Руслана Лижичко з чоловіком

Максим ФРІДМАН, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро

З 2004 року Україна щовесни завмирає біля екранів телевізорів: проходить європейський пісенний конкурс, відомий як Євробачення. У нашої країни мрія — виграти його ще раз, поки не забувся феєричний смак тієї потужної і блискучої перемоги 16 травня 2004-го, коли наша співвітчизниця Руслана Лижичко посіла перше місце на цьому музичному змаганні.

Героїня нашого часу

Тоді Європа відкрила для себе Україну двічі: наприкінці року почалася Помаранчева революція, в якій Руслана стала одним із символів «кидка на Захід», що здавався таким вирішеним, легким і безповоротним. Епоха швидко змінилася, і цінності тієї революції покладені під скло на зберігання. Але, як говорилося колись в одній рекламі, «є справжні цінності». Перше місце Руслани на Євробаченні-2004 — з того ж ряду приводів для національної гордості, що і перемоги братів Кличків, і голи Андрія Шевченка.

Навесні того знаменитого року ми полонили Європу. Ми повірили в себе. Вперше з часу здобуття незалежності Україна вразила старий континент чимось оригінальним, соковитим, народним і одночасно буйно-танцювальним. З тих пір ми знову чекаємо чуда, а «подвиг» Руслани викликав безліч наслідувань на наступних конкурсах — її барабани зі смолоскипами міцно увійшли в арсенал шоу-бізнесу Європи.

Тоді Руслана зустріла свою 31-у весну. Вона народилася 24 травня 1973 року у Львові. Мати її — родом із Росії, батько — уродженець Прикарпаття, Рогатинського району Івано-Франківщини. Гуцульські коріння батька стали джерелом натхнення для голосистої дівчинки — вона росла в атмосфері народних мелодій, на які донині такий щедрий Прикарпатський край. Тим більше, що таланти у юної Русі розкрилися рано — вже з чотирьох років вона почала займатися музикою.

Спочатку були дитячі ансамблі, потім — успішно закінчена Львівська консерваторія за спеціальністю «диригент, піаністка». Перший успіх приходить до неї у 1993-му, на фестивалі «Червона рута», де вона стала лауреатом, і на всеукраїнському фестивалі поп- і рок-музики «Тарас Бульба-93». У тому ж, 1993-му, році Руслана та її майбутній чоловік і продюсер Олександр Ксенофонтов, за якого вона пізніше вийде заміж у грудні 1995-го, заснували студію «Люксен» і почали займатися радіорекламою. Музичні кліпи фірм Oriflame, Coca-Сola, Stimorol озвучені голосом Руслани. Цьому заняттю вона віддала більше двох років.

Потім був «Слов'янський базар» 1996-го у Вітебську, який традиційно вважається конкурсом-оглядом молодих талантів Білорусі, Росії та України. Тоді Руслана отримала Гран-прі. У тому ж році з'являється її перший великий проект — шоу «Дзвінкий вітер» (вийшов у вигляді дебютного альбому в 1998-му). Цей проект з «живим» звуком був приурочений до святкування 500-річчя епохи Ренесансу у Львові і являв собою синтез класики і року. Наприкінці липня 1996-го Руслана записує свій перший сингл і кліп «Ти» за участю симфонічного оркестру. Зйомки кліпу проходили в Олеському замку, що знаходився тоді в дуже занедбаному стані. Саме завдяки кліпу Руслани на стан цієї видатної пам'ятки архітектури та історії, розташованої у Львівській області, була звернена увага спочатку місцевої влади, а потім і держави.

Гуцульське «одкровення» від Руслани

Протягом майже 10 років Руслана створює свій музичний стиль, експериментує з народними мотивами, для чого благодатна західноукраїнська земля завжди і всім давала безліч матеріалу. Три роки — з 2000 по 2003-й — вона працює над «Гуцульським» проектом, завдяки якому музика, рідна для народності її батька, підкорює всю Україну, а потім — Європу і світ.

