Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-44Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Скеля «Голова Чацького» – неофіційний символ Житомира.
 
+38 (044) 207-12-44
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Скеля «Голова Чацького» – неофіційний символ Житомира.
Неділя, 17 Грудня 2017

Театри Києва > Київський Академічний Молодий театр

 

Фото1. Примхливе кохання
дроздоборода.

Фото2. Київський Академічний Молодий театр

Фото3. EMPTY TRASH (Спалюємо сміття)
Л. Ребрик і К. Бін.

Адреса: м.Київ, вул. Прорізна, 17
Телефон: +38044 224-62-51

Сайт http://www.molody.kiev.ua/  

Назва «Молодий» нехай не бентежить читача. Театр існує вже понад 30 років. Коли в 1979 р. було прийнято рішення про його заснування, він іменувався Молодіжним театром. Ідеєю партії і уряду було створення комсомольського театру, в якому - як поступка часу - дозволялися деякі, обумовлені «вольності» в порівнянні з класичним сценічним дійством. Але при цьому регламентувалося кількість ідейно витриманих вистав, покликаних виховувати з пізньорадянської молоді спадкоємців комсомольських ідеалів. Тому в тодішньому репертуарі театру неминуче були присутні і Павка Корчагін, і молодогвардійці, і інші радянські герої...

Першим режисер театр став 42-річний на той момент Олександр Заболотний. Восени 1979 року був набраний перший штат акторів з 26 осіб. У другому сезоні до них приєдналися ще 10. Дата першого збору трупи - 14 грудня 1979 року - вважається днем народження театру.Перший театральний сезон Молодіжний театр відкрив 26 квітня 1980 прем'єрою вистави «... З весною я до тебе повернусь!»

Виставою-легендою і візитною карткою театр усе роки є «За двома зайцями», що витримала за три десятки років понад 800 показів.

Вже перші вистави показали широкий діапазон творчих можливостей колективу, підкупили глядачів яскравою, незвичною формою художнього вирішення театрального дійства, гостротою проблем, свіжістю поглядів на життя і мистецтво. Вперше в Україні Молодіжний театр поставив спектакль «Пригоди Аліси в країні чудес» Б. Заходера по Л. Керроллу, комедію Е. де Філіппо «Циліндр», п'єсу «Маленька футбольна команда» Ю. Щербака.

За період існування Молодого театру, в ньому працювали такі відомі режисери, як Микола Мерзлікін, Лесь Танюк, Володимир Оглоблін, Віктор Шулаков, Валентин Козьменко-Делінде, Валерій Більченко, Марк Нестантінер, Дмитро Богомазов, Віталій Малахов, Дмитро Лазорко. Кожен з них залишив часточку своєї енергії в стінах цього приміщення.

У 1995 році театр змінив свою назву на «Молодий» - алюзію на однойменний театр, створений великим Лесем Курбасом, що працював в 1920-х у цьому ж приміщенні на Прорізній, 17. Так була проведена паралель з найбільшим театральним корифеєм українського ХХ століття. Нова назва дало театру і нові зобов'язання, як би підвищивши планку внутрішніх вимог до творчості: тепер тінь Курбаса, здавалась, спостерігає за зухвалими нащадками, що вирішили скористатися ім'ям його дітища.

У наступному, 1996-му, році, театр очолює Станіслав Мойсеєв.При ньому театр відновив свій репертуар, вийшов на новий рівень міжнародних гастролей. С. Моісеєв налагодив співпрацю з композитором Юрієм Шевченко, фантастичним художником по костюмах Оленою Богатирьовою, драматургом Янушем Гловацьким, сценографами Сергієм Маслобойщиковим і Андрієм Александрович-Дочевський. У репертуарі театру з'явився новий жанр - моновистава Олексія Вертинського «Синій автомобіль», що зібрав багато європейських театральні призи. У цей же період починається співпраця театру з метром української літератури Юрієм Андруховичем. За творами останнього ставляться спектаклі «Перверсії» і «Московіада».

«Молодий театр» переосмислює відомі твори класики, ламаючи подання про жанри, про «потрібне» і «правильне». Такими є його «Гамлет», «Дядя Ваня», «Ревізор». Сьогодні трупу Молодого театру складають 60 акторів, кожен з яких добре відомий українським глядачам не тільки за виставами Молодого театру, але й за численними телепроектами і кінострічками, в яких задіяні ці артисти в проміжках між виставами і репетиціями.

