пір всі свої сили Петро Могила спрямовує на зміцнення позицій православної віри на ввірених територіях. Новий енергійний ієрарх прославився як археолог і просвітитель, дипломат і адміністратор, благодійник і політик, але над усе – як творець Київської колегії.

Зразком для Лаврської школи були єзуїтські колегії, і Могила не приховував, що створює школу за їх подобою, щоб нанести латинянам «контрудар» їх же «зброєю». «Національна за формою, європейська за змістом» – так можна було б висловитися про колегію, засновану ним. Тут вивчалися всі предмети, що були в університетах Європи, викладачі та випускники стежили за досягненнями і відкриттями науки того часу. Природно, були в «Могилянці» і свої особливості – курси, присвячені догматиці православного богослов'я, польська мова, історія «земель Руських».

Петро Могила збудував для «спудеїв», як тоді іменували студентів, перший гуртожиток. Це будівля збереглася і нині – під назвою Трапезна. У своєму заповіті відписав Могила колегії величезні дари – земельні угіддя, сімейний посуд, понад 80 тисяч золотих, власну бібліотеку і навіть... митрополичий одяг та знаки єпископської влади. Колегію він вважав головним своїм дітищем, хоча мав й інші величезні заслуги перед православ'ям і Україною.

У 1658 році, за гетьмана Івана Виговського, Київська колегія отримала статус академії. Вона стала першим у Східній Європі православним вищим навчальним закладом, офіційно удостоєним цього звання.

Роки 1658-1817. Від колиски вченості до світського вузу

Відгриміла над Україною кривава Руїна, і настала благодатна пора мазепинська... 22 роки правління Івана Мазепи (1687-1709) – період розквіту національної культури в усіх її аспектах. Освіта не була винятком – мало того, увага до неї з боку правителя Гетьманщини була пріоритетною. Братський монастир повністю реконструюється, заново будується головний Богоявленський собор.

Староакадемічний корпус

Проект будівлі Староакадемічного корпусу був розроблений у 1690-х роках московським зодчим Осипом Старцевим. Він був автором Богоявленського собору, так що не важко припустити, що він спроектував і сусідню навчальну будівлю. Весь комплекс будівель монастиря й академії обійшовся в 200 тисяч золотих (як пише дослідниця історії Академії Зоя Хижняк, річний бюджет всієї Гетьманщини, розрахований через 40 років при гетьмані Данилі Апостолі, становив близько 150 тисяч золотих). При таких вкладеннях новий навчальний корпус був зведений менше ніж за рік. Це був 1704-й рік – до злощасного перенесення Північної війни на південні терени України та Полтавської поразки залишалося п'ять років...

За Мазепи Київська академія пережила бум популярності. Вона приймала всіх, хто бажав вчитися – і в цьому принципово відрізнялася від західноєвропейських університетів, де освіта була доступна лише заможним верствам. Щорічно в її стінах осягали науку до двох тисяч «спудеїв». При такій кількості це не могли бути діти виключно шляхетського стану.

26 червня 1701 року статус Києво-Могилянської школи як академії був підтверджений Петром Першим. На той момент вона була єдиною академією на території Московського царства, лише через 20 років названого імперією.

Промайнула середина століття – пишна елизаветинська епоха, з її щирим інтересом до всього українського – і Академія вступила в більш складні часи. Період правління Катерини Другої відзначений новим витком гонінь на український дух і посиленням насильницької централізації. Незважаючи на це, Академія протрималася аж до 1817 року. До того часу вже давно не було гетьманства, остаточно зруйнована Січ, Київська митрополія підпорядкована Москві, видані нові укази про заборону української мови...

Академія в отанні десятиліття свого існування намагалася вийти на рівень університетів світового рівня. У курс навчання вводилися нові предмети, суто світського змісту. Але замість логічного перетворення в університет російське самодержавство пішло на закриття Академії. Правда, це був не розгром, а лише переформовування навчального закладу – на її базі була створена Київська Духовна академія. Це відбулося в 1817 році.

«Могилянка» дала путівку в життя багатьом видатним особистостям

Життя друге. 1817 – наші дні

Чого навчали прадідів наших?

Вчилися тут довго – повний курс тривав 12 років. Але студенти могли вчитися в ній у будь-якому віці і стільки, скільки забажають. У «Могилянці» панувала атмосфера толерантності та демократичності – студентів не відраховували за неуспішність. У деяких класах могли вчитися по кілька років, так що часом виходили з неї «спудеї» вже обтяжені роками, часто витративши на навчання значну частину життя.

Академія ділилася на вісім класів. Перші чотири іменувалися «фара», «інфімія», «граматика» і «синтаксис». У них вивчалися церковнослов'янська, грецька, латинська і польська мови, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехізис. З 1738 р. починає вивчатися німецька, а з 1753-го – французька мова. З середини XVIII ст. вивчається російська мова (як іноземна, зауважимо), а також давньоєврейська.

