Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-44Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Кадетський корпус (нині Міністерство оборони). Київ. Початок ХХ ст.
 
+38 (044) 207-12-44
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00
Кадетський корпус (нині Міністерство оборони). Київ. Початок ХХ ст.
Четверг, 24 Квітня 2014

Музеї Києва > Національний художній музей України

 Дівчинка у червоному капелюшку,
О. Мурашко, 1902-1903 рр. 

 Фасад Музею,
з поштівки початку ХХ століття.

 Мама йде,
І. Ижакевич, 1898 р.

 Адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 6.  

Телефон: +38 (044) 228-64-29.

Час роботи: середа, четвер, неділя 10:00-18:00, п’ятниця 12:00-20:00, субота 11:00-19:00, вихідні дні - понеділок, вівторок.

Колекція Національного художнього музею України - найбільш широке та повне зібрання україньского образотворчого мистецтва в світі. У експозиції музею, відкритого в 1899 році, представлені шедеври українського живопису, скульптури і графіки за від 12 століття до сьогодення. Тут експоновані роботи всіх майстрів, які мали відношення до України: ікони і старовинні «парсуни»-портрети, твори Т. Шевченка і І. Репіна, В. Боровиковського і В. Тропініна, М. Пимоненка і Г. Нарбута, О. Мурашка і Ф. Кричевського

Надзвичайно коштовною також є колекція українського мистецтва епохи бароко – картини, ікони, колекція поліхромної скульптури, стародруків.

Особливим зібранням є колекція українського авангарду ХХ століття – твори видатного сценографа О. Петрицького, конструктивіста В. Єрмилова, футуриста О. Богомазова. Експозиція представляє український напрям в творчості таких знаних майстрів авангарду, як О. Екстер, О. Архипенко, Д. Бурлюк.

Музейна колекція пізніших десятиліть до початку 21 століття (2000-х років) , відображає різноманітність напрямів і течій: від соцреалізму до постмодернізму. У числі представлених тут майстрів - О. Шовкуненко, М. Глущенко, С. Шишко, Т. Яблонська та багато інших.


Марина Скирда,
заступник генерального директора
Національного художнього музею України
Заступник генерального директора
Національного художнього музею України
Марина СКИРДА:

«Мистецтво має викликати в людських душах
почуття причетності до своїх скарбів»

Про себе вона каже: «Я з родини мистецтвознавця і художника, усі мої найближчі родичі так само походять із цього середовища. Тому можна сказати, що народилась я в Художньому інституті. І коли в першому класі всі дітки писали твір на тему «Ким ти хочеш бути?», то я воліла стати не космонавтом, не лікарем, не вчителькою, а саме мистецтвознавцем».

А вже коли вона, Марина Скирда, закінчила той самий Художній інститут, в якому «народилася» (тепер це Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), то одразу ж упевнилася й у наступному кроці: вона працюватиме неодмінно в музеї, а ще конкретніше на ниві музейного просвітництва. Звідтоді мине немало років, але й досі її, нині вже заступника генерального директора Національного художнього музею України Марину Юріївну СКИРДУ, не полишає ота, ще з власного дитинства, цікавість: навіщо люди приходять до музею? Що вони хочуть від музею? І як створити те середовище, у якому люди почуваються в музеї адекватно, комфортно?

Національний художній музей України.
Сучасний вигляд
Виставка творів Ніко Піросманашвілі. 2006

Марино Юріївно, а й справді: навіщо люди приходять до музею?

Можна відповісти просто: не тільки для того, аби послухати щось розумне й побачити щось цікаве, але й – головне! – щоб відчути і пережити щось важливе для себе, стати ближчим до мистецьких творів, відчути власну причетність до них.

А можна й зануритися глибше у ваше запитання… Мені, наприклад, спадає на думку такий факт. Років з 10 тому авторитетні бізнесмени Європи зібралися на свій конгрес, аби обговорити… «музейне питання». Вони, «сухі прагматики», запитали самі себе: яке місце посідає у соціумі музей? І з суто прагматичних міркувань зійшлися на одностайній думці: треба всіляко підтримувати музеї, допомагати їм матеріально.

