Не сплять «курганы темные…»
Костянтин СУШКО, письменник.
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»
Мене давно дивують рядки із пісні, де «курганы темные, солнцем опаленные» — «спят». Дивують і викликають рішучу незгоду. При вигляді стародавнього рукотворного пагорба — величного, порослого травою — думка про те, що він завмер, закляк, спить, прохоплюється лише за першого погляду. І то — мигцем. Варто підійти до кургану упритул, опинитися біля самого його підніжжя, а тим паче — зійти на вершину, як виникає стійке відчуття, буцімто під тобою ЩОСЬ… Не ризикну сказати, що ВОНО «ворушиться», «живе»… Швидше — «функціонує».






