Особливе місце в навчальному курсі займали поетика і риторика, які цілком можна було застосувати до практичних питань. Уміння складати вірші могло стати в нагоді у присвятах впливовим людям, і тим самим знайти високе заступництво, зробивши на цій основі духовну або юридичну кар'єру. Твором і читанням віршів можна було заробити і під час навчання: студентів з підвішеним язиком запрошували на різні урочистості, де годували й поїли, а іноді давали й грошову винагороду.

Пташенята «гнізда Могилянського»

Тутешнім студентам ми зобов'язані дуже багато. Це, наприклад, професійний театр, який закріпив народну традицію і осмислення її з висоти «міської» освіти. Згодом у Колегіумі сформувалася власна хорова і композиторська школа, з найуспішніших учнів, серед яких потрібно назвати Дмитра Бортнянського (1751-1825) і Максима Березовського (1745-1777). Студентським хором керував не менш відомий композитор Артемій Ведель (1770-1808).

В Академії зародилася і українська філософська школа, вищий розквіт якої пов'язаний із Григорієм Сковородою (1722-94). З другої половини XVIII ст. в Академії все більше зростає роль світських наук – з'являються класи математичні та інженерні, читаються астрономія і механіка, біологія і медицина. Про останню варто сказати особливо.

Стіни Староакадемічного корпусу виростили значне число медиків, серед яких основоположник акушерства, ботаніки й фізіотерапії Нестор Амбодик-Максимович, Іван Полетика, професор Кельнської академії, головний лікар Петербурзького генерального госпіталю, Данило Самойлович, який довів можливість протичумного щеплення, почесний член 12 зарубіжних академій; основоположник російської анатомічної школи Павло Згурський і багато інших. Випускником Академії був Петро Чайка, який працював згодом штаб-лікарем у В'ятці (Росія) – дід великого композитора Петра Чайковського.

Випускниками академії написані і чудові праці з української історії. Козацькі літописці Роман Ракушка-Романовський, Самійло Величко, Григорій Грабянка були випускниками «Могилянки». У другій половині XVIII століття тут навчалися історики нового покоління – Василь Рубан, Микола Бантиш-Каменський, Петро Симановський.

Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Брюховецький, Михайло Ханенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол, Іван Скоропадський, Павло Полуботок. Серед ієрархів – вихованців Академії – можна назвати Дмитра (Туптало), митрополита Ростовського, Івана (Максимовича), митрополита Тобольського, Іоасафа (Горленко), єпископа Бєлгородського, Феодосія (Углицького), архієпископа Чернігівського.

Києво-Могилянська академія відіграла видатну роль і в розвитку культури й освіти спочатку Московського царства, а потім – Російської імперії. Після 1670-х років до Києва стали учащати за світлом вчення росіяни, багато з яких у майбутньому брали участь в петрівських імперських реформах. Ось деякі імена – Порфирій Зеркальніков, майбутній петрівський дипломат, Каріон Істомін, автор першого російського ілюстрованого «Букваря», Конон Зотов, морський офіцер і автор першої в Росії книги з кораблеводіння, граф Борис Шереметєв, відомий військовий діяч. Сюди приходили вчитися багато майбутніх стовпів російської науки – так, у 1734 році тут недовго слухав курси Михайло Ломоносов.

З її стін вийшов засновник професійного філософської освіти в Росії архієпископ Феофілакт Лопатинський. Вчилися тут і майбутні державні діячі Російської імперії – граф П. Завадовський, князь Г. Потьомкін-Таврійський (той самий!), Канцлер А. Безбородько. Випускники Київської школи брати Ліхуди заснували в Москві в 1687 році Слов'яно-греко-латинську академію. Вихованці «Могилянки» вже в XVIII столітті засновували семінарії та навчальні заклади майже в кожному із значущих російських міст. Взагалі, з 1702 по 1762 роки тільки в Московській академії на викладацькій роботі було 95 професорів із Києва.

Тут навчалися білоруси і молдавани, серби і греки, румуни і боснійці, чорногорці та болгари. Випускники академії часто продовжували навчання в країнах Європи – від Польщі і Чехії до Франції та Швеції.

Роки 1817-1920. Сторіччя Духовної академії

У 1817 році в історії академічних стін на Контрактовій площі розпочався новий період. Академія «звузилася» до формату богословського навчального закладу. Проте багата культурно-освітня традиція «Могилянки» робила Київську Духовну академію унікальною в імперії. Вона перебувала під прямим заступництвом київських митрополитів. У перші десятиліття існування перетвореної Академії митрополичу кафедру в Києві займали два видатних ієрарха – митрополит Євгеній (Болховітінов, ректор у 1822-1837) і святитель Філарет (Амфітеатров, ректор у 1837-1858). Завдяки їх заступництву Академія знову набула слави однієї з найкращих вищих духовних шкіл православного світу.

Духовна академія постійно стежила за світовими тенденціями і аж ніяк не була оплотом махрового консерватизму. Число предметів, що викладаються, постійно збільшувалася. У ній знову почали вивчати польську мову, з'явилися окремі курси цивільної та церковної історії, в 1843 році – основи педагогіки. До кінця 1840-х років у Київській Духовній Академії викладалося 28 загальнообов'язкових предметів.