Чому? Бо, стверджували бізнесмени, традиційна освіта в Європі, якою б прекрасною вона не була, усе-таки «видає» людину старої формації, фахівця «вчорашнього» єства і мислення. Але для того, щоб відбувся якісний стрибок суспільства у своєму розвитку, потрібна якісно нова людина, потрібні нові ейнштейни та сьогоднішні піфагори. Аби ж у соціуму з’явилося свіже, нестандартне мислення, аби наука, бізнес, технічний прогрес загалом просувалися вперед, то загальна, базова освіта суспільства мусить розширити свої гуманітарні коридори. І саме мистецтво виступає тут на передній план.

Марино Юріївно, ви майже дослівно повторили думку Папи Римського Бенедикта XVI, який не так давно зауважив: «Прогресу, для того, щоб бути справді прогресом, потрібне моральне зростання людства».

— Можливо, наше суспільство ще не збагнуло цього до кінця, а сьогоднішній вітчизняний бізнес ще не доріс до європейського рівня усвідомлення ролі і місця мистецтва в економічних успіхах, проте подвижницькі вчинки наших давніх і не дуже давніх пращурів не раз доводили, що саме з їхньою допомогою українське суспільство рухалося до свого «морального зростання», до успіху. Про це свідчить й історія Національного художнього музею України.

Що, кого саме маєте на увазі?

Київський художньо-промисловий і науковий музей
імені імператора Миколи Олександровича. 1911 р.
Встановлення пам'ятного знака Миколі Біляшівському.
Скульптор А. Кущ, архітектор О. Стукалов. 1987 р.

— Вартий уваги вже хоча б той факт, що музей було засновано зусиллями українських промисловців та інтелігенції наприкінці ХІХ століття як перший загальнодоступний музей Києва. Саме ця ідея, наголошую, згуртувала промислово-інтелектуальну еліту, на чолі ініціативної групи стояв відомий промисловець, колекціонер і меценат Богдан Ханенко. Навіть попри те, що тодішня міська і губернська влада видала припис: «В учреждении подобного рода потребности в крае не имеется», група ентузіастів концентрувала зусилля, створила навіть спеціальне Товариство старожитностей і мистецтв, аби мати змогу накопичувати кошти для будівництва музею. Було оголошено конкурс на кращу споруду, паралельно велася розвідка щодо того, де саме можна побудувати музей. Врешті-решт, будівля музею була споруджена за проектом московського архітектора Петра Бойцова у неокласичному стилі. А доопрацьовував проект відомий київський зодчий Владислав Городецький. Скульптурне оздоблення фасаду виконано майстернею Еліо Саля, саме завдяки йому на парадному вході з’явилися наші славетні леви, і багато хто з киян так і називає сьогодні художній музей: «Будинок з левами».

Але що цікаво: музей будувався на кошти, які збиралися усім миром, та коли поглянути на загальний кошторис витрат, то неважко помітити, що найбільше грошей на споруду внесла родина промисловців Терещенків. Від Терещенків надійшли і перші дарунки для колекції новоствореного музею – скажімо, картина Шишкіна «Дубовий гай». Мистецькі твори, зауважмо, коштували на той час занадто дорого...

Тож можна сказати, що саме подвижництво стало запорукою заснування і рушієм подальшого розвитку художнього музею?

