Катеринославський проспект

Сучасний вигляд проспекту Карла Маркса

Станіслав ШВЕДУН, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»

Дніпропетровськ, без сумніву, один із найкрасивіших обласних центрів України. Вражає він і місцем розташування — в широкому місці річки Дніпро, і розмірами — охоплює багатокілометрову територію, і, безумовно, неповторністю своїх вулиць, центральна і, разом з тим, найстаріша з яких — проспект Карла Маркса (до 1923 року Катеринославський). Знаходячись тут, вас у будь-якій точці не покидає відчуття об'ємності простору. Ширина майже п'ятикілометрового проспекту — 88 метрів, на 17 метрів (!) більше, ніж знаменита пам'ятка Парижа Єлисейські Поля. 

Цікава і його історія. 9 (20) травня 1787 року на високому пагорбі, де зараз розташована Жовтнева площа, відбулася закладка губернського центру Катеринослав. У формуванні міста брали участь найвідоміші в ті часи архітектори. Як, наприклад, — виписаний Катериною Великою з Парижа «маестро лінійки та циркуля» академік Клод Геруа. Він створив перші ескізні проекти «міста на горі, проти Монастирського острова», які хоча тоді і не були повністю реалізовані, але на планах вже чітко проглядалися обриси майбутнього проспекту. Той же проспект, на тому ж місці майбутньої Південної столиці «читається» і в ескізах видатних російських архітекторів Івана Старова і Василя Стасова.

У новому плані Катеринослава, затвердженому в 1817 році, головна траса майбутнього проспекту була виписана остаточно і значиться як «Гульбище середньої вулиці». А от місцеві жителі тоді й пізніше називали його простіше: Великим (Великий) — на честь чи то блискучої імператриці, чи то дійсно за розміром.

Вулиці, які перетинав проспект, із двох боків уже в ті часи мали різні назви. Так, сучасна вулиця Леніна вище проспекту називалася Воскресенською, а нижче — Клубною. Точнісінько так само з різних сторін проспект перетинали: Первозванівка (Короленка) і Московська, Троїцька (Червона) і Залізна (Миронова), Олександрівська (Артема) та Харківська...

До наших днів дійшла ескізна замальовка, зроблена в Катеринославі у 1833 році ще юним тоді художником Іваном Айвазовським (був він тут проїздом з Феодосії до Санкт-Петербургу) — «Вид Великої вулиці». Ширина і простір! Але будиночки тієї пори були тут ще так собі...

Готель «Асторія»	Пам’ятник Олександру Полю	Будинок губернатора

Серйозні зміни настали тільки в середині XIX століття, коли керувати губернією був призначений таємний радник Андрій Якович Фабр. Людина неоднозначна за оцінками сучасників, він поставив собі головним завданням — зробити зручним сполучення між Соборною горою і низинною прирічною частиною Катеринослава: колишньою слободою Половиця.

І, треба відзначити, Фабр досить успішно впорався із завданням. Використовуючи примітивну будівельну техніку, городяни за недовгий час зрівняли схил і засипали природну широку балку з крутими схилами, що розділяла верхню і нижню частини міста. Вулицю орали плугами, а потім закріпленими впоперек дерев'яними перекладинами — запряжені воли стягували землю з бугра. Спуск вийшов рівний і широкий, ще тоді встановленого розміру — 88 метрів. Така масштабність планувалася незпроста. Адже після підкорення Криму і розгрому Запорізької Січі планувалося, що це місто стане столицею Новоросії, тобто Південною столицею Росії. От і народилося рішення: створити тут два напрямки руху транспорту й тінисті бульвари для піших прогулянок між ними.

Будинок Головпочтамту на проспекті

Розмірено спливали роки і десятиліття. Обабіч головної міської вулиці зводилися і перебудовувалися дво-, трьо-, а то і чотириповерхові будинки (деякі збереглися і донині). Катерининський проспект ставав основною торговельною магістраллю. Центральна частина проспекту від вулиці Кудашівської (тепер Барикадна) до Воскресенської забудовувалася купецтвом, комерсантами, власниками меблевих, мануфактурних та інших магазинів. Сім'ями проживали тут Толстікови, Заморуєви, Пчолкіни, Копилови, Зільбермани, Лівшиці, Олексієнки, Рагинські, Єфанові. Власники успадкованих від батьків і дідів будівель змагалися у величі масивних накладних, зазвичай «позолочених» бронзою, літер, що складали їх ініціали та прізвища.

До збережених на проспекті до наших днів історичних архітектурних пам'яток дніпропетровці ставляться дбайливо і шанобливо. Одна з них — пам'ятник кінця XVIII століття (проспект Карла Марска, 106). Це корпус колишньої шовково-суконної фабрики. З 1926 року тут розташований місцевий хлібозавод № 1.

А ось будинок № 66 по проспекту. Колись тут розміщувалася канцелярія генерала Інзова, куди у травні 1820 року «заходив» на службу засланий до Малоросії великий російський поет Олександр Пушкін.

Буквально навпроти — ліворуч від нинішнього будинку міськради та виконкому — зберігся губернаторський будинок, праворуч (через один будинок) — пам'ятник людині, яка зробила величезний внесок у розвиток міста в XIX столітті, — Олександру Полю.

