Бажаючих відвідати фестиваль стає дедалі більше

Василь ЩЕРБОНОС, журналіст.
Спеціально
для «Першого екскурсійного бюро».

Ювілейний десятий фестиваль історичного фехтування і слов’яно-варязької культури відбувся в урочищі Коровель, що на Чернігівщині, ― місці найбільшої у Європі стоянки-городища вікінгів ІХ-ХІІ століть за межами Скандинавії. Тисячі людей зібралося тут цьогоріч, як, до речі, і в попередні роки, аби доторкнутися душею до нашої минувшини. Інтерес до фестивалю зростав з року в рік і тим самим уже почав викликати… занепокоєння його організаторів.

Ювілейний фестиваль

― Зростаюча масовість, безумовно, радує, та водночас і насторожує, ― говорить голова федерації історичного фехтування Геннадій Обушний. ― Ще трохи побільшає людей ― і цей полігон та два наметові містечка просто не витримають навантаження. Оргкомітету є над чим ламати голову: бажаючих взяти участь у фестивалі стає дедалі більше, а фінансові можливості зменшуються. Але то приємні турботи. Адже напоказ результати нашої праці ― прояв генетичної пам’яті людей, з роками він набуває виразніших рис. Хто хоч раз побував на фестивалі, неодмінно приїздить сюди знову і знову...

До думки Геннадія Обушного не можна не долучитися: бо душа, й справді, просить повторення вражень, щойно отриманих на фестивалі у Коровелі. То була не «кіношна», а справжня «машина часу» в дії, де поруч опинилися сучасники і наші далекі пращури, повернуті до життя майстерним «ролевим моделюванням». Вони продемонстрували на імпровізованих ристалищах і подіумах навички володіння старовинними видами зброї, зразки одягу древніх слов’ян, кочових народів Північного Причорномор’я та скандинавських вікінгів. То були не просто хвилини незвичайного дозвілля, а глибокі за своїм пізнавальним наповненням уроки пам'яті…

Незабутні миттєвості фестивалю

Справді, при всій безмежності світу сучасної науки, незмінним залишається бажання людини розкрити таємниці життя минулого, де прагматичний момент на перший погляд відсутній. Але чи не з цим поєднані наші «спогади про майбутнє»? Згадаймо фільм з такою незвичною назвою. А заразом — невдачливого винахідника «машини часу» Шурика з фільму «Іван Васильович змінює професію», і все стане на свої місця.

Тим часом справи міжнародної археологічної експедиції і федерації історичного фехтування, що діють у Чернігові, остаточно переконують у корисності таких занять.

Але про все по порядку.

Якось... через тисячу літ

З урочищем Коровель пов'язана одна з яскравих сторінок становлення давньоруської держави. Маються на увазі інтеграційні процеси, що відбувалися в східнослов'янському середовищі наприкінці ІХ століття. У цей же час разом із посиленням тиску на Захід войовничі дружини вікінгів зазіхали і на Південний Схід, де на неосяжних просторах мешкали слов'янські й інші племена, що вели жваву торгівлю з країнами арабського Сходу та Візантією.

Вікінги-варяги, включившись у цю торгівлю, незабаром намірилися взяти її під свій контроль. Можливо, поштовхом до здійснення такої зухвалої ідеї послужила слов'янська ментальність.

От як пише про це у своїх історико-публіцистичних дослідженнях російський письменник Ігор Буніч:

«Нормани відразу взяли до відома унікальність народу, в оточенні якого їм доводилося влаштовувати свої складні і небезпечні комерційні справи з не менш хитрими і жорстокими візантійцями. Узяли до відома доброту, простоту і неагресивність народу, якого згодом назвуть руським. І швидко зрозуміли, що коли з них нічого не беруть за прохід збройних конвоїв, не просять нічого за допомогу у вантажно-розвантажувальних і будівельних роботах, за стіл і нічліг, то чому б з цих дурнів не брати данини за честь співучасті в міжнародному торговому рекеті...

Простаки, побачивши виснажених і обпалених грецьким вогнем своїх старих знайомих, віддали їм від щирого серця все, що ті вимагали... Як не багато усього було, але збитків від невдалого рекету цим покрити було неможливо.

