Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-55Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Софія Київська, будівля Присутствених місць і пам’ятник княгині Ользі. 1910-і рр. Київ
 
+38 (044) 207-12-55
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Софія Київська, будівля Присутствених місць і пам’ятник княгині Ользі. 1910-і рр. Київ
Неділя, 24 Березня 2019

Меню

Новини Культури > Започаткування аптекарської справи у Києві

Євген Скибін, гід-перекладач "Перше ексукрсійне бюро", киянин.  

У сиву давнину  лікарські засоби готувалися  безпосередньо тими, хто опікувався здоров”ям  хворих: знахарями, шаманами, чаклунами, волхвами, ворожками. Лише згодом  відбулося відокремлення  та усамостійнення  аптек.

  

Досвід спостереження за хворими, дані про лікування травами, лікарськими речовинами природного походження передавалися з покоління в покоління ще з часів Київської Русі.

У давні часи на «торжищах» в «зелених рядах» знахарі продавали лікарські трави, настої, амулети, надавали медичну допомогу, давали поради й… пророкували майбутнє.

   

Широко були відомі порошки – «порохи», мазі – «масти», «мазуни», настої і відвари – «пиття», «зілля». Знахарі готували «горошки» – таблетки, які треба було класти під язик, призначали ванни з лікарських трав. Лікарські препарати зберігали в спеціальних погребах, які вважаються прообразом аптек. Проте аптек в сучасному розумінні цього слова в Київській Русі не було.

Із літописів, які містять відомості про  стан медицини  і фармації  в київській Русі  відомо, що у народній медицині та практиці  професійних лікарів княжих часів  використовувалися цілющі властивості таких рослин як  полин, ревінь, бодяга, кропива, кора ясена, подорожник, чемериця.  

Іноді, “з гріхом пополам” використовували й зовсім екзотичні компоненти :  від павука-хрестовика, каракурта, скорпіона ...- до чорного таргана й гадюки звичайної... Ними, до слова, користуються й деякі сучасні лікарі-гомеопати.

   

Першопроходці лікарської справи у наших   древніх   слав”янських   пращурів  та їх спадкоємців -  лікарів Київської Русі - вібрали  майже весь світовий досвід зцілювання недуг й додали своє. Адже українським алхімікам (так, до речі, називали у середньовіччі  і філософів, і хіміків) належала пальма першості  у  застосуванні в медичних потребах поташу й попелу. Давні  українські (або, як казали в той час – руські) лікарі золою  й попелом вигоювали  застарілі рани та   опіки.

        
Прийом лікарем хворих та роздавання ліків  Використання грелок при камчюзі (артриті). Міниатюра ХVI ст.

 Точки лікарських кровопускань, XVII cт.

 

Поширювалася народна медицина, але її знань було явно недостатньо, щоб протистояти інфекційним захворюванням того часу, морам, від яких гинули тисячі людей. Тому у великих містах відкривалися офіційні публічні аптеки загального користування. Для приготування ліків використовували примітивні приладдя і посуд: олов’яні глечики, котли для плавлення воску, мідні ступки, сковорідки, шпателі тощо. Аптекарі виготовляли також торти, марципани, лікер. Аптека того часу більше нагадувала кондитерську, ніж медичну установу. Таким чином, аптечна справа на початку XVIII ст. мала напівкустарний характер, але поступово в XVIII-XIX ст.ст. аптечна мережа стала набувати приватновласницьких рис.  

Про існування аптекарського ремесла в Києві аж до початку XVIII ст. нічого не відомо. Перша аптека в Києві відкрилася в 1709 р. на Печерську. Керував нею провізор І.В. Чкалов. На той час держава контролювала роботу аптек і давала їм привілеї порівняно з іншими торговими підприємствами.

Ніхто не мав права відкрити аптеку у місті чи районі без згоди господаря, який зробив це першим. Фармацевтів звільняли від військової служби, іменували почесними громадянами. В аптеках надавали не тільки медичну допомогу, до середини XIX ст. вони були і хімічними лабораторіями. Поряд із приватними аптеками були державні.

У лютому 1715 р. із дозволу імператора Петра I в Києві відкрилася державна аптека, а також аптечний магазин, який забезпечував медикаментами військові частини, госпіталі, а пізніше – чиновників Київської губернської канцелярії громадянське населення. Завідував магазином провізор Бірмен, а потім Іван Вендель.