В рамках роботи над проектом Руслана знімає на пісню «Знаю я» один із найпотужніших і видовищних кліпів в історії української музики. Побачивши світ у травні 2002 року, він став першим музичним етнокліпом у світі, знятим і змонтованим спеціально для показу на широкому екрані в сучасних кінотеатрах. Дані про зйомки кліпу вражають: його знімало 250 фахівців, над ним працювали 7 студій із 5 країн світу, на кліп витрачено 4 км кіноплівки. Звук — Dolby Digital 5.0 (ліцензія Dolby Laboratories, Лондон), корекція кольору — DigitalFilmFinland, Хельсінкі. Це було щось надзвичайне як для початку тисячоліття! Унікальні зйомки Карпат із вертольота, масові постановочні сцени у горах, кадри справжнього гуцульського весілля в етнічних костюмах, загалом, потужний і барвистий колорит Гуцульщини — землі, заново відкритої не тільки для Європи, а й для самої України. Серед найбільш видовищних і ефектних знахідок кліпу — зйомки концерту на сцені, спеціально змонтованої посеред гірського водоспаду та фільмування самої Руслани без дублерів і страховки на вершині півторакілометрової скелі.

Підсумки «Гуцульського проекту» до 2003-го підвів знаменитий нині альбом «Дикі Танці» («Wild Dances») — сучасна компіляція етнічного матеріалу на основі стародавніх етнічних гуцульських ритмів і танців. Зводили «Танці» на всесвітньо відомій музичній студії Пітера Гебріела «Real World» у Нью-Йорку. Рекорд, поставлений цим альбомом, ніхто з українських музикантів не побив донині: він 5 разів став платиновим в Україні, а його загальний тираж перевищив 500 тисяч примірників. Після цього, за рішенням міжнародної організації IFPI, Руслані за підсумками 2003 року присудили Український платиновий диск. Так «Диким танцям» відкрився тріумфальний шлях на Євробачення — до вершин творчого злету Руслани.

Український прорив

На той час Євробачення переживало не найкращі дні. Конкурс вважали другосортним, вказуючи на той факт, що провідні європейські країни — Німеччина, Франція, Великобританія, Італія — беруть участь у ньому дуже мляво, посилаючи далеко не кращих своїх виконавців. Зате на той час уже кілька років поспіль щосили намагалися показати себе на конкурсі новачки з числа країн колишнього соцтабору — їм важливо було довести своє місце в сім'ї європейських народів ще й шляхом музичної перемоги. Аналогічна мотивація була й у Росії, для якої перемогти на цьому конкурсі було справою майже політичного престижу.

Колись, у 1960-70-х, Євробачення було дійсно популярне в Європі. Однак після грандіозного успіху легендарного гурту АББА в 1974-му подібного жоден з наступних переможців не домагався. Руслана і тут зламала застійну традицію — її перемога обернулася спочатку європейським, а потім і світовим турне. Євробачення завдяки їй знову повернуло собі хорошу репутацію і стало майданчиком для розкручування нових зірок, хоча, як і раніше, з ухилом у бік «нової Європи» — колишніх соцкраїн.

Україна вийшла на конкурс тільки у 2003-му. І ось, уже на другому році участі, наша прекрасна львів'янка повезла в турецьку столицю — а конкурс тоді проходив саме там — свої «Дикі танці». А далі було 16 травня — несподіваний і практично безперечний (за Руслану віддали голоси ВСІ учасники конкурсу, окрім Швейцарії) фінал... Європа затанцювала в ритмах гуцульських наспівів, для багатьох європейців (і не тільки для них) саме ці буйні мелодії стали «національною музикою» незрозумілої країни, яка ніби «вистрибнула» з наденергійним танцем на карту Європи.

Вихід у «світ»

Після перемоги Руслана вирушає у великий європейський тур. На хвилі популярності вона отримує премію «World Music Awards» у номінації «Найбільша кількість проданих дисків українського виконавця у світі». Одночасно її удостоюють звання Народної артистки України.

Ледь повернувшись із туру, Руслана одразу ж потрапляє у вир подій Помаранчевої революції. На цей період припадає зйомка ще одного її відомого кліпу — «Танці з вовками», де вона входила до клітки зі справжніми хижаками. У новій версії кліпу, зробленої за мотивами революції, були використані кадри хроніки з Майдану.