Тоді неписьменному норману Ігорю, кошлатому бороданю в рогатому шоломі, спала на думку точно така ж геніальна ідея, як і через тисячу років з гаком вождю світового пролетаріату: запровадити продрозверстку разом із промрозверсткою.

Простаки-древляни спочатку не зрозуміли, чого від них хочуть. Їм пояснили, що вони повинні віддати запаси усіх своїх льохів і комір до останньої порошини, усі хутра і шкіри, та ще й на додачу — кожну другу жінку як для насолоди своїх новоспечених панів, так і для продажу на невільничих ринках... Коли ж зрозуміли, то, звісно, навідріз відмовилися подібні нахабні вимоги своїх гостей виконувати...

Обурені відмовою древлян бути добровільно пограбованими до нитки, нормани схопилися за мечі, щоб єдиним відомим їм способом улагодити суперечку. Але вони явно переоцінили силу своєї «чарівності» і своїх аргументів, а так само і силу своїх мечів, оскільки практично були усі перебиті, а полонений Ігор був прив'язаний до дерев і розірваний. Ця вища міра покарання раніше застосовувалася винятково до хижих вовків, що вбивали в череді у сто разів більше худоби, ніж могли з'їсти».

Простаки-древляни, як бачимо, не могли поступитися принципами. Соціальна ж верхівка слов’янських племен виявилася більш зговірливою. Спільні інтереси давньоруських князів і вождів окремих дружин вікінгів привели їх до порозуміння, що посприяло згодом стимулюванню процесів консолідації народів регіону в складі найбільшої в середньовічній Європі імперії Рюриковичів.

«Фактично, — зауважує з цього приводу чернігівський історик і археолог Володимир Коваленко, — якщо відкинути різні політичні спекуляції, народи двох європейських регіонів уже тоді почали будівництво транс'європейського мосту (більш відомого як шлях із варягів у греки), що з'єднав Північ і Південь континенту».

Тут треба згадати, що давньоруська держава склалася задовго до приходу норманів, яких на Русі називали варягами. Перші загони варягів з'явилися на слов'янській землі в середині IX століття. У 882 році один з варязьких проводирів Олег із загоном приплив до Києва. Хитрістю заманивши тодішнього князя Київської Русі Аскольда у свій табір, варяги убили його. Ставши князем, але не почуваючи себе хазяїном Русі, він не міг не подбати про посилення контролю над Києвом і Черніговом, що був на початку X століття другим на Русі містом після Києва.

Зрозуміло, утримувати в багатолюдному місті ворожий населенню гарнізон було складно. Місцем його дислокації Олег обрав урочище, про яке ми вже згадували, ― Коровель, розташоване за 18 кілометрів нижче від міста за течією Десни.

Манівцями експедиції

Який же слід залишили тут після себе вікінги? Спробу відповісти на це запитання зробив чернігівський археолог Петро Смоличев у 1925-1927 роках.

Дослідження матеріалів Шестовицького комплексу (від назви села Шестовиця, що виникло по сусідству з Коровелем у XVI столітті) мали продовження у 50-х роках, але системного характеру набули в роки незалежності України — після створення міжнародної археологічної експедиції.

Володимир Коваленко

Розповідає Володимир КОВАЛЕНКО, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії й археології України і Чернігівського педуніверситету:

— Ідея створення експедиції продиктована необхідністю впливу на виховання історичної пам'яті в нашої молоді, індиферентність якої щодо цього дуже помітна. Добре, що земля чернігівська багата на історичні місця, які викликають інтерес не тільки у людей, котрі пам’ятають коріння своє, але й просто допитливих. До таких належать і рештки найбільшого в Європі табору вікінгів поблизу села Шестовиці Чернігівського району.

У 2001 році ми розпочали роботи з підготовки літньої польової міжнародної археологічної школи, унікальної, треба зазначити, по всій Європі, де можуть проходити своє професійне самовдосконалення до 500 осіб з числа студентів та аспірантів країн Центрально-Східної Європи.

У рамках експедиції щорічно проводиться фестиваль історичного фехтування, що включає в себе спортивну, культурну і виховну програми. Тут сама пам'ятка надихає на історичну реконструкцію, тобто на особисту причетність до відтворення минулого. Кожен учасник має можливість на власні очі побачити речі, споруди такими, якими вони були тисячу років тому.

