Від підніжжя скульптури відкривається чудовий вид на Дніпро

Інеса БЛЮМ, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»

У Києва багато символів — від Святої Софії та Андріївської церкви до Лаврської дзвіниці та монумента Батьківщина-мати. У цей список ось уже три десятиліття поспіль вписаний і «Човен» — пам'ятник засновникам міста братам Кию, Щеку, Хориву і сестрі їх Либеді. Пам'ятник цей не тільки розповідає нащадкам давню легенду. У столиці він — особливий: дуже вже полюбився нареченим. Котрий рік сотні пар кидають у човен квіти — через плече, не обертаючись. Якщо квіти впали в човен — бути шлюбу довгим і щасливим. На знак поваги і продовження цієї традиції біля пам’ятника нещодавно «розквітло», прикрашене кольоровими стрічками, «дерево любові», зробивши тутешній парк ще більш романтичним.

Сага про Кия

А спочатку було слово... Слово літописця, який записав більше тисячі років тому легенду про заснування Києва. І тоді у російських літописах вибухнула перша науково-історична суперечка з явним політичним підтекстом. Новгородські літописці віднесли заснування Києва лише до 854 року, зробивши його навіть не ровесником — молодшим братом Великого Новгорода. Сам князь Кий був ними оголошений простим мисливцем або перевізником через Дніпро. Мовляв, не було ніякого князя. Київські «піарники» тих часів у боргу не залишилися — і розвинули на сторінках тутешнього літописного зводу цілу теорію. Першу відповідь «ворожих голосів» було сформульовано в урочистій формі упорядником літописного зводу 1093 року: «Як у давнину був цар Рим (Ромул) і на його честь названо місто Рим. Також був Антіох — і була (місто) Антіохія... був також Олександр (Македонський) і в ім'я його — Олександрія. І в багатьох місцях міста були названі в ім'я царів і князів. Так само і в нашій країні назване було велике місто Київ в ім'я Кия».

Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь

Через два десятиліття знаменитий літописець Нестор «підняв архіви» з метою встановити більш точні відомості про Кия. Мабуть, «пропаганда з півночі» не давала спокою спадкоємцям Ярослава Мудрого, яким важливо було остаточно зміцнити статус міста як справжньої столиці Русі, заснованої не якимось простолюдином, а князем. Результатом «історичного розслідування» Нестора став наступний запис.

«Якби Кий був перевізником, — писав Нестор, — то не міг би їздити до Царгорода. Але Кий був князем у своєму племені і приїжджав до імператора, ім'я якого нам невідомо, але ми знаємо, що від того імператора, до якого він їздив, князь отримав велику честь. На зворотному шляху на Дунаї Кий побудував на вподобаному ним місці невелике містечко і хотів осісти в ньому зі своїми одноплемінниками, але місцеві жителі учинили опір. До цих пір дунайці називають це місце «городище Києвець». Кий же, повернувшись у своє місто Київ, тут і помер... Після смерті Кия та його братів його династія правила в землі Полян».

Нестор не назвав ім'я імператора, у якого гостював засновник міста. Але місто не стало від цього «молодшим»: історики вже ХІХ і ХХ століть, спираючись на археологічні дані, точно встановили — на висотах, що стали нині київськими горами правого берега, знаходилися поселення й велась активна торгівля, починаючи з часів римського імператора Траяна (98-117 рр.. н.е.). Коли у V столітті слов'яни почали переселятися з лісових і лісостепових районів на Балкани, вони рухалися найпростішим шляхом тих часів — по річках. І той правитель, який володів могутньою лінією прибережних пагорбів на південь від впадіння Десни, був господарем становища на величезній території всього басейну Дніпра. Так народився і швидко зміцнів племінний центр полян. Як звали того першого, князя, який «замкнув» один із цих пагорбів дерев'яною фортецею — ми навряд чи дізнаємося точно. Цілком можливо, було їх троє — три володаря сусідніх фортець на пагорбах. І цілком вони могли бути братами. А сестра їхня Либідь — що ж, і вона могла існувати. Романтична назва головної київської притоки Дніпра явно схожа на образ-порівняння красивої дівчини з лебедем, лебідонькою... 

Наодинці з дочкою

«Ширяюча Либідь» Василя Бородая

Коли у 1982-му вирішили широко відзначити 1500-річчя Києва, до цієї дати місто отримало чимало пам'яток, без яких столицю зараз уявити не можна. Наприклад, були відтворені Золоті ворота. «Човен», створюваний до ювілею, мав, у початковому задумі, стояти на вершині пілона Московського мосту, що з'єднує нові житлові масиви на півночі міста. Однак з'ясувалося, що композиція на вершині величезного 100-метрового пілона виглядатиме малопомітно, і до того ж, може не витримати сильних вітрових навантажень. Тому вирішено було встановити його «на суші». Для цього обрали невеликий парк біля підніжжя найпівденнішого з Печерських пагорбів.