 

Фото4. Гедда Габлеро.
В ролях Вертинський і Л.Вовкун.

Фото5. Емілі.

Фото6. Примхливе кохання
дроздоборода


Станіслав Мойсеєв

 Художній керівник театру Станіслав МОЙСЕЄВ:

«ТЕАТР ВІДБУВАЄТЬСЯ ЛИШЕ ТОДІ,
КОЛИ ГОСТРО РЕАГУЄ НА ПРОБЛЕМИ СУСПІЛЬСТВА
»

Київському академічному Молодому театрові нещодавно виповнилося 30 років. 10 останніх з них він незмінно отримує щороку фахові премії у галузі театру «Київська пектораль» в різних номінаціях. Він – постійний учасник різноманітних міжнародних театральних проектів та форумів… Але Молодий не полишає творчого пошуку, продовжує вести трепетний діалог зі своїми ровесниками, а також глядачем зовсім юним і людьми поважного віку.

Докладніше про це – у бесіді з художнім керівником театру, народним артистом України  Станіславом Мойсеєвим.

- Станіславе Анатолійовичу, нещодавно життя вашого театру ознаменувалося солідним ювілеєм. Як святкувалося?

- Так, минуло 30 років від дня першої прем’єри театру - «З весною я до тебе повернусь…». Але в умовах теперішнього життя не випадає святкувати. Власне, ми пафос не дуже-то й любимо. Це, мабуть, знаходить своє відображення і в наших виставах. Тому обмежимося в кінці сезону, 30 червня, театральним капусником. Він відбудеться у доволі демократичний та не пафосний спосіб і буде присвячений власне ювілею. Пожартуємо з колегами, друзями та шанувальниками театру. Нехай вони над нами посміються, а ми посміємося разом з ними.

- І все-таки, як би ви сьогодні презентували Молодий театр, його творчий шлях, пройдений упродовж 30 років?

- Знаєте, тут є, якщо можна так сказати, певний феномен: половину з 30 років театру я є його очільником. Не тому, що дуже прагну цього, просто так воно все склалося. Жоден з колишніх адміністративних чи творчих  керівників Молодого, раніше - Молодіжного не тримався в ньому довго. Тому доля театру в чомусь драматична. Пережито немало неприємних, конфліктних ситуацій… Можливо, вони були пов’язані з пошуками себе. Це теж можна зрозуміти. Адже не випадково звідси вийшла ціла плеяда дуже талановитих режисерів та акторів, які згодом створили власні  невеличкі театри чи поїхали працювати на престижних закордонних сценах. А тут, може, залишилися люди, які теж хотіли самовираження, але не знаходили для того можливостей чи реальних підстав.

Але що цікаво: саме в ті бурхливі, конфліктні часи з’являлися дуже цікаві вистави. Не дивлячись ні на що, театр породжував дуже скандальні, дуже резонансні проекти, які ставали подією в театральному житті не лише Києва, а й України загалом. І саме це стало для мене ознакою того, що в своєму зародку, у серцевині Молодий - живий, істинно зафундований. Моїм завданням лишалося використати цей паросток, витягнути його у простір, оживити, підсипати хорошої землі до нього і повернути до театру людей, які свого часу з нього пішли...

Молодий театр на Прорізній

- Молодий театр поселився в приміщенні, де свого часу працював великий реформатор української сцени Лесь Курбас

- А в цьому присутній певний парадокс. Бо як театр, що був організований 30 років тому і мав первісну назву «Молодіжний», він не став прямим нащадком того Молодого театру, який працював у цій будівлі за часів Леся Курбаса. Ніхто з акторів не був носієм його традицій, бо ніхто не був учнем чи учнем учня Леся Курбаса. Ніхто. Це так склалося. Тому певний час навіть корифеї цього театру, деяка частина трупи відмежовувалася від спадщини Курбаса. Хоча, об’єктивно кажучи, переважно саме ті вистави, які стали найбільш відомими в цьому театрі, - вони за своїм духом, за духом своїх пошуків, експериментів якраз і були неформально, але суттєво наближені до пошуків, притаманних і молодому Курбасу, і вже Курбасу тому, якого ми знаємо по харківському періоду його творчості.