Цьому сприяє і діяльність одного з наших головних партнерів — історичного музею ім. Тарновського. Він приурочує до фестивалю виставки унікальних експонатів, насамперед знайдених у Шестовиці. У свою чергу, фонди музею у результаті нинішньої експедиції поповняться новими знахідками. Їх багато. Але найціннішим було виявлення у 2006 році поховання конунга (воєначальника, вищого представника родового вельможного панства у скандинавців у період раннього середньовіччя). Поховання зроблене згідно з обрядами того історичного періоду. Академік Петро Петрович Толочко, який брав участь у польовому семінарі і є науковим консультантом експедиції, назвав знахідку «сенсацією року української археології». Він пообіцяв тоді зробити все можливе, аби виявлені при конунгу військові обладунки, що збереглися не кращим чином, відреставрувати і повернути сучасникам як пам'ять про історію нашої держави.

…Розповідь Володимира Петровича варто доповнити цікавими деталями, які свідчать про те, що фортуна повертається обличчям не до кожного, хто на неї покладається. Місце поховання вікінга було виявлене у вже не раз порушуваному кургані. У 50-х роках минулого століття курган зорали і на його місці посадили ліс. Під час робіт був зруйнований зовнішній насип, але сама похоронна камера залишилася неушкодженою. Незабаром свій слід тут залишили «чорні археологи». Але грабіжницький шурф не досяг камери. А в 1941 році за два метри від похоронної камери проходила оборонна траншея радянських воїнів.

Біля знахідок розкопок 2006 року

Фортуна ніби терпляче вичікувала, щоб знахідка потрапила в надійні руки професіоналів.

Довідково

Шестовицька міжнародна археологічна експедиція створена у 1998 році силами українських, російських та норвезьких археологів, Національної Академії наук України та експедиції Чернігівського педагогічного університету на чолі з кандидатом історичних наук Володимиром Коваленком.

Перші стаціонарні розкопки Шестовицького комплексу, що складаються з городища, подолу та курганного могильника, здійснив у 1925-27 роках співробітник Чернігівського історичного музею П. І. Смоличев.

Дослідження були продовжені у 1946 році і з певними перервами тривали до 1958 року. За цей період розкопано понад 150 поховань в обрядах тілоспалення та тілопокладання. Серед речей при похованих – зброя (бойові сокири, мечі, вістря списа, сагайдаки зі стрілами тощо), знаряддя праці і побутові речі (ножі, гребені, ліпний і гончарний посуд), прикраси, рештки одягу, арабські і візантійські монети, скандинавські застібки фібули.

Після сорокарічної перерви, зі створенням Шестовицької міжнародної археологічної експедиції, розкопки були продовжені і мають плідні результати. Здобуті нею матеріали дають широке уявлення про різні сторони життя поліетнічного населення Шестовиці. Особливо результативним в цьому плані був 2006 рік. Одну зі знахідок (поховання конунга — скандинавського воєначальника) академік Петро Толочко назвав «сенсацією року української археології».

Численні знахідки того року (бойовий ніж, вістря списа, кінська збруя, фрагмент головного убору, ґудзики) після реставрації в повному обсязі показані на цьогорічній виставці «Шестовиця: на перехресті століть» і викликали глибокий інтерес у її відвідувачів.

Загалом на виставці, присвяченій Х фестивалю слов’яно-варязької культури «Коровель-2010», представлено понад 450 експонатів, переважна більшість з яких — результат роботи Шестовицької міжнародної археологічної експедиції 1998-2009 років. Доповнюють виставку також фотографії, що ілюструють експедиційні будні та традиційний щорічний фестиваль слов’яно-варязької культури й історичного фехтування.

Щоб уявити масштабність роботи, досить назвати одну цифру: за час свого існування Шестовицькою міжнародною археологічною експедицією розкопано 6120 квадратних метрів. У цьому році розкопана площа ще зросте, і археологи сподіваються на нові цікаві знахідки.

Миттєвості фестивалю

На старті нових трансформацій

Бліц-інтерв’ю з керівником міжнародної археологічної експедиції В. П. Коваленком.