Сотня метрів уздовж по проспекту, і не можна очей відвести від будівлі у стилі «українського модерну». Це гранд-готель «Україна» — знакова споруда Дніпропетровська. Будинок побудований у 1913 році на розі Катерининського проспекту і Первозванівської вулиці (нині вулиця Короленка) за проектом самого власника — В. Хреннікова. Він побудував прибутковий будинок на місці власної одноповерхової будови. Це — чотириповерхова споруда, що об'єднує стилі українського бароко і модерну, вона довгий час була відома як «Дім Хреннікова».

Практично в первозданному вигляді відновлені і прикрашають сьогодні проспект будівлі головної пошти, відділення Нацбанку, навчального корпусу національного університету — колишнього Катеринославського реального училища. Готель «Асторія» пам'ятає відвідувачів: Симона Петлюру, батька Махна, отаманів Григор'єва і Марусю Нікіфорову.

Дім Хренникова. Нині — гранд-готель «Україна»	Театр російської драми імені Максима Горького

До самого кінця позаминулого століття в нагірній частині проспекту, у північно-західному кутку тодішньої Ярмаркової площі, виросли червоного кольору корпуси нового навчального закладу — Катеринославського вищого гірничого училища. Вже пізніше (після знесення розташованого поруч басейну міського водогону) з'явилося і головна, прикрашена монументальними портиками, будівля Національного гірничого університету. До революції 17-го року тут із гордим виглядом прогулювалися після занять молоді люди «в синіх діагональних брюках, у чорних сюртуках із сяючими мідними гудзиками і вензелями на круглих еполетах, в окантованих блакиттю кашкетах з молоточками».

Буквально навпроти, з іншого боку проспекту, — Дніпропетровський історичний музей (заснований у 1849 році). Сучасна будівля музею була зведена в 1905 році. У середині сімдесятих років музей був реконструйований — добудоване приміщення діорами «Битва за Дніпро», розширені площі, доповнені експозиції. Сьогодні він носить ім'я академіка, пристрасного дослідника Придніпровського краю Дмитра Яворницького, який протягом трьох десятиліть (з 1902 року) був беззмінним директором музею.

Парк Глоби

Майже поруч із музеєм знаходиться унікальна колекція кам'яних баб, що налічує близько 80 примірників (в основному половецького періоду, хоча є серед них і скіфські баби, яким більше двох тисяч років). Це одна з найбільших колекцій стародавніх кам'яних статуй у світі.

Взагалі, своїм головним проспектом дніпропетровці пишалися в усі часи його «зростання». Також, як і майже прилеглим до нього, у верхній частині, Потьомкінським парком (нині — імені Шевченка), а також у нижній — Міським садом (сьогодні — парк Глоби, в недавньому минулому — імені Чкалова) і Яковлевським сквером (пізніше — парком імені Войцеховича, на місці якого з 80-х років минулого століття розташований театр опери та балету з прілягаючими до нього фонтаном і широкою площею.

Не всі будови витримали випробування часом. Немає вже колишнього Зимового театру, де лінію бульварів переривала невелика площа. Але є зведений на його місці театр російської драми імені Максима Горького.

У середині 70-х минулого століття на проспекті з'явилася Алея Слави, закладена на честь 20-річчя Великої Перемоги. Тут і 30-метровий монумент Вічної Слави, і пам'ятник Герою Радянського Союзу Юхиму Григоровичу Пушкіну (загинув у березні 1944 року, похований на меморіальному кладовищі у Дніпропетровську), командувачу 23-м танковим корпусом, який починав звільнення і першим ступив на територію Дніпропетровщини 8 вересня 1943 року.

...Сьогоднішній проспект (на значній площі його проїжджої частини добре збереглася старовинна бруківка) вирізняється зручними транспортними розв'язками. Понад сторіччя «бігає» проспектом трамвай — маршрутом однієї з перших у Російській імперії (після Нижнього Новгорода та Києва) міських залізниць на електричній тязі. Свою частину пасажиропотоку не одне десятиліття тут ще обслуговує і трудяга-тролейбус. Правда, першість наразі — за «маршрутками».

Як це не дивно, але, здавалося б, цілісний уже головний проспект міста і сьогодні ненав'язливо розбудовується сучасною архітектурою. На перетинаючій його головній міській площі — імені Леніна — зводиться сучасний торговий комплекс, на перетині з вулицею Жуковського — виріс будинок-красень.

При цьому, дніпропетровці дбайливо зберігають історичну зовнішність проспекту. І площина вирішення цього непростого містобудівного завдання тут — не лише технологічна, а й моральна.

Пам’ятник Слави	Потьомкінський палац

Є така стара притча. Подорожній зустрів людину з тачкою, завантаженою камінням, і запитав його: «Що ти робиш?». Той відповів: «Хіба не бачиш? Каміння тягну, хай йому біс!». Подорожній зустрів другу людину з такою ж ношею і почув у відповідь: «Заробляю собі на життя». Запитав подорожній про те ж у третьої людини, що везла каміння, і почув горду відповідь: «Будую Шартрський собор!».

Сьогоднішні жителі Дніпропетровська шанобливо і з любов'ю облаштовують свій головний проспект. Власне, як і та людина, яка, підіймаючи собор Нотр-Дам в Шартрі, будував одночасно і себе самого.

Фото автора

Листопад 2011