- Поряд із творчим духом Курбаса тут живуть також і символи колишньої революційної доби – у цьому приміщенні колись оселявся кінотеатр «Комсомолець України», а на його вітражах і досі образ Павки Корчагіна…

- Це - не ностальгія. Вітражі – то, насправді, лише питання грошей. По-хорошому, я не прихильник руйнації минулого, тим більше, коли воно має вигляд таких доволі пристойних і цікавих у художньому сенсі вітражів. Нам краще було б їх зняти, не руйнуючи, і створити з них якийсь естетичний об’єкт, куточок, який нагадував би, що тут  колись було те то і те то… А так  вони просто залишилися. До речі, відкрив їх особисто я. Колись на тих вікнах висіли брудні «французькі» штори, які у нас чомусь дуже полюбляють і скрізь чіпляють, – то було настільки непристойно, що я навіть не здогадувався, що за ними може бути щось цікаве. Тож ми прибрали ті штори, побачили вітражі, і  я сказав: хай залишаються. Без жодного натяку на будь-які ідеологічні марення.  

- Театральна статистика твердить, що за 30 років Молодіжним, а згодом Молодим поставлено 100 спектаклів…

- Навіть більше. Усі вистави, які носили певний експериментальній (хоч не люблю цього слова), пошуковий характер, які хоч трошки змінюють уявлення глядачів, фахівців, критиків про сучасний театр, - усі вони і стали знаковими, найвідомішими у середовищі театральної громадськості.

Мені здається, що Київський Молодіжний, а тепер Молодий театр завжди славився тим, що він завжди читав класику сучасними очима. Завжди намагався прокласти дуже конкретний і чіткий місток між сценою і глядачем. Багато в чому він виконував функцію, не притаманну українському театрові загалом, - функцію такої собі соціально заангажованої (в хорошому сенсі) інституції… От ми маємо нині дуже хороші контакти, зокрема, з театрами Західної Європи. З дуже близьких спостережень можу сказати: європейський театр, -  з якого я не виключаю й український, але кажу зараз окремо про єврозону, - він   не мислить себе і не живе поза соціумом. Тобто там театр відбувається лише тоді, коли він гостро реагує на проблеми суспільства. У нас це не дуже прийнято, бо український театр може займатися чим завгодно, будь-якими проблемами – мистецькими, духовними, розважальними і т.д. Але не дуже часто він береться до того, аби відверто поговорити з глядачем про те, що відбувається в суспільстві саме зараз, сьогодні, тут, довкола нас самих. І спробувати дати відповідь на злободенні питання: до чого все це веде? Чим це скінчиться? Хто, зрештою, винен? Тобто дати відповідь на головні питання сьогодення.

Сцена з вистави «Четверта сестра» Сцена з вистави «Дон Жуан» Сцена з вистави «Дядя Ваня»

Однією з «фішок» Молодого театру завжди була, мені здається, якраз оця сама відверта розмова із сучасним глядачем. Про це ж свідчить і наша сьогоднішня аудиторія – переважно до театру ходить саме молодь. Це дуже важливо. Для мене це критерій: якщо молодь ходить… З її неформальністю, щирим ставленням до того, що відбувається  довкола… Такого глядача просто так не заженеш до театру, якщо йому нецікаво. Ну, а коли все-таки глядач приходить до нас, значить йому тут цікаво, значить наша робота відповідає його настроям і бажанням, його баченню сучасного мистецтва.

- Приходить глядач стабільно, зал не буває порожнім?

- На щастя, останні п’ять років ми констатуємо щорічне збільшення глядацької аудиторії. Ставлення до Молодого театру дуже хороше, зацікавлене. Цікаво за цим процесом спостерігати, адже ми проводимо певні соцопитування, довідуємося,  на що іде глядач, звідки дізнався про прем’єру тощо. Це, безперечно, допомагає нам формувати репертуар і корегувати роботу з глядачем.

- Чи збереглися у вашій практиці колишні організовані форми культпоходів до театру?

- Їх давно не існує. Є хіба що та званий організований глядач. Це коли раз на тиждень чи на два тижні ми граємо цільові вистави, як правило, для шкільної аудиторії. Такі вистави проходять за українською класикою, що вивчається в школі.