― Володимире Петровичу, побачені на виставці «Шестовиця: на перехресті століть» в історичному музеї численні експонати, а також вражаючі дійства під час ювілейного фестивалю слов’яно-варязької культури дають підстави не лише для високої оцінки зробленого вашою експедицією, а й сміливих передбачень продовження розпочатої справи у нових форматах…

― Я часто й сам ловлю себе на думці: справді, за багато років археологічних розкопок науковці назбирали достатньо матеріалу для створення унікального в Європі музею. І віднині розпочинається реалізація програми «Відродження Шестовицького городища».

― Судячи з назви, це щось доволі масштабне?

― Так, це дійсно сміливий задум. Автори програми «розмахнулися» на відбудову древньоруського міста і створення там туристичної інфраструктури на зразок уже існуючих норвезьких аналогів.

― Напевне, це потребує «шалених грошей»?

― Нас утішає те, що, за попередніми підрахунками, на реалізацію Шестовицької програми коштів знадобиться у рази менше, ніж пішло, скажімо, на Батуринську фортецю. А от прагматичний ефект має бути значно відчутнішим.

― У чому переваги?

― В обсягах інфраструктури. У Батурині вона розрахована, головним чином, на екскурсантів. Ми ж робимо ставку на серйозних туристів, які хочуть і мають змогу долучатися до пізнавальних джерел, як кажуть, з розмахом. Тому моя мрія ― зробити не звичайну реконструкцію древньоруського міста, що нагадуватиме собою музей мертвих речей, у якому людина швидко почне нудитися і навряд чи захоче сюди завітати вдруге, а дати їй можливість зануритись із головою в атмосферу побуту і звичаїв своїх далеких пращурів.

― Як у «машині часу» комічного кіноперсонажа Шурика?

― Коли хочете ― так. Тільки із набагато серйознішим підходом. Відроджене Шестовицьке городище повинно містити в собі, окрім власне музею, такі обов’язкові об’єкти як театр, ресторан з історичною кухнею, готель. Люди, що приїдуть сюди на тиждень-другий, повинні мати змогу і відпочити, і набратися незабутніх вражень. Для цього передбачена низка розваг: і стрільба з лука, катання на давньоруських лодіях та верхи на конях, фехтування тощо. І, певна річ, відроджене городище має стати науковим історичним центром.

― Наскільки реальні такі бажані перспективи?

― Результати дослідження Шестовицького археологічного комплексу, в якому я беру участь з 1998 року, визнані унікальними для території Центрально-Східної Європи… Значить, і реалізація проекту безумовно посилить імідж України в контексті уваги до історичного минулого…

— … тож і не підтримати його просто неможливо?

― Певне, що так. Проект реконструкції вже повністю підготовлено і, думаю, найближчим часом за підтримки Чернігівської районної та обласної держадміністрацій почнемо шукати спонсорів…

* * *

Миттєвості фестивалю

У метушні будь-якого свята, а тим більш такого масштабного, як міжнародний фестиваль, журналістам не завжди вдається уточнити ті чи інші деталі. Інша річ — спеціальна зустріч з приводу. Пригадується, як на прес-конференції, присвяченій підсумкам одного з попередніх фестивалів банальне запитання «хто забезпечив історичний антураж фестивалю?» підняло на поверхню безліч цікавинок.

Виявилося, що спеціального цеху з виготовлення обладунків для лицарських турнірів поки ніде у світі не існує. Кожен боєць робить їх власноруч. Але перспектива відчути себе лицарем на годину чи покрасуватися у старовинному одязі відкривається практично для кожного мешканця чи гостя Чернігова.

Федерація історичного фехтування готова налагодити виробництво такої сувенірної продукції. Хтось навіть пожартував, що через обмежені можливості фестивального майдану, в якості допущення на наступні заходи в Шестовиці буде служити саме фестивальне вбрання. А чому б, власне, і ні. Принаймні, буде доведено, що історичні науки теж мають прикладне значення. Проте цього разу такого не сталося. Почекаємо наступного.

Миттєвості фестивалю

Історичний бренд Чернігівщини

Ось і перегорнуто чергову, наразі ювілейну, сторінку фестивалю історичного фехтування і слов’яно-варязької культури. За десять років свого існування цей неординарний захід, задуманий як засіб збереження і виховання історичної пам’яті людей, повністю виправдав своє призначення і став своєрідним брендом Сіверського краю.