Так у травневі дні 1982 року з'явилися в парку, який носив тоді ім'я революційного діяча Г. П'ятакова, чотири фігури з кованої міді, що символізують легендарну четвірку засновників Києва. Біля підніжжя скульптурної композиції — басейн із фонтанами. Поруч із пам'ятником встановлено символічний камінь із цитатою з літопису, що розповідає про заснування Києва. Авторами композиції стали скульптор Василь Бородай та архітектор Микола Фещенко. До речі, офіційно пам’ятник називається «Ширяюча Либідь».

Тут саме час розповісти про людину, яка подарувала нам цей монумент. Василь Бородай (1917-2010), «батько» монумента, працював за своє довге життя багато і плідно. Уродженець Дніпропетровська (тоді ще — Катеринослава), син листоноші, він у 1936 році вступив до художнього училища. Закінчив його з відзнакою, що давало право вступити до Ленінградської академії мистецтв. Але навчання перервала війна. Бородай командував ротою розвідки. Повернувшись із фронту старшим лейтенантом, став студентом Київського художнього інституту. Тоді їх було багато — майже 30-річних фронтовиків, які стали студентами мирних професій. І лише у 36 років він усе-таки захистив диплом.

Фігуру Либеді Василь Бородай створив з образу своєї дочки Галини, талановитої художниці, яка померла в молодому віці. Свою тугу й біль він і втілив — на вічну пам'ять — у фігурі красуні-княжни. Може, тому вона, ця фігура, найулюбленіша і вистраждана автором, вціліла в ту лютневу морозну ніч...

Бородай майже 20 років поспіль очолював Національну спілку художників України, керував майстернею в Національній академії образотворчих мистецтв і архітектури. Головною його композицією вважається знаменита статуя Батьківщини-матері в київському музеї Великої Вітчизняної війни. Бородай завершив цей монумент, втіливши в життя ідею геніального Євгенія Вучетича. Інші столичні твори Бородая теж відомі та впізнавані — це і Щорс на бульварі Шевченка, і Леся Українка в Маріїнському парку. А ще саме його пам'ятник Тарасу Шевченку стоїть у Нью-Йорку.

Як і багато об'єктів, які авральними темпами здавалися до дня міста в 1982-му, човен був зданий із недоліками. Фігури князів виготовили з міді, а не з бронзи, як хотів скульптор, і залили склобетоном. І тільки Либідь залишилася порожньою всередині. Все це зумовило драматичну пригоду, яка трапилася з пам'ятником суворою зимою 2010 року. У ніч з 23 на 24 лютого фігури Щека і Хорива звалилися разом зі шматком човна, а фігура Кия втрималася просто дивом. Бетон не витримав морозів. Василь Бородай, якому тоді було вже майже 94, так і не побачив пам'ятник відродженим — його серце зупинилося через 55 днів, у квітні. Можливо, від того, що на нього позаочі посипалася критика з приводу конструктивних недоліків пам'ятника. До відкриття відтвореного монумента, яке відбулося 20 травня, він не дожив рівно місяць...

Пам'ятник Любові

Наводницький парк, у якому стоїть «Човен», примітний не тільки ним. Його площа — 11 гектарів. Тут є «круглий зал», оточений високими зеленими стінами з пірамідальних тополь, у центрі якого — клумба з хвойними рослинами. Ландшафтні дизайнери 1980-х потрудилися на славу.

Пройдемося парком. Нещодавно в ньому з'явилася дерев'яна церква на честь Святого Володимира, біля якої встановлено великий білий хрест незвичайної форми. А в 2005-му в парку була закладена Алея ООН, присвячена 60-річчю заснування організації. Про це говорить відповідний пам'ятний знак.

Можливо, пам'ятник революціонеру П'ятакову, який до цих пір стоїть на одній із клумб, і не заслуговує на нашу особливу увагу, зате набагато цікавіше Дерево щастя, що стало доповненням до «весільної» репутації «Човна». На гілках цього невеликого милого деревця висять листя і яблука — не виключено, що це жартівливий авторський натяк на «дерево пізнання добра і зла». Як би там не було, молодята старанно виконують зворушливий ритуал: спочатку обв'язують навколо дерева стрічку, потім доторкаються до листочка на дереві — на знак щасливого сімейного життя, і, нарешті, — до плоду, щоб плоди їхньої любові — діти — були щасливими та здоровими.

І недарма, напевно, так полюбився цей пам'ятник тим, хто збирається йти стежкою подружнього життя: молоде покоління киян віддає данину поваги засновникам міста, в якому їм жити і ростити дітей. Тож пам'ятник на честь 1500-річчя Києва можна з повним правом назвати пам'ятником Любові. У тому числі й любові до рідного міста. 

Від підніжжя скульптури ось уже яке десятиліття поспіль відкривається чарівний вид на Дніпро. Ніби-то пливе човен вічною річкою, і брати-богатирі з німим захопленням оглядають правобережні пагорби, на яких вони ось-ось закладуть перші укріплення. І сестра їх Либідь, розкинувши руки, зустрічає річковий вітер...

Червень 2011

Перше екскурсійне бюро запрошує
на оглядову екскурсію
«Київ — столиця України»,
під час якої Ви зможете побачити
пам'ятник засновникам столиці