Наприкінці XVIII – початку XIX ст. аптеки розвивалися як торгові підприємства зі спеціальними виробничими приміщеннями, де виготовляли ліки, ветеринарні препарати, косметичні засоби.

Устаткування аптек було різноманітним, залежно від добробуту власника. Кожен провізор намагався якомога краще оформити торговельний зал, аби залучити більше покупців. Робота аптек суворо контролювалася владою. Наприклад, заборонялося лікарям і аптекарям виконувати професійні обов’язки без наявності університетських дипломів.

Раз на рік у кожній аптеці проводилася ревізія. У разі виявлення порушень на власника накладався штраф. Заборонялося також відкривати в містах багато аптек, щоб уникнути конкуренції. Особлива увага надавалася якості виготовлених ліків. Вперше, щоб отримати дозвіл відкрити аптеку, необхідно було пройти іспит, який приймала компетентна комісія.

У перші десятиріччя XVIII-го століття приватна аптека для „широкого кола споживачів” була явищем досить незвичним. Перша аптека в „Государстве Московском” слугувала, для задоволення потреб „царскаго двора Иоана Грознаго”, згодом з’явилося кілька казенних аптек. Петро Перший 1701-го року видав дозвіл на заснування 8-и приватних аптек „на Москвє”.

В серпні 1721 року було дозволено облаштування „вольных аптек в Санктъ-Петербурге”. І напрочуд швидко для неповороткої російської державної системи, всього за сім років, перша вільна аптека відкрилася в Києві.

У 1728 році Російський імператор Петро II дарував право на відкриття партикулярної (тобто приватної) фармації німецькому колоністові Йоганну Гейтеру. Цю людину для налагодження аптечної справи в Росії запрошував ще Петро I. Аптека Гейтера залишалася єдиною приватною аптекою в Києві до 1770-х років.

Таким чином німецький колоніст став засновником київських приватних цивільних аптек (доти в нашому місті діяв один заклад при шпиталі, який обслуговував лише військових). Нова справа виявилася досить прибутковою. Кияни, що звертались по ліки до подільської аптеки, впродовж усього її існування були в надійних руках. Йоганн Гейтер, за свідченням М. Закревського (”Описаніе Кієва”, 1868) навчався аптекарській справі у Москві. На Україні перебував на військовій службі.

  

 Я.Гуннінгер, що одружився з удовицею Й.Гейтера – Ганною і одержав за дружиною аптеку у „посаг”, був не тільки аптекарем, але й військовим лікарем. Георг-Фрідріх Бунге * (теж етнічний німець), наступний „магістр фармації”, котрого та ж таки Ганна Гуннінгер запросила керувати аптекою, коли й другий її чоловік полишив цей світ, навчався фармації протягом семи років в Тільзіті, у привілейованого лікарського аптекаря і одержав від свого наставника „весьма лестную атестацію, свидетельствующую о большой добросовестности, трудолюбіи и основательныхъ познаніяхъ”.

Згодом 1751 році Георг Бунге одружився з донькою власниці аптеки Катериною і отримав аптеку у своє підпорядкування як посаг дружини. Відтоді заклад став належати родині Бунге. Георг Бунге був освіченим ученим того часу.

   
        * Постать власника аптеки Георга-Фрідріха Бунге своєю неординарністю привертала увагу сучасників. Один із них дав йому таку характеристику: "Кроме ботаники, химии і фармакологии он занимался еще электричеством, приготовлением барометров и термометров, токарным искусством, а также делает и оттиски медалей. Его комната украшена портретами древних мудрецов, а также двумя прекрасными перспективными китайскими картинами на бумаге, которые он получил в наследство от одного настоятеля базилианского ордена, бывшего в Китае".

Георг Бунге навчався фармації в Тільзиті у привілейованого аптекаря Михаловського упродовж семи років, одержавши схвальну атестацію щодо властивої йому великої працездатності, добросовісності та грунтовних знань. Невдовзі Георг Бунге слідом за багатьма земляками близько 1749 року опинився, шукаючи кращої долі, в Росії, а 1750 року потрапив до Києва.

У 1779 році під час затвердження у званні привілейованого аптекаря у Києві Г. Бунге прийняв російське підданство. 10 жовтня 1791 року він та його кревні на підставі поданих документів були за ухвалою депутатського зібрання внесені до дворянської родовідної книги Київської губернії. 