Авжеж, і не тільки, до речі, нашого музею. Упродовж своєї історії музей кілька разів змінював власну назву і профіль, але на кожному повороті непростої і звивистої історії його завжди зустрічали усе нові й нові ентузіасти-подвижники. У зміні назв музею відобразилися складні процеси життя країни та певні етапи становлення вітчизняної музейної справи. Зокрема, за назвами можна простежити, як змінювався профіль колекції і як окремі частини первинної збірки відходили, аби стати підґрунтям для народження інших музеїв Києва. Їх виросло аж п’ятеро з одного нашого кореня. Скажімо, нинішній Національний музей історії України. А на колекції нашого колишнього відділу «Стародавній Київ» утворився музей історії Києва, який, на жаль, нині не працює, не доступний для відвідувачів. Ще 1914 року в нашому музеї відбулася перша виставка Тараса Шевченка-художника. То була спроба тодішніх ентузіастів зібрати докупи всі чи майже всі його роботи. Виставка мала величезний успіх, було утворено цілий відділ Шевченка-художника. Та коли заснувався Національний музей Тараса Шевченка, то, звичайно ж, практично вся його колекція переїхала на бульвар Тараса Шевченка, де й оселився музей Кобзаря. Останньою виділилася від нас в окрему музейну гілку колекція декоративного мистецтва – спочатку на правах філії, а з 60-х років – у Національний музей українського народного декоративного мистецтва.

Зал барокового мистецтва Зал парадного портрету

А хто з ентузіастів, окрім Терещенка та Ханенка, яких ви вже назвали, вкорінював власне художній музей, здобував йому слави?

Серед перших варто назвати Вікентія Хвойку − першовідкривача трипільської культури, численних старокиївських знахідок. Саме на його колекції ґрунтувалася виставка, яку було розгорнуто у недобудованому ще приміщенні Київського міського музею старожитностей і мистецтв у серпні 1899 року з нагоди ХІ Всеросійського археологічного з’їзду. Ця виставка так і не закривалася упродовж наступних п’яти років, аж поки тут же не стала першою експозицією в освяченому вже й урочисто відкритому музеї, який на той час здобув нову назву – Київський художньо-промисловий та науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича. А сам Хвойка очолив археологічний відділ музею.

Нова хвиля ентузіазму влилася з приходом сюди директором Миколи Біляшівського. Відкрився новий напрямок діяльності – історико-побутовий, ще звідтоді й до сьогодні музей утверджувався як інституція науково-дослідницька, яка збирає, накопичує і пропагує всю історичну спадщину України. Тут проводилися екскурсії і читалися лекції навіть у найсуворіші часи громадянської війни, навіть у «скороченому» варіанті часів першої і другої світових воєн, коли основні фонди евакуювалися. Неможливо не згадати Данила Щербаківського, подвижника музейної справи, він опікувався старожитностями часів гетьманщини, козаччини, іконами і церковним начинням, здійснював наукові експедиції Україною і збирав усе, що міг зібрати… Трохи згодом до дуже потужної команди працівників музею долучився молодий, проте вже знаний мистецтвознавець Федір Ернст, який очолив художній відділ.

Зал мистецтва середини 19 ст. Зал ікони

— Вочевидь, на той час справа ця була не з легких…

— Можна навіть сказати – героїчна. Храми масово розорювалися, тож Щербаківський, наприклад, перебуваючи у діючій армії, збирав старожитності, пакував їх буквально у ящики з-під снарядів і переправляв до музею… Тим часом насувалися голодні роки, почався, так би мовити, зворотній процес: мистецькі цінності стали вилучати з музеїв на користь голодуючих. Вилучалося брутально – на фізичну вагу, безцінне вимірювалося на пуди. Отак, зваживши на терезах, забрали, наприклад, золотий напрестольний хрест Богдана Хмельницького…

Звичайно, музейні працівники наважувалися дещо відстоювати. А самі, до слова кажучи, дуже потерпали, жили надголодь. Трохи рятував невеличкий город, який облаштували на задньому дворі музею − там нині прибудова до основного корпусу…

До речі, не меншої сміливості і самовідданості знадобилося працівникам музею і в повоєнні роки та в часи так званого розвинутого соціалізму. Їхні старання не лишилися марними: музейні експозиції досі бережуть те, що свого часу вдалося їм зберегти.

Монографічний куточок Миколи Пимоненка Зал Олександра Мурашка

— Наприклад?