- А як театр прагне «вивчати» історію України сьогоднішнього дня? Упродовж останніх років вона доволі пістрява, тож як це відбивається у вашому репертуарі?

- Реагуючи на ті чи інші суспільні події, соціальну проблематику, я особисто, як режисер, кілька разів потрапляв у доволі кумедну  чи парадоксальну ситуацію. Скажімо, наприкінці 2004 року, під час «помаранчевої революції», ми поставили спектакль, який і досі йде на нашій сцені, - «В моїм завершенні – початок мій…».  Він -  за відомим твором класика німецької поезії та драматургії Фрідріха Шиллера «Марія Стюарт». А Шиллер, треба сказати, був доволі заангажованою політично людиною, він дуже серйозно займалася проблематикою тодішнього суспільного та політичного життя.  Так от, ми поставили виставу, яка виявилася надзвичайно актуальною в сенсі того, що відбувалося тоді в стосунках нашої влади та опозиції. Вистава одразу стала знаковою навіть по постатях тодішніх політичних діячів. Більше того, я використав там своєрідний художній прийом, який, можливо, збудив чиюсь уяву, хоча насправді він нічим не відрізняється від звичайних мистецьких штук: в декораціях були  використані такі собі «бетонні» стіни, на них нанесено в стилі графіті обличчя і постаті діючих на той час політичних осіб, котрі суперничали у боротьбі за владу. Зрозуміло, що вистава придумувалася не один день, творчий процес довкола неї почався десь за півроку до прем’єри. Незважаючи на це, після прем’єрного показу мене звинуватили в політичній кон’юнктурі. Звинуватили не політичні сили, а театральні оглядачі. Намагався якось пояснити їм, що я не пророк, не передбачав подій «помаранчевої революції». Що просто як нормальна людина отак  реагую на довколишні події - якось перенуртовую, переварюю все це в собі і потім якимось чином видаю цю реакцію. Та коли отака творча емоція  потрапляє на проблематику життя держави, суспільного життя, то одразу з’являються охочі пошукати асоціації, аналогії з тим, що відбувається навколо.

Тому, й справді, дуже цікаво жити на певному історичному переломі. Хоча й кажуть мудрі: найгірше, чого можна комусь побажати, - жити під час революції. Водночас для мистецтва така пора дуже цікава. Якщо мистецтво, звичайно, не стоїть осторонь… Я не кажу, що виключно все має бути соціально заангажованим. Безумовно, ні. Але театр, як інституція мистецька і соціальна, не може стояти на узбіччі життя, інакше не зрозуміло, до кого він апелює. Театр – не музей.

У залі театру

- Ви можете назвати театр храмом істини?

- Я боюся подібних визначень. Мені здається, володіння істиною належить до якихось інших сфер, явно не людських. Тому театр не є володарем істини. Він має бути інституцією духовною,  працюючи з дуже хорошими текстами літературними і драматургічними. В такий спосіб він апелює до дуже важливих цінностей, які й доносить до сучасної людини. Театр має донести цілий ряд найголовніших запитань, щоб людина прийшла до театру і побачила: щось у своєму житті вона пропустила, на якісь питання вона для себе не відповіла. Оце і має збудити її інтелектуально-духовну сферу, змусити озиратися і замислюватися. Власне, це те, що робить з людиною і храм Божий, і високе мистецтво.

- Цікаво, що, шукаючи «хороші тексти літературні і драматургічні», ви нерідко звертаєтеся до класики, але через сучасних авторів – таких, наприклад, як Андрухович…

- Справді, співпраця з Юрієм Андруховичем почалася з того, що ми замовили йому новий переклад Гамлета. Мені дуже сподобалося, як цікаво він це зробив. А вже потому настав новий етап нашої спільної творчості. Завдячуючи його участі, Молодий театр потрапив до міжнародного тристороннього проекту: разом з італійцями та німцями ми створювали виставу за п’єсою Андруховича «Нелегал Орфейський». Сам проект мав назву «Нова Європа – в очікуванні варварів?..» (мається на увазі - нових членів Євросоюзу). Юрій спеціально написав цю п’єсу (за мотивами свого роману «Перверзія») для театру «Шаушпілехаус» з Дюсельдорфа – дуже авторитетного європейського театру. А її сценічний показ відбувся і в Києві, і в Палермо, і в Дюсельдорфі відповідно. То був дуже цікавий проект.

- А як поповнюється акторська трупа театру?

- Є одна чи не найбільша проблема, мені здається, котра безпосередньо стосується поповнення трупи, її омолодження… На жаль, ми живемо нині в умовах старої театральної системи, давньої конструкції, яка дісталася нам ще з радянських часів. Водночас театр працює у принципово нових умовах – ринкових.   І ці дві моделі ніяк не можуть бути поєднані. Відтак виникає купа й кадрових проблем, коли я не можу реально вплинути на формування акторського складу. Реальне поповнення свіжими силами не відбувається. Тобто я можу на рівні тимчасових чи разових запрошень щось собі дозволити. І то – не дуже, бо це все пов’язано з грішми: запрошуючи відомого актора, треба платити йому відповідний гонорар, який, проте, не передбачений бюджетом театру.

Уже навіть одна така проблема, не згадуючи про безліч інших,  говорить про те, що театр, система театральна потребує серйозного реформування. Я скрізь про це говорю, були навіть спроби на рівні міністерства культури провести реформу  – його робоча група готувала певні документи. На жаль, нічого з того не вийшло.

Чесно кажучи, я вже мало вірю в те, що щось таки вдасться найближчим часом. Але переконаний: без реформи ми просто не зможемо рухатися вперед. Ну от хоча б такий невеличкий приклад. Я є художнім керівником акторського курсу Національного університету театру і кіно. Нині випускаю студентів, яких свого часу ретельно підбирав, навчав і тепер хотів би запросити до свого театру для поновлення трупи. Реально ж не можу цього зробити. Тому всі ми – і театральні діячі, і держава – мусимо дуже сильно подумати, як далі рухатиметься і  розвиватиметься український театр.

- Попри те, Молодий театр неодмінно називають провісником і новатором. Чим живе його сцена сьогодні?

- Справді, не дивлячись ні на що, театр нормально, достатньо ритмічно працює. Традиційно граємо, в середньому, 30 вистав на місяць. Готуються нові вистави. Нинішнього сезону, що вже закінчується, встигли представити глядачеві три прем’єри. Кожна з них має певну особливість. Скажімо, прем’єра, що співпала з ювілейними днями Ліни Костенко. Її створили на базі давньої моновистави театру за поезіями уславленої поетеси. Тепер зробили нову версію, вдихнули в неї нове життя і прив’язали до ювілейних днів Ліни Костенко. На щастя, вийшла практично нова вистава - «Інкрустації» з чудовими текстами, з авторським виконанням пісень сестер Тельнюк на тексти поетеси. 

Або ось така з останніх прем’єр -  «Поки мама не прийшла», створена спільно з посольством Франції в Україні та Французьким культурним центром за сучасною французькою п’єсою. Був запрошений і французький режисер. Власне, у внеску французької сторони було немало з того, чого ми не могли б собі дозволити у жодному разі. Подібні приклади співробітництва нас доволі часто виручають.

Поруч з тим, Молодий театр є одними з лідерів у сенсі просування українського театрального мистецтва за кордоном. Для мене це надзвичайно важливий фактор, адже ми можемо тут, у себе вдома, тішитися тим, які ми гарні й хороші, але всі серйозні перевірки починаються тоді, коли починаємо брати участь у міжнародних театральних форумах. Коли даються незаангажовані оцінки. Тоді бачимо справді фаховий контекст, в якому перебуваємо насправді, реально.

- А ви особисто, як режисер, берете участь у закордонних проектах?

- Одна з останніх моїх закордонних робіт – вистава «Одруження» за Гоголем. Виконав її в Угорщині, а прем’єра відбулася там же під патронатом нашого посольства у рамках місячника української культури. Сподіваюсь, привеземо цю виставу і до Києва.

Бесіду вів Володимир ТАРАСЮК, журналіст.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».

Червень 2010 року.