 

Засновник київської гілки старовинного роду ліфляндських (шведських) аристократів - Георг-Фрідріх Бунге мав неабиякий хист до природничих наук та потяг до підприємництва. Він встановив ділові стосунки з постачальниками та споживачами по всьому світі. Обладнав аптеку за останнім словом тогочасної фахової техніки. Запровадив і всі технологічні новації, належно подбав про те, щоб забезпечити місто Київ, котре стало для нього рідним, аптекарями-наступниками. 

Троє з його синів: Георг-молодший, Йоганн-Фрідріх та Андрій успадкували батьківську справу. Онука Георга Бунге також взяла шлюб із аптекарем - Іваном Богдановичем Тецнером, що одержав пристойну хімічну освіту та навчався фармації в Лейпцигу. З часом, з дозволу Київської Медичної управи, Іван Тецнер став компаньйоном Андрія, що успадкував аптеку батька, і співвласником аптеки Бунге. До середини 19-го століття (тобто близько ста років) аптека належала представникам родини Бунге. 

Основательныя познанія" - фундаментальні теоретичні знання та фахові навички були необхідні Георгу–Фрідріху не лише для того, щоб виготовляти ліки за прописами. Часто-густо тогочасним аптекарям доводилось й безпосередньо добувати речовини, або одержувати сполуки, що входили до складу порошків, крапель, мікстур та мінеральних вод. Хоча в другій половині 18-го століття хімія вже почала видокремлюватися в самостійний науковий напрямок, існуючий незалежно від „ужиткових потреб”, в Німеччині, Франції та Росії знання з хімії залишались монополією лікарів та аптекарів. 

Аптеки правили також і за хімічні лабораторії, і за „навчальні заклади”, де майбутні фахівці набували досвіду. Іще досить довго, слово „аптекар” було синонімом до слова „хімік”. Та врешті, й до нашого часу збереглась професія хіміка-аналітика, спеціаліста з технології виготовлення ліків та контролю якості ліків, що надходять до споживачів через аптечну мережу, на відповідність їхніх компонентів певним усталеним показникам. 

Георг-Фрідріх Бунге мав велику родину: 8 синів та 4 дочки. Два його сини - Христіан перший і Готліб - померли в ранньому дитинстві, всі інші продовжили батькову справу. За його заповітом, аптека перейшла у власність синів Йоганна-Фрідріха та Андрія, які, виконуючи батькову волю, мали подбати про молодших братів - Христіана, Христофора і Якова. Георг Бунге-молодший мав уже власну аптеку і твердо стояв на ногах, а Яків одержав свою частину грошей, став військовим і переселився у Крим. Йоганн невдовзі заснував нову аптеку, а батькова спадщина залишилася за Андрієм. 

Йоганна-Фрідріха назвали на честь діда, засновника першої приватної київської аптеки Йоганна Гейтера. В його аптекарській крамниці окрім ліків були ще багато інших товарів: ароматичні речовини, цілющі вина, лікарські трави, спеції. Ця аптека понад 100 років прослужила киянам, але до сьогоднішнього дня не збереглася. Йоганн-Фрідріх був людиною освіченою і присвячував себе науковим дослідженням. У 1804 році Санкт-Петербурзька Академія наук "властью ей данной определивъ приобщить к себе по ученому сношению почтеннейшаго мужа Ивана-Фридриха Бунге за его непрерывное к наукам прилежание" обрала його у члени-кореспонденти.

Ще одну аптеку, теж зруйновану після революції, утримував інший син Бунге - Григорій. Називалася вона аптекою Київського наказу громадської опіки. Григорій Бунге був провізором санкт-петербурзької аптеки, мав звідти похвальну оцінку за виконання обов'язків "с особым усердием и прилежанием".

Добру пам'ять залишив по собі Андрій Бунге. Він утримував на Подолі аптеку батька, заснував на Куренівці ботанічний город, який забезпечував лікарськими рослинами все місто і пів України. Саме Андрій Бунге вперше вивчив унікальні властивості мало відомої до того часу вайди Isatis tinctoria L. Пізніше він заснував у Києві вайдовий завод, де виготовляли знамениті сині барвники для вовняних тканин, конкурувати з якими не могли ніякі інші, що випускались у світі. За цей винахід аптекар Андрій Бунге отримав особисту подяку від імператора Олександра І.