— У 50-х роках минулого століття до музею прийшла нова активна команда. Вона дала науковій роботі новий імпульс, зокрема, хотіла організувати відділ українських старожитностей. Але ж музеєві як «ідеологічній установі» радянської доби аж ніяк не можна було демонструвати ті ж самі ікони, наприклад. До чого додумалися? В одному із залів − у такому собі закапелочку − облаштували експозицію старожитностей. Та коли з партійних органів з’являлася якась перевірка, той зал легко перекривався, бо не входив до загальної анфілади оглядових залів. Ось так Київ уперше побачив дивовижну колекцію старожитностей, починаючи із середньовічних ікон.

Щось подібне відбувалося і в 60-х роках, коли почався жвавий рух на відкриття українських імен у художньому мистецтві – таких, скажімо, як Федір Кричевський, Анатоль Петрицький чи Олександр Мурашко. «Військова хитрість» же музейних працівників полягала в тому, що вони відчиняли двері для своїх знайомих і родичів чи митців і мистецтвознавців задовго до початку роботи і знайомили їх з тими творами, що «не вписувалися» у схему соціалістичного реалізму. Отак поступово «нове мистецтво пішло у маси» і вже ніхто й ніяк не міг на те вплинути.

Хоча, чесно кажучи, нині дуже дивно, навіть комічно виглядають старі світлини, на яких зображені такі от музейні «хитрощі» або закордонні виставки у наших залах. Погляньмо: ось, наприклад, унікальна виставка вишуканого китайського декоративного мистецтва на фоні стаціонарної експозиції картин із зображенням Леніна чи ударних п’ятирічок…

Федір Кричевський. Наречена

— А все ж у 70-80-х роках черга до художнього музею тяглася аж із Європейської, себто Комсомольської на той час, площі...

— Наприкінці 60-х до старого приміщення музею стали робити прибудову. Таке розширення площі дозволило приймати цікаві міжнародні проекти – виставки з колекції Арманда Хаммера, музею Тіссена-Борнеміси, скарбів Тутанхамона… В результаті музейних експедицій поповнювалася колекція ікон, які й досі лишаються перлиною нашої колекції…

В ті роки увесь світ переживав музейний бум. Люди чекали від музею дуже багато. Ходили на виставки, лекторії, відвідували тематичні клуби. Ота хвиля просвітництва перехлюпнулася і в наш день.

— То ж із чим урешті-решт прийшов Національний художній музей у цей, наш день?

— На сьогодні він – найрепрезентативніше зібрання вітчизняного образотворчого мистецтва в Україні та світі. Колекція музею нараховує понад 40 тисяч експонатів, серед яких шедеври українського живопису, скульптури і графіки від часів Київської Русі до наших днів. Збірка музею поповнюється донині, своє відображення в ній знаходять і новітні течії живопису кінця ХХ – початку ХХІ століття. Працюємо над тим, щоб вітчизняне мистецтво стало близьким і зрозумілим людям, щоб сформувати у їхніх душах відчуття причетності до цих скарбів.

Заняття за програмою
«Школа і музей: разом навчатися цікавіше»
Заняття Художньої майстерні
Дитяче свято «Граємо в музей», червень 2008
Музейний пленер
у рамках виставки Б. Рапопорта «Майстерня пейзажу»,
червень 2008

— Наскільки вдається це вам? Наскільки і для кого насамперед цікавий художній музей сьогодні?

— Пропонуємо відвідувачам три види просвітницьких програм. Перший із них – програми традиційні: екскурсії, лекції, тематичні цикли, що пов’язані між собою певною логікою. Другий тип програм створено для тих, кому замало просто послухати, кому хочеться виявити свою творчу потенцію у вивченні художніх творів. Тому маємо програму розвитку мислення засобами образотворчого мистецтва для першокласників. Є також клуб для дорослих: «Мистецтво – простір для спілкування». Тут збираються для того, щоб узяти участь в обговоренні творів, у творчій дискусії, у «мозковій атаці». А третій тип програм – це, власне, художня майстерня. Для тих, кому вже замало послухати, замало поговорити, але хто прагне творити власними руками. Така художня майстерня працює як для чотирирічної малечі, так і для людей поважного віку.