У цей же період на території академії розпочато нове будівництво. У 1822-25 рр.. за проектом архітектора Л. Шарлеманя будується новий академічний корпус, в якому розташувалися не тільки навчальні аудиторії, а і квартири професорів та студентський гуртожиток. У 1863-64 рр.. корпус був перебудований у стилі пізнього класицизму.

За перші півстоліття існування Духовної академії понад шістдесят її вихованців і викладачів досягли єпископського сану. Кілька випускників стали відомими ієрархами інших Помісних Церков. Деякі з випускників і викладачів Академії цього періоду шануються у лику святих. Це святителі Інокентій (Борисов), Мелетій (Леонтович), Феофан Затворник та ін.

У другій половині XIX століття в Київській духовній академії сформувалася школа церковних істориків і богословів, основними перевагами яких перед колегами з інших навчальних закладів була можливість користуватися бібліотекою, накопиченою ще в «старосвітські» часи. У їх числі слід назвати С. Голубєва (1848-1920), Н. Петрова (1840-1921), протоієрея Ф. Титова (1868-1935). У 1872 р. при Академії було засновано Церковно-історичне та археологічне товариство, відкрито Церковно-археологічний музей, що став першим у Російській імперії музеєм такого типу. Значну частину експонатів музею складали пам'ятки українського походження. Це стало одним із важливих чинників становлення та розвитку українознавства. Багаторічним секретарем товариства і доглядачем музею був згаданий вище професор Микола Петров.

З початком революційних подій 1917-20 років Духовна Академія спробувала діяти у дусі часу. Прийнятий у липні 1918 р., при гетьмані Павлі Скоропадському, новий статут затвердив створення в Академії низки нових кафедр: історії України, української мови, української літератури, західноруських прав та історії Української Церкви. Але вже через півроку Гетьманат упав, і Академію остаточно закрутив вихор історії, незабаром вигнавши з Контрактової площі дух старого академічного знання. У 1920 р. приміщення передали штабу Дніпровської військової флотилії, а Староакадемічний корпус – бібліотеці АН України. При цьому найцінніша бібліотека «Могилянки» на довгі десятиліття потрапила в архів.

Спорудам монастиря пощастило ще менше. Братський собор у середині 1930-х було знесено, на його місці розбито плац-парад. Напівкруглий корпус із дзвіницею по центру, що виходить на Контрактову площу – один із найбільш упізнаваних подільських силуетів – був надбудований двома поверхами. При цьому дзвіниця була знесена, на її місці звели центральну колонаду перебудованого корпусу в стилі сталінського класицизму. Нинішня будівля лише за загальними обрисами нагадує попереднє споруду. Частина господарських корпусів була зайнята лікарнею, і нині вони перебувають у не найкращому стані...

Відродження. Роки сучасні – від 1991 і далі...

Сучасна Академія — внз виключно західного типу, острівець світової системи освіти на українській землі

Відродження настало тільки в 1991 році. 19 вересня, менше ніж через місяць після проголошення незалежності України, було видано розпорядження про відродження Києво-Могилянської академії в ранзі університету. Офіційно вуз відкрився на старій території 24 серпня 1992 року – в першу річницю незалежності. У 1994-му він отримав звання «національного», з тих пір іменується «Національний університет «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА).

У 2000-х року відроджений вуз узяв нові висоти. Вона став членом асоціації європейських університетів, його бізнес-школа отримала вищу 5-річну акредитацію CEEMAN (Центрально- та Східноєвропейської асоціації розвитку менеджменту). Почалася і реставрація історичних будівель академії. До 2008 року була відремонтована церква Святого Духа і колишній будинок Гальшки Гулевичівни, що є нині найстарішим зразком громадянської будівлі на території Києва.

Відродження Києво-Могилянської академії не могло б відбутися без В'ячеслава Брюховецького – людини, яка фактично заснувала і сформувала «з нуля» новий вуз європейського рівня. Зокрема, в Академії ще в 1990-х відкрили спеціальності природничого профілю, а заодно – одні з перших в Україні – почали викладати і філософські дисципліни. Академія, за словами її батька-засновника, повинна бути науковим центром «на всі часи», а не розсадником модних у конкретний період історії дисциплін.

«Могилянка», як вуз нового часу, споконвічно орієнтований на західну модель освіти, найсерйознішу увагу приділяє тому, що називається університетським середовищем – гурткам, концертам, дискусіям, виступам запрошених експертів і політиків. Відразу ж із дня заснування був зроблений і серйозний акцент на англійську мову – без неї вступити в сучасну «Могилянку» неможливо, хоча б тому, що ресурси бібліотеки на половину англомовні. Тобто, нинішня Академія – вуз суто західного типу, острів світової системи освіти на українській землі. До речі, ще при заснуванні Академії в її статут були закладені принципи Болонського процесу. З тих пір «Могилянка» є одним з найбільш «просунутих» ВНЗ в Україні.

В'ячеслав Брюховецький керував Києво-Могилянською академією до 2007 року, коли був обраний новий ректор – професор, доктор філологічних наук Сергій Квит. У нинішні непрості часи він продовжує підтримувати давні і нові академічні традиції найнезвичайнішого українського вузу.

Вересень 2011