Спочатку Андрій Бунге, якому тяжко було поєднувати багато занять, для утримання аптеки запросив як помічника та компаньйона харківського фармацевта Івана Тецнера, якому доручив "рецептурну частину і лабораторію з усіма матеріалами та медикаментами, до рецептури приналежними". Через деякий час заклад цілковито перейшов у власність І. Тецнера. Після його смерті аптека змінює кількох власників, аж поки у 1839 році не припиняє свого існування.

Андрій Бунге прожив усього 48 років, передавши свої ботанічні надбання синові Олександру, який став одним із засновників систематики рослин, професором Дерптського університету і директором ботанічного саду цього університету. На його честь названо кілька видів рослин. Один із синів Олександра Бунге відомий як автор підручників з фізіологічної хімії. Він народився і навчався у Дерпті, там здобув ступінь кандидата хімії, ступінь доктора медицини отримав у Лейпцигу, а звання почесного доктора медицини - в університеті Святого Володимира в Києві, де і був обраний професором фізіологічної хімії. Сини Олександра Андрійовича Бунге - Бенвенуто й Олександр також були докторами медицини.

Відомий київський епідеміолог першої половини XIX століття Христіан Бунге, один із молодших синів київського аптекаря Георга-Фрідріха Бунге, народився у 1776 році. Здобув медичну освіту у Санкт-Петербурзі, потім навчався  в німецькому місті Ієні, де одержав ступінь доктора медицини за роботу "Про епідемічні хвороби в Києві", і власне Києву він віддав своє серце. Був штаб-лікарем Києво-Могилянської академії, згодом штабним лікарем, відзначився під час Вітчизняної війни 1812 року, за що був нагороджений медаллю: "За беcпорочную 30-летнюю службу штаб-лекаря и надворного советника".

1814 року медика нагородили бронзовою медаллю на стрічці ордена Святого Володимира за бездоганну службу й безкорисливу допомогу Христіан Бунге став фундатором товариства київських лікарів, мав велику популярність і як дитячий лікар. Жив на Подолі у флігелі аптеки, а в 1818 році купив невеличкий дерев'яний будиночок на Печерську з місцем для великого саду, де вирощував різні декоративні та плодові дерева.

Сюди, в дім свого діда, маленьким хлопчиком привезли з Варшави Миколу Андрійовича Бунге для навчання в першій Київській гімназії. Закінчивши її, він вступив до університету, здобув ступінь кандидата природничих наук, був обраний доцентом, професором технічної хімії Київського університету. Багато років очолював Київське технічне товариство і став ініціатором створення Київського політехнічного інституту. Талановитий хімік-органік М.А. Бунге першим довів можливість нітрування окисом азоту, що знайшло широке застосування у фармацевтичному аналізі.

З 1856-го до 1864-го очолював Київський університет. Потім його запросила царська сім’я викладати майбутнім імператорам Олександрові Третьому та Миколі Другому. Бунге розробляв проекти закону про відміну кріпосного права, був міністром фінансів Російської імперії, а згодом і главою уряду.

Наймолодший син аптекаря Бунге, Христофор, відомий як фундатор Російської ветеринарної академії і професор терапевтичних клінік Московського університету. Він закінчив медико-хірургічну академію в Петербурзі. В усі енциклопедії та довідники увійшов як один зі засновників вищої ветеринарної освіти в Росії. Упродовж тридцяти років Христофор Бунге керував кафедрою ветеринарної дієтетики, фармакології, патології та терапії в Московській медико-хірургічній академії. Христофор Бунге вперше виявив і описав сибірку. У 1830 році під його керівництвом  було ліквідовано спалах чуми серед великої рогатої худоби в Чернігівській та Полтавській губерніях.

Освіта, отримана в Європі, а також інтелект і натхненна праця дозволили представникам родини Бунге зміцнити авторитет київського аптекарства та суспільних і природничих наук найвищого рівня.

Гейтер, Гуннінгер, Бунге, Тецнер...  – це плеяда фахівців найвищого ґатунку, що були власниками аптеки за часів її розквіту. „.Словарь общедоступныхъ сведеній по всемъ отраслямъ знанія” під ред. С.Н. Южакова (1904) визначає аптекаря як „Лицо, содержащее аптеку, управляющее ею, изготавливающее лекарства и отпускающее ихъ. Содержать и управлять аптекой могут лишь провизоры и магистры фармации».  