Антураж нинішнього свята видався особливо колоритним. Дзвеніли мечі і свистіли стріли, лунали менестрельські пісні, вирував ярмарок, де можна було придбати на згадку мечі і кольчуги, хутро і прикраси зразка тисячолітньої давнини.

Тут же походжали лицарі в обладунках та красуні в полотняному одязі тієї доби, прикрашеному різними блискітками та брязкальцями. Власне, особи чоловічої статі не відставали від модниць. Не тільки на майданчику, де проходив фестиваль, а й на сільській вулиці можна було зустріти нашого далекого «пращура» з бронзовими та мідними прикрасами на довгій полотняній сорочці, підперезаній поясом. Ті, хто потрапив на фестиваль уперше, з неприхованим захопленням розповідали про свої враження. Відчуття, за їхніми словами, було таке, ніби спостерігають не театралізоване дійство, а реально перебувають у тому, давноминулому, часі.

І в це охоче віриш не лише тому, що їхні емоції органічно зливаються з твоїми, а й чуєш те саме з вуст високого гостя — Надзвичайного і Повноважного посла Королівства Норвегії в Україні Олава Берстада:

― Фестиваль унікальний, атмосфера настільки вражаюча, що несамохіть віриться в правдоподібність відтворення картини життя минувшини. Мабуть, все саме так і відбувалося на цій землі тисячу років тому. Думаю, що фестивалі історичного характеру важливі не тільки для України, а й для інших країн, в тому числі для Норвегії. Тут і приємні враження, і радість пізнання зливаються докупи і приносять неабияке задоволення. Як дипломат, бачу своє завдання в тому, щоб якомога більше моїх співвітчизників володіли інформацією про зв’язки наших народів, що сягають своїм корінням у далеку минувшину.

Посол зазначив також, що бажаючих побувати на фестивалі «Коровель» у Норвегії багато, проте не всі з них можуть дозволити собі таке задоволення передусім з фінансових міркувань.

Варто зазначити, що Олав Берстад не вперше приїздить у Шестовицю. І, схоже, не востаннє. Принаймні, стати завсідником Коровелю у нього є дві вагомі причини: за першою освітою він археолог (а в рамках фестивалю, як уже говорилося вище, діє міжнародна археологічна експедиція), а його дружина ― росіянка (корінна москвичка). Тож як не скористатися обом нагодою і до старого заняття долучитися, і на слов’янську землю ступити?

Цього ж року посол нарівні з археологами жив у наметі, брав активну участь у розкопках. А тим часом його дружина пізнавала таїнства гончарного ремесла. Дебют виявився вдалим: спільно з маленькою дівчинкою, яку вона взяла в помічниці з гурту, що зацікавлено спостерігав за роботою майстрині, дружині посла вдалося виготовити доволі придатний для користування кухлик. Буде що пригадати і послові, адже під час цьогорічних археологічних розкопок, у яких він брав участь, знайдено гирі, котрими користувалися у давнину для зважування грошей. На перший погляд — дрібничка. А насправді то сенсаційна знахідка.

― Знайдено одразу чотири гирьки з набору, який нараховував від 6 до 12 одиниць, — прокоментував знахідку Володимир Коваленко. — Такого скупчення в одному місці досі не було. Це свідчить про те, що наприкінці ІХ – початку Х століть тут перебувала певна кількість купців, які займалися посередницькою торгівлею між місцевим слов’янським населенням і Візантією. Гирьки цікаві тим, що зроблені вони із заліза й обтягнуті бронзою. На кожній з них арабський напис. Це означає, що вже в ті часи тут мешкало багатонаціональне, поліетнічне суспільство.

Під час нинішніх розкопок знайдено чимало й інших речей з написами скандинавською та іншими мовами. Це зайвий раз засвідчує, що Україна уже в ІХ-Х століттях була частиною європейської спільноти і відповідно являла собою частину європейської християнської цивілізації. А відтак нам не треба заново йти в Європу. Нам просто треба відновити свій європейський статус.

Чернігівська область.

Серпень 2010.