Безумовно, 2004-2005 роки — пік її слави, коли Руслана стала одним із символів країни. У цей час вона дає кілька великих концертів, відраховуючи кошти на благодійність. І продовжує підкоряти не тільки Європу але й США, і Росію. Географія її гастролей — від Сибіру до Канади, від Ісландії до Ізраїлю. Особливо популярна Руслана стала в Німеччині та Туреччині — цим двом країнам дикі танці кароокої львів'янки чомусь полюбилися найбільше. Мало того — під час Олімпіади в Греції в серпні 2004 року замість гімну України одного разу прозвучали вже всесвітньо відомі «Wild Dances»...

Недовге життя в політиці

Після Помаранчевої революції популярність Руслани стала такою сильною, що її неминуче втягнули в політику. У 2006 році вона була обрана до парламенту України від президентської тоді партії «Наша України», в списках якої вона значилася під номером 5. Той парламент проіснував недовго, і був розпущений уже навесні 2007 року. Руслана відпрацювала свою недовгу каденцію на посаді голови підкомітету з питань інформаційного забезпечення європейської та євроатлантичної інтеграції Комітету ВР України з питань євроінтеграції (ось така величезна і незграбна назва!) Однак політичний досвід її сильно травмував. Досі вона не любить відповідати на питання про свою недовгу політкар’єру — і це попри її відкритість та імпульсивність!

Руслана за рік своєї політичної діяльності зрозуміла, що її ім'ям і успіхом просто торгують, а вона «за службовими обов’язками» вимушена брати участь в інтригах, чужих і нецікавих її відкритому характеру. До того ж, парламентські будні позначалися на творчості. Поєднувати одне з іншим було складно, тим більше що Руслана від самого початку відповідально поставилася до своїх обов'язків. Але в стінах Верховної Ради вона завжди була ніби «чужорідним тілом». І тому розпуск парламенту став для неї буквально порятунком. Добрі справи можна було творити і без мандата, а вже Руслана знала, як привернути увагу до України.

Навесні 2007 року вона бере участь у великому благодійному концертному турі Німеччиною, ініційованому легендарним німецьким рок-співаком Пітером Маффаєм, у рамках якого 14 артистів із різних континентів світу виступили аби зібрати кошти на вирішення соціальних проблем у своїх країнах. За час цього туру їй вдалося зібрати понад 100 тисяч доларів, які співачка передала Львівській дитячій реанімації. У тому ж році Руслана виступає на Віденському Форумі з питань торгівлі людьми та презентує свій соціальний сингл «Not for sale», як офіційно визнаний ООН гімн цього заходу.

«Амазонка» української естради

Далі був виступ на Олімпійських Іграх в Пекіні, і робота над двома новими альбомами, що вийшли майже одночасно — «Амазонка» і «Дика енергія». Образ гуцульської «принцеси-воїна», повної бурхливими ритмами Карпат, здавалося, остаточно закріпився за Русланою. Але після цих альбомів вона вирішила трохи вгамувати «бойовий запал». Почалося все з трансформації образу: в кліпі «Вау», що вийшов у 2011-му, Руслана використовує два сценічних стилі і образи — вуличний fashion в стилі хіп-хоп 1990-х і диско 1980-х. Дослід вдався, але поки що співачка на цьому зупинилася. Все-таки відхилення від звичного амплуа було занадто «неканонічним». Так що, можливо, попереду у нашої Амазонки щось більш ліричне.

Поки зріють нові кліпи і музичні ідеї, Руслана повернулася до ролі телеведучої (колись, наприкінці 1990-х, вона вже вела «Різдво з Русланою» на львівському телебаченні). У 2010 році на каналі «Інтер» вона очолила команду від рідного міста на проекті «Битва українських міст», а в 2011-му стала однією з чотирьох ведучих пісенного шоу «Голос країни». На цьому конкурсі Руслана набирає собі команду «молодих бійців» — схоже, у неї виникла потреба стати наставницею для майбутніх талантів. Які, цілком імовірно, візьмуть планки майбутніх музичних перемог. Адже Євробачення вже котрий рік — наше національне шоу, і щороку ми знову чекаємо повторення «дикого дива»...

Досьє

Зріст — 164 см
Вага — 49 кг
Очі — карі
Волосся — каштанове
Холерик
Улюблений колір — синій ультрамарин
Улюблені предмети — гірські камені
Улюблене місце — Карпати
Захоплюється екстремальними видами спорту

Серпень 2011