Маркою якості цього славетного роду були природжена шляхетність, невсипуща енергія, широка ерудиція, поєднані з потребою постійної праці для людей. Чужинці й водночас патріоти краю, куди їх закинула доля, батько та сини Бунге прислужилися українській аптечній справі не тільки своєю відданістю обраному фахові, але й порядністю, щедрістю, доброчинністю. "Хто намагається зробити отвір у воді - марнує зусилля", - писав один із  Бунге. Життя та діяльність представників його шанованої династії були яскравим прикладом зусиль навдивовижу плодовитих. 

Могутній генетичний код Георга-Фрідріха Бунге зумовив видатні досягнення його численних нащадків в економіці та юриспруденції, в біології та медицині, у фармації та хімії. Їхні наукові розробки і суспільні надбання, що й свого часу були мало не революційними, ще й досі не втратили свого значення. На прізвище Бунге можна натрапити в найрізноманітніших довідниках, енциклопедіях, важливих історичних документах.  

  

На Подолі, на Притисько-Микільській вулиці, завжди велелюдно — нескінченний потік туристичних автобусів привозить групи екскурсантів. Тут їх знайомлять з архітектурою і побутом Фролівського монастиря. А зовсім поруч притулився ошатний будиночок.

У очі впадають два сімейних герби і написи на вхідних дверях: “Йоганн Гейтер 1728” та “Георгій Бунге 1751”. 

У 70-х роках минулого століття люди пригадали, що тут, в старій частині Києва, на Притисько-Нікольській вулиці колись розташовувалася перша приватна аптека Києва.

 Фото. Вхід в аптеку-музей, м.Київ.

 Асортимент аптеки вражав.

 Тут можна було купити мазі, мікстури, пігулки, за підрахунками вчених всього тут продавали близько 960 найменувань лікарських препаратів. Причому в аптеці існувало два списки ліків: окремо для бідних і окремо для багатих людей. Аптека спокійно проіснувала з 1728 по 1839 рік. Після установа прийшла до занепаду, фармації довелося покинути будівлю і переїхати в більш убоге місце.

І хто ж тоді знав, що півтора сторіччя потому вона знов повернеться в рідні пенати. Садиба Бунге була відновлена і у 1986 році вже відкрилася як аптека-музей. Дуже цікаво відвідати в Києві аптеку-музей, де ви познайомитеся з цікавою експозицією, що представляє історію київської фармакології.  

Музей складається з двох будівель - це невеликий флігель і сама аптека. Експонати для київської аптеки збирали по всій країні, вони розташовуються на площі 750 кв.м і займають 12 залів. Тут представлені зразки аптечного посуду різних епох, аптечні меблі XVIII-ХIХ ст., банки і склянки для лікарських препаратів, фрагменти рукописів фармацевтів минулих століть, підручники з медицині, фармації і терапії, рецептурні журнали і багато інших речей. Та що тут говорити, в колекції музею всього більше 50 000 експонатів. Цікаво відвідати зал-печеру, християнський зал, хатину знахарки, лабораторію алхіміка, винний льох.  

Перше приміщення музею – це торговельна зала, відтворили старовинний інтер’єр. Навпроти вхідних дверей — раритетна різьблена шафа з вітражами, де зображено Асклепія із символічним змієподібним посохом (за іменем цього бога згодом медиків стали називати асклепідами).

  
 А ось австрійський сейф випуску 1896-го, в якому зберігали ліки.  

 Як і сто, двісті років тому, так і сьогодні етикетки на флакончиках двох видів. Білі з чорним написом — для нешкідливих мікстур, а чорні з білими літерами і червоною смужскою — для тих, що містять отруйні та наркотичні розчини.

   

Касовому апарату "NATIONAL" американського виробництва нещодавно виповнилось століття, та він у робочому стані й тепер. Довго ще б трудився, якби дозволила податкова інспекція. Зібрано тут і колекцію аптечного посуду — штанглазів. Їх виготовляли і з дерева, і з кераміки, і зі скла.

 Далі можна оглянути кабінет аптекаря ХІХ ст., де зібрані експонати, що розповідають про історію медицини і фармації – російські, німецькі, польські фармакопеї ХIХ-ХХ ст., підручники з медицини, фармації і терапії того часу, рецептурні журнали, особисті архівні матеріали київських аптекарів, старовинні рецепти.

 У залі фармацевта також зібрано посуд — флакончики і штанглази, різні ступки, ваги, преси, машинку для формування пілюль (найскладнішої на ті часи лікарської форми). Тут є і експонати, які принесли кияни.