А ще є дитячі свята, виставкові просвітницькі проекти… Власне кажучи, останнім часом музей дуже потужно змінюється, пропонує усе нові й нові ідеї, нове бачення мистецтва у сьогоднішньому соціумі. Мусимо тримати руку на пульсі часу, показувати не лише свою колекцію, а й те, що відбувається в сучасному художньому процесі. Співпрацюємо практично з усіма культурними центрами зарубіжжя, які представлені в Україні. Словом, музей сьогодні − це і потужний центр збереження та презентації вітчизняного мистецтва, це і виставковий центр, і просвітницький осередок.

Шкода, що середня і вища школи надто мляво використовують ті багатства, якими володіє музей. Звичайно, ми робимо власні кроки назустріч освітнім закладам. Діє спеціальна програма «Музей і школа: разом навчатися цікавіше». Вона дозволяє вчителю раз-два на рік прийти до музею і провести тут урок, передавши дітей у надійні руки науковців. Працюємо і з вищою школою: маємо окремі лекційні цикли для художніх вузів, для студентів гуманітарного напрямку і для «технарів».

До речі, вибудовуємо всю цю роботу не тільки на традиційному мистецтві, бо ж не можна говорити з молоддю лише на старих засадах, нехай навіть на найкращих мистецьких зразках дня вчорашнього. Ми завжди відкриті для новацій. Он, бачили, як із самого ранку хлопці і дівчата зручно вмостилися по всіх закутках фойє першого поверху? Показуємо відео-арт. Для всіх нас це щось нове, незвичайне. Тому й вабить молодь. А вже коли завітала вона сюди, то поруч з модною новацією побачить і класику, зачепиться за неї оком…

Інакше кажучи, прагнемо створити саме те середовище, у якому наші відвідувачі мають почуватися в музеї адекватно і комфортно заради ж власного «морального зростання», заради «якісного стрибка суспільства», про що говорив Папа Римський і про що дбають далекоглядні бізнесмени Європи.

Бесіду вів Володимир ТАРАСЮК.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».

Листопад 2010.



Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська» Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська»

Києво-Печерський історико-культурний заповідник Києво-Печерський історико-культурний заповідник

Музей історичних коштовностей України Музей історичних коштовностей України

Музей мікромініатюр Миколи Сядристого Музей мікромініатюр Миколи Сядристого

Національний музей історії України Національний музей історії України

Київський музей російського мистецтва Київський музей російського мистецтва

Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків (Київський музей Західного та Східного мистецтва) Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків (Київський музей Західного та Східного мистецтва)

«Шоколадний будиночок» (філія Київського музею російського мистецтва) «Шоколадний будиночок» (філія Київського музею російського мистецтва)

Національний художній музей України Національний художній музей України

Музей народної архітектури та побуту (Пирогово) Музей народної архітектури та побуту (Пирогово)

Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.» Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.»

Національний музей «Чорнобиль» Національний музей «Чорнобиль»

Національний музей літератури України Національний музей літератури України

Музей книги и друкарства України Музей книги и друкарства України

Національний музей українського народного декоративного мистецтва Національний музей українського народного декоративного мистецтва

Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України

Музей голограм Музей голограм

Национальный музей Национальный музей "Чернобыль"

Музей «Золоті Ворота» Музей «Золоті Ворота»

Музей «Андріївська церква» Музей «Андріївська церква»

Музей «Кирилівська церква – пам’ятка архітектури XII сторіччя» Музей «Кирилівська церква – пам’ятка архітектури XII сторіччя»

Національний науково-природничий музей Національний науково-природничий музей

Музей ФК «Динамо» Музей ФК «Динамо»

Київський меморіальний будинок-музей Михайла Булгакова Київський меморіальний будинок-музей Михайла Булгакова

Музей однієї вулиці Музей однієї вулиці

Аптека-музей Аптека-музей

Міжнародний музей української вишивки Міжнародний музей української вишивки

Музей історії Михайлівського монастиря Музей історії Михайлівського монастиря

Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця» Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця»

Меморіальний музей академіка медицини М. Стражеска Меморіальний музей академіка медицини М. Стражеска

