Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-44Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Вид на Андріївську церкву з Володимирської гірки, Київ. Початок ХХ ст.
 
+38 (044) 207-12-44
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Вид на Андріївську церкву з Володимирської гірки, Київ. Початок ХХ ст.
Неділя, 25 Червня 2017

Театри Києва > Київський академічний театр ляльок

   Ляльковий театр  Фонтан Дюймовочка біля театру ляльок

дреса: вул. Грушевського, 1а (Європейська пл.)
Телефон: 278-58-08
Сайт:
http://www.akadempuppet.kiev.ua/

Найстаріший ляльковий театр України. Заснований у 1927 році як філія Театру юного глядача. Ініціаторами створення театру були народний артист Олександр Соломарскій та актриса Ірина Дєєва. Але лише через два роки після відкриття театр ляльок був виділений зі складу ТЮГу.  

Спочатку новий театр працював в приміщенні колишнього кінотеатру «Роте фане» (вул. Хрещатик, 36). З 1936 року до початку війни він займав сучасний Будинок актора (вул. Ярославів вал, 7), а в 1955 році був переведений в будівлю колишньої Хоральної синагоги, де і перебував до 1997 року, коли приміщення була повернуто іудейській громаді. Вісім років після цього театр не мав свого приміщення, мандруючи по орендованим майданчикам, поки в 2005 році не було побудовано існуючий будинок - справжній казковий палац, одну із безумовно кращих споруд сучасної архітектури в Києві. Акустика і оснащення нового театру являються одними з кращих в Європі.

Проект Київського академічного театру ляльок розробив архітектор Віталій Юдін. Триповерхова будівля у формі казкового замку з шпилями вміщає в себе два зали - на 300 і 110 чоловік. На першому поверсі є дитяче кафе та... музей антикварних ляльок, де маріонеток всіх часів і народів можна навіть помацати руками. На другому поверсі лялькового замку «оселилися» дивовижні метелики, тигри і дракони. А щодо третього поверху, то тут - справжнє щастя для дітвори: з-за кожного рогу визирають чарівні герої казок і мультфільмів.

У казковому стилі оформлена і територія навколо театру - забавні клумби, сходи, фонтани, скульптури казкових персонажів. Підсилюють ефект будівля-башта кафе, що знаходиться неподалік, та колишня водонапірна башта, де розміщений Музей води.

Усі «актори» лялькового театру - у прямому сенсі «ветерани» сцени. Головні ляльки залишаються незмінними вже більше 80 років (!). Періодично їх реставрують, «колектив» поповнюється новими фігурами, але настільки поважний вік «героїв» робить вистави ще більш цікавим.

Художній керівник театру - Петренко Микола Іванович.


Микола Іванович Петренко
 Художній керівник-директор театру  Микола ПЕТРЕНКО:
«Лялька в театрі – як намолена в храмі ікона»

Київський академічний театр ляльок розпочав свій творчий шлях у далекому 1927 році. Він – найстарший професійний театр серед своїх сценічних родичів на теренах нашої країни та СНД й один із найстаріших професійних  театрів ляльок Європи. Багато поколінь виховали його Попелюшки і Буратіно, Піф і поросятко Чок, Кіт у чоботях і Колобок, Котигорошко… А ще – усвідомлення того, що дітям театр потрібний, що вони його люблять, що їм у ньому затишно.

Зрозуміло, що багата і щедра біографія театру породила й  неабиякі його творчі  традиції. Одна з них: упродовж понад вісім десятків літ він незмінно лишається театром саме класичної казки. «Чому?» - з таким запитанням кореспондент медіа-центру «Першого екскурсійного бюро» звернувся до художнього керівника-директора Київського академічного театру ляльок, заслуженого працівника культури України Миколи ПЕТРЕНКА.

 - Бо ми і дотепер, і нині, і, думаю, у майбутньому – завжди дотримувалися і будемо  ревно дотримуватися саме класики, а не авангарду, - каже Микола Іванович. -  Класики і в драматургії, і в художньому втіленні – тобто в сценографії. Класичною повинна бути й музика.

 Чому робимо акцент на цьому? А тому, що  у мистецьких жанрах  для дітей нині відбувається якийсь жах. Надто, коли поглянути на ті мультфільми, котрі транслюються по телебаченню, -  про якихось шреків, пакемонів… Мені здається,  відбувається дивна навала на дитячу психіку, на  маленького українця. Користі від того аніякої. Тим-то наш репертуар на 90% складається із суто класичних вистав. Це й українські казки - «Колобок», «Курочка ряба», «Ріпка». Багато вистав також із західної класики, наприклад, за творами Андерсена: «Гидке каченя», «Непохитний олов’яний солдатик», «Русалонька».