 Фото. Касововий апарат.

 Виявилося, навпаки, городяни самі дарують музеєві унікальні речі.

Так з’явилися в колекції баночка настоянки йоду (досі запаяна!), листочки з пудрою, мило, зубний порошок, засіб для догляду за вусами — все початку ХХ століття.

Потім можна перейти до аптечної лабораторії, де зібрано зразки лікарської сировини, інструменти для приготування ліків та інше обладнання – різноманітні ваги, мікроскопи, кам’яні та порцелянові ступки та млинки – все те, без чого неможливо уявити роботу провізора і сьогодні.

У фармацевтичному цеху робоча атмосфера: на спеціальному столі розкладено зілля, стоять ступки, інші пристосування — таке враження, ніби провізор щойно на хвильку вийшов. До слова, працювали тільки стоячи, адже робота надто відповідальна, коли майстер стомився, у нього не повинно виникнути бажання розслабитися просто на місці. Дозволили фармацевтові сісти лише 1965 року. Втім, не думайте, що за часів Бунге аптекарів не завантажували. У 1750-ті у закладі побувала комісія. За її висновком, продавали тут пігулки, мазі, мікстури 960 найменувань. Хоча, звичайно, купити їх могли далеко не всі. Серед заможних панночок модно було доводити себе до хворобливої блідості. На балу, світському рауті або в театрі вважалося за престиж дістати пігулки, демонструючи таким чином, що можуть дозволити собі лікуватися й користуватися послугами провізора. В музеї зберігся журнал 1934 року з прейскурантом цін. Приміром, препарати коштували від шести до дев’яти рублів, а деякі — й до дванадцяти. У той же час на Контрактовій площі корову продавали за троячку.  

   

 Такої давнини й гліцериновий олівець від поту — прообраз сьогоднішніх перспірантів.

 

 У нього такий самий, як і в сучасних, висувний механізм. Торік якийсь чоловік приніс спиртометр. Його цінність не тільки в тому, що залишився в робочому стані. В коробці збереглося свідоцтво про метрологічну перевірку 1896, 1898 років. Тобто вже тоді певна служба контролювала прилади, й без її висновків неможливо було обійтися.

У кабінеті аптекаря легко уявити, як поважний фармацевт вів свою справу: на столі журнал, чорнильниця, рахівниця і, звісно, терези. А в шафі десятки старовинних фармакопей російською, французькою, польською, німецькою мовами.

Із залу з величезним панно, де зображено всіх лікарів античності на чолі з Аполлоном — покровителем усіх мистецтв, у тому числі й медицини. Мандрівник   Йоганн  Мюллер,   котрий відвідав  Києво-Подільську  аптеку  1787 року,  зазначав, що   кабінет її власника Георга Бунге  був прикрашений  портретами древніх мудреців  -  Гіппократа, Авіценни. А  могли бути на додаток до них і  образи тих, хто  відкрив нову сторінку лікувальної  справи  у Києві та навчився  зцілювати людей мінералами: широко  застосовували   у давньоукраїнській  медицині   дьоготь, смолу,  нафту, грязі й   такі  мінерали,  як, приміром, сурму, вапно, крейду, глину.

Спускаємося вниз і немов потрапляємо на стоянку первісних людей. Тут розповідають про “печерну” медицину, в іншій кімнаті — про монастирі. Далі — хата знахарки, зал алхіміка, винний погріб, де пригощають духмяним чаєм, настояним на травах, вирощених працівниками музею біля “своєї” садиби.

У підвалі – декілька кімнат, де в хронологічному порядку відтворена історія аптечної справи. Перша зала переносить відвідувача в ХІ ст. до келії Києво-Печерської лаври, ченці якої мали привілей лікувати хворих молитвами і травами. Цікаво, що для лікування ченці також застосовували фарби, які в ті часи вироблялися з природної сировини.

  

Наступна зала демонструє інтер’єр хатинки сільської знахарки з цегляною піччю, маленькими підсліпуватими віконцями та оберемками духмяних трав за сволоком.

Простуючи далі, відвідувач потрапляє до лабораторії середньовічного алхіміка із дистиляторами, ретортами, слоїками, колбами, пробірками.

Тут є навіть справжній людський череп зі слідами трепанації. Доволі містичною виглядає воскова фігура алхіміка, який і досі чатує над якимись ліками.