Національний музей медицини України Національний музей медицини України

Музей Української Народної Республіки (УНР) Музей Української Народної Республіки (УНР)

Національний музей «Меморіал пам’яти жертв голодоморів в Україні» Національний музей «Меморіал пам’яти жертв голодоморів в Україні»

Музей радянської окупації Музей радянської окупації

Кабінет-музей В\'ячеслава Чорновола Кабінет-музей В'ячеслава Чорновола

Музей культурної спадщини Музей культурної спадщини

Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»

Музей Шолом-Алейхема Музей Шолом-Алейхема

Меморіальний музей Валерія Лобановського Меморіальний музей Валерія Лобановського

Центральний музей Збройних сил України Центральний музей Збройних сил України

Центральний музей державної прикордонної служби України Центральний музей державної прикордонної служби України

Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» Український центр народної культури «Музей Івана Гончара»

«Мамаєва Слобода» - козацький куточок у Києві «Мамаєва Слобода» - козацький куточок у Києві

Музей гетьманства Музей гетьманства

Музей авіації Музей авіації

Музей води (водно-інформаційний центр) Музей води (водно-інформаційний центр)

Музей пожежної справи Музей пожежної справи

Національний музей Т. Г. Шевченка Національний музей Т. Г. Шевченка

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України

Педагогічний музей України Педагогічний музей України

Політехнічний музей КПІ Політехнічний музей КПІ

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського

Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка в Києві Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка в Києві

Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка «Хата на Пріорці» Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка «Хата на Пріорці»

Київський музей О. С. Пушкіна Київський музей О. С. Пушкіна

Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського

Музей видатних діячів української культури - Лесі Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського Музей видатних діячів української культури - Лесі Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського

Київський літературно-меморіальний музей-квартира П.Тичини Київський літературно-меморіальний музей-квартира П.Тичини

Літературно-меморіальний музей-квартира М. Бажана Літературно-меморіальний музей-квартира М. Бажана

Будинок-музей Марії Заньковецької Будинок-музей Марії Заньковецької

Музей-майстерня Івана Кавалерідзе Музей-майстерня Івана Кавалерідзе

Музей-квартира композитора В. Косенка Музей-квартира композитора В. Косенка

Музей поета Дмитра Луценка Музей поета Дмитра Луценка

Музей хліба Музей хліба

Музей головної астрономічної обсерваторії України Музей головної астрономічної обсерваторії України

Музей Київської обсерваторії Музей Київської обсерваторії

Музей іграшки Музей іграшки

Музей пошти Музей пошти

Музей телебачення Музей телебачення

Музей циркового мистецтва Музей циркового мистецтва

Музей Магдебурзького права (Музей історії київського самоврядування) Музей Магдебурзького права (Музей історії київського самоврядування)

Музей подарунків Київської мерії Музей подарунків Київської мерії

Національний музей бджільництва України Національний музей бджільництва України

Музей істории київскої благодійності (будинок Петра Першого)  Музей істории київскої благодійності (будинок Петра Першого)

Музей історії Святошинського району Музей історії Святошинського району

Державний історико-меморіальний заповідник «Лук’янівське кладовище» Державний історико-меморіальний заповідник «Лук’янівське кладовище»

Музей воскових фігур Музей воскових фігур

Музей історії туалету Музей історії туалету

Музей історії каналізації м. Києва Музей історії каналізації м. Києва

Музей вторсировини Музей вторсировини

Музей київського метрополітену Музей київського метрополітену

Музей української ікони «Духовні скарби України» Музей української ікони «Духовні скарби України»

Музей сучасного мистецтва Музей сучасного мистецтва

Культурно-мистецький та музейний  комплекс «Мистецький Арсенал» Культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал»

Центр сучасного мистецтва «Пінчук Арт Центр» Центр сучасного мистецтва «Пінчук Арт Центр»

Музей спортивной славы Украины Музей спортивной славы Украины

Археологический музей Археологический музей

Музей истории Михайловского монастыря Музей истории Михайловского монастыря