На мій погляд, якщо вистава розповідає про зайчика, то й відповідна лялька має бути  схожою на зайчика, якщо то лисичка,  то вона повинна бути рудою. Бо коли на сцені відкривається завіса,  дитина не повинна чогось лякатися, дивлячись на якесь невідоме чудовисько. Навпаки: перші вистави для маленьких покликані нагадувати щось реальне із домашнього ужитку та довколишнього світу. Адже театр ляльок – він перший у житті маленького глядача. Переступаючи поріг такого розкішного дитячого палацу, як оце наш, він сподівається на зустріч з прекрасним. І дизайнери по інтер’єрах, художники зробили  тут свою справу чудово. Не випадково ж за дві роботи в оформленні інтер’єрів Київського академічного театру ляльок художник Кость Лавро отримав Державну премію імені Т.Г. Шевченка – саме за панно Пан Коцький та Рукавичка, які прикрашають вестибюлі нашого театру.

Казковий палац – приміщення
Київського академічного театру ляльок
Панно «Пан Коцький» - прикраса одного з інтер’єрів театру Бронзові скульптури казкових героїв зустрічають гостей театру
ще на підході до нього

- Миколо Івановичу, чому і наскільки дітям цікавий ляльковий театр?

- Бо вдома у дитинки є ведмедик, є лялька. Але вони не рухаються і не  ходять, нічого не розповідають і нічого не запитують. А тут ляльки все вміють і ведуть з малечею цікаву розмову. Тож неабиякий хист і талант мусять мати актори, режисери, композитори, щоб зробити для дітей реалістичну виставу, в яку вони повірять. Бо дитяча аудиторія -   найщиріша у світі аудиторія, обманути її дуже важко. Ми з вами можемо піти до «дорослого» драматичного театру. І коли нам щось не сподобалося там, ми, в кращому разі, до антракту чемно досидимо, поплескаємо в долоні і тихенько полишимо залу. Дитина ж, якщо її не захопити сценічним дійством, як би їй не наказувати: «Сиди тихенько, тут так цікаво!», - вона все одно втратить увагу й інтерес. І це, можна сказати, буде цілковитим провалом театру. Тому, не мною давним-давно сказано, для дітей у сто разів важче працювати, ніж для дорослої аудиторії. І слава Богу, що наш творчий колектив, у якому  26 акторів, дуже високої професійної кваліфікації. Це й досвідчені майстри, які вже досягли або ось-ось досягнуть свого пенсійного віку, і, певна річ, творча молодь - випускники Харківської вищої школи та Національного університету імені Карпенка-Карого.

- Чим, на вашу думку,  відрізняється театр ляльок від драматичного?

-  У нас немає «прим». Усі актори виконують головні ролі. Сьогодні можна грати роль Попелюшки і Принца, а завтра – Метелика, маючи при цьому статус заслуженого артиста. У цьому, якщо хочете, виявляється кланова солідарність акторів. Власне, за 25 років, упродовж яких очолюю театр ляльок, дійшов твердого переконання: найдемократичнішими у нас є лише два мистецькі середовища -  це театр ляльок і цирк. Якщо, скажімо, акробати чи атлети цирку досягають свого пенсійного віку, вони не полишають цирк, а  продовжують працювати в ньому  уніформістами, доглядачами за  тваринами, аби тільки залишитися у своєму рідному колективі. Отой запах і дух цирку -  він уже залишився з ними на все життя. Отак і в нашому жанрі: свого часу всі ми «впали у дитинство»,  і, дай, Боже, сил та здоров’я, щоб з цього дитинства не повернутися.

- А все ж час від часу вам усе-таки доводиться повертатися з дитинства… 

- Ваша правда: раз на рік театр випускає нову лялькову виставу для дорослих. То давня наша традиція – ще з тих часів, коли перебували у приміщенні  по вулиці Шота Руставелі. І, мушу сказати, таке «повернення» у дорослий жанр доволі непросте, то напружена робота, яка дуже відрізняється від дитячих вистав. Для дорослих ляльки грають або комедію, або серйозну мелодраму. Остання з таких робіт у репертуарі театру – «За двома зайцями» Старицького. Користується великим успіхом. Одна з найулюбленіших вистав дорослих глядачів «Лісова пісня» за твором Лесі Українки…

- Відомо, що, виїхавши зі своєї старої адреси по вулиці Шота Руставелі, театр ляльок тривалий час лишався «безхатченком». Чи не розгубили свого глядача?