За малюнками, які збереглися, в його образі художник відтворив засновника аптеки Йогана Гейтера.

Наступна зала відтворює інтер’єр винного погреба, що ілюструє поширену до початку ХХ століття практику приготування ліків на основі вин.

Фото. Робота Алхіміка.

 

Настойки на винах робили в посудинах з великою кількістю отворів – перколяторах. Всі отвори затикались корковою пробкою, туди засипалась рослинна сировина і заливалося вино. І певний час настоювалося. Потім вище або нижче відкривалася пробка і таким чином чиста настойка зливалася. Використання вин припинилося після виявлення негативного впливу дубильних речовин, що містяться в них, на активні компоненти препаратів.

Аптека родини Бунге стрімко досягла потужного розвитку. З документів дізнаємося, що вже тоді аптеки підлягали контролю щодо якості лікарського обслуговування. Про стан києво-подільської вільної аптеки можна судити з рапорту спеціальної комісії, яка за завданням Медичної канцелярії на початку 50-х років 18 століття ревізувала аптеку. Комісія складалася з головного прикордонного доктора медицини В. Ломана і київських лікарів Бранса і Поварова.

Своїм рапортом комісія засвідчила, що аптека перебуває в доброму стані, має доброякісні ліки, прості та складні за вмістом, всі вони - природного походження. Комісія зазначила, що в аптеці проводиться відпуск ліків за рецептами лікарів і докторів медицини. В додатку перелічуються близько тисячі назв лікарських засобів, що були в розпорядженні аптеки Бунге.

Московський штанд-фізик О. Шафонський вважав, що аптека Бунге є зразковою і може бути прикладом для інших аптек. Щодо асортименту та якості ліків він зазначав: "Аптека має різноманітні і доброякісні ліки, утримується у доброму стані, і аптекар готує ліки, точно додержуючись діючої фармакопеї".

Державна Медична колегія нагородила аптеку похвальним указом, в якому відзначила її традиції і закликала всіх аптекарів брати за приклад аптеку Бунге.

Рапорт Андрія Бунге від 1811 року Київській медичній канцелярії повідомляє, що києво-подільська вільна аптека мала два підрозділи: перший - господарський і ботанічний з садами і городами на Куренівці, з обробкою земель, сівбою, вирощуванням рослин, їх заготівлею, транспортуванням, зберіганням сировини та її первинною обробкою тощо, другий - це лабораторія і рецептурний відділ зі складною технологією і організацією відпуску ліків. Треба зазначити, що популярні на той час наукові посібники з лікарських рослин сприяли знайомству аптекарів Бунге з українською флорою. Це дозволяло поступово відмовитися від сировини і ліків, що ввозилися з-за кордону, і ширше використовувати природні багатства країни, з якою їх пов'язала доля, та досвід місцевої народної медицини.

Попри всі примхи багатої історії тривалістю більш як 280 років, музей мешкає за тією ж адресою, вул. Притисько-Микільска, 7, ледь не в тих самих стінах, що й було побудовано задля вільної аптеки „для всенародних потреб” за задумом першого власника - Йогана Гейтера. (Після великої подільської пожежі 1811 року будинок поновив архітектор А.І.Меленський. Кам’яна будівля вціліла, на відміну від більшості споруд дерев’яного Києво-Подолу).

Сьогодні музей працює як аптека. Тут можна придбати виготовлене вручну мило, різні цілющі бальзами та мазі, чаї з цілющих рослин, які виготовляють працівники музею. Директор Наталія Шолойко відновлює рецепти за старовинними книгами, а лікарські рослини працівники-фармацевти музею-аптеки збирають власноруч. „Ми дбайливо збираємо інформацію, співпрацюємо з народними цілителями-травниками”, – говорить Наталія Василівна.

Власне, саме представниці цієї старовинної й шанованої професії, гідні наступниці славетних попередників, завзяті, кваліфіковані та віддані улюбленій справі, Геня Григорівна Саде та Людмила Павлівна Чумак, відродили першу вільну аптеку для киян, втілюючи прагнення колег-провізорів міста Києва, та залюбки виконуючи постанову Міністерства Охорони Здоров’я УРСР (видану в квітні 1980 року).  

Минають роки, змінюється світ навколо нас, наші поняття про медицину, засоби лікування різних захворювань. Але прагнення до знань, бажання перемогти недуги залишаються колишніми. Без цього немає лікаря, немає провізора, немає Людини.