Київський національний академічний театр опери та балету Київський національний академічний театр опери та балету

Національний Академічний театр української драми ім. І. Франка Національний Академічний театр української драми ім. І. Франка

Український голографічний театр доповненої реальності «Visual Fusion» Український голографічний театр доповненої реальності «Visual Fusion»

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Київський національний академічний театр оперети Київський національний академічний театр оперети

 Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки

Київський Академічний Молодий театр Київський Академічний Молодий театр

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Київський академічний театр юного глядача на Липках Київський академічний театр юного глядача на Липках

Національний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса Національний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса

Київський державний академічний театр драми і комедії на Лівому березі Київський державний академічний театр драми і комедії на Лівому березі

Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва

Національна філармонія України Національна філармонія України

Національний будинок органної та камерної музики Національний будинок органної та камерної музики

Будинок Актора Будинок Актора

Київський драматичний театр «Браво» імені Любові Титаренко Київський драматичний театр «Браво» імені Любові Титаренко

Майстерня театрального мистецтва «Сузір'я» Майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»

Київський драматичний театр на Подолі Київський драматичний театр на Подолі

Театр «Золоті ворота» Театр «Золоті ворота»

Творча вітальня імені І. Козловського \ Творча вітальня імені І. Козловського "Духовна спадщина"

Театр-студія «Оксюморон» Театр-студія «Оксюморон»

Центр мистецтв «Новий український театр» Центр мистецтв «Новий український театр»

«МІСТ» Київський театр-студія – Молодіжний інтерактивний сучасний театр «МІСТ» Київський театр-студія – Молодіжний інтерактивний сучасний театр

Театр «Колесо» Театр «Колесо»

Київський камерний театр-студія «Дивний замок» Київський камерний театр-студія «Дивний замок»

Вільний театр Вільний театр

Театр «Модерн-балет» Театр «Модерн-балет»

Театр «Вільна сцена» Театр «Вільна сцена»

Київський музичний театр імені Г. Ф. Квітки-Основ\'яненка Київський музичний театр імені Г. Ф. Квітки-Основ'яненка

Новий театр на Печерську Новий театр на Печерську

Театр «Актор» Театр «Актор»

Муніципальний театр «Київ» Муніципальний театр «Київ»

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Театр маріонеток Театр маріонеток

Державний театр пластичної драми на Печерську Державний театр пластичної драми на Печерську

Театр-студія імпровізації «Чорний квадрат» Театр-студія імпровізації «Чорний квадрат»

Відкритий театр «Образ» Відкритий театр «Образ»

Театральний центр Києво-Могилянської академії Театральний центр Києво-Могилянської академії

Київський театр поезії «Мушля» Київський театр поезії «Мушля»

Молодіжний театр «відкритий Погляд» Молодіжний театр «відкритий Погляд»

Центр сучасного мистецтва «Дах» Центр сучасного мистецтва «Дах»

Київський театр єврейської пісні «Нешоме» Київський театр єврейської пісні «Нешоме»

Єврейський музично-драматичний театр ім. Шолом-Алейхема Єврейський музично-драматичний театр ім. Шолом-Алейхема

Жіночій театр «На Грушках» Жіночій театр «На Грушках»

«Світлий театр» (дитячий) «Світлий театр» (дитячий)

Учбовий театр при Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенко-Карого Учбовий театр при Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенко-Карого

Циганський музично-драматичний театр «Романс» Циганський музично-драматичний театр «Романс»

Театр української традиції «Дзеркало» Театр української традиції «Дзеркало»

Театр-студія «Молода опера» при Національній музичній академії України Театр-студія «Молода опера» при Національній музичній академії України

Театр-студія «Райдо» Театр-студія «Райдо»

Молодіжний театр-студія «Papasony» Молодіжний театр-студія «Papasony»

Dance Company Lelio театр Dance Company Lelio театр

Авторский театр-кафе на Оболони «ТеатрионЪ» Авторский театр-кафе на Оболони «ТеатрионЪ»

Театр «Срібний Острів» Театр «Срібний Острів»

Молодежний Театр-студія «З того світу» Молодежний Театр-студія «З того світу»

Народний театр «Арсенал» Народний театр «Арсенал»

Лазерний Театр «Lux Aeterna» Лазерний Театр «Lux Aeterna»

Театр «Райдуга» Культурного центру Українського товариства глухих Театр «Райдуга» Культурного центру Українського товариства глухих