- Так, з  1997 року театр був позбавлений свого стаціонарного приміщення, добре відомого киянам ще з 1954 року, - то було приміщення костелу на вулиці Шота Руставелі. Але відбулася історична  справедливість: культову споруду, котра тривалий час використовувалася не за  призначенням, повернули віруючим. Я не кажу, що ми від того постраждали. Не в тому річ. Бо якщо то костел, він і має бути саме ним.

Тож до 2005 року, не маючи нового власного приміщення,  театр і справді був мандрівним. Їздили по школа, по дитсадках. Але не втрачали зв’язок із глядачем. Ми активно  працювали по вихідних днях, давали по дві вистави: у малому залі Національної філармонії та на сцені Центру культури і мистецтв МВС. Разом з глядачами лічили ті дні, коли закладеться перша цеглина в будівництво ось цього чудового палацу, де ми зараз перебуваємо. Нарешті, це сталося 19 грудня 2004 року – у підмурки майбутнього палацу для дітей було забито буро-набивну палю. Тодішній Київський голова Олександр Омельченко заклав у фундамент свої 100 гривень, аби будівництво видалося  вдалим. Так воно й сталося: рівно за один рік, саме 19 грудня 2005,  оцей семиповерховий диво-палац уведено в експлуатацію. Звідтоді ми даруємо тут своїм маленьким  глядачам чарівне казкове мистецтво.

Експозиція ляльок театру

 - Чи переїхали сюди разом з акторами і ляльки?

- Авжеж, їх у нас близько двох тисяч. Планували зробити в цьому палаці і великий музей ляльок. Але будівельний майданчик усе-таки був обмежений площею. Тож маємо лише три великих стенди в одному з вестибюлів, де постійно змінюємо експозицію.  Діти з  великим задоволенням та інтересом розглядають її.

- А чи грають старі ляльки у нових виставах театру?

- Виставу «Пригори Піфа» та її героя-ляльку - поросятка Чок  - можна занести якщо не до Книги рекордів Гіннеса, то до Книги рекордів України - точно: виставі більше 40 років… Я назвав лише один приклад.

- Чи цікавляться маленькі глядачі, з чого, як починається створення вистави?

- Ми, звичайно, нерідко розповідаємо їм про це під час різноманітних зустрічей. Як художник, режисер, композитор поступово втілюють свої творчі задуми в ескізах, у малюнках ляльок. Як виготовляється макет декорацій. Як майстерня починає розробляти ляльку…

Власне, це доволі складний процес – місяць-півтора забирає  виготовлення лише однієї ляльки. А буває і 30 ляльок у виставі. На кожну виліплюється форма спочатку з пластиліну, потім - гіпсова… Майстерня, яка виготовляє «механіку», вкладає туди всілякі там пружинки ротика, очей… Дівчата-майстрині обшивають-одягають ляльок… То все ручна скрупульозна робота. А вже коли актори беруть в руки ляльку, то вкладають у неї ще й свою душу… І вже наостанок ляльку заряджає своєю позитивною енергетикою маленький глядач.

Лялька в театрі – як намолена в храмі ікона. Там намолюємо ікону духовно, просимо господа Бога про добробут чи поміч ближнім людям. А тут дитина віддає позитивні глядацькі емоції ляльці. Віддає свою позитивну енергетику. Чому дорослі актори, котрі свого часу «впали в дитинство», не хочуть повертатися з нього? Бо вони віддають свою душу глядачам у залі, а навзаєм отримують від нього оту саму позитивну енергетику. Працювати в такій творчій атмосфері -  неабияке задоволення.

Сцена з вистави "Пітер Пен" Сцена з вистави "Чарівна лампа Аладдіна" Сцена з вистави "Кіт у чоботях"

 - Миколо Івановичу, ви згадували, що 90% вистав театру – з класичного репертуару. Чи сприймають ваше тяжіння до класики глядачі? Чи продовжують вражати їх Попелюшки?

- Продовжують. І такі казкові герої вражатимуть дітей вічно.  Знаєте, інколи, буває, чую, як дітлахи поміж собою: їдьмо, каже один другому, скоріш додому, там по телеку «Єралаш» скоро буде…  Їм усе-таки, хочеться позитивних емоцій. Як у веселому «Єралаші» чи в старих казках.  Або навіть у старезних мультиках – ще аж із 30-х чи 40–х  років минулого століття. Діти їх із задоволенням дивляться. Бо там приємні голоси, приємний малюнок. Не те що нині: якийсь трикутник  по телеекрану бігає, очі лупаті, обличчі зелене – невідь що…

На місці телепродюсерів я б звернув на це дуже серйозну увагу. Зрештою, телепередачі дивляться не тільки чужі для них діти, а й їхні власні. То що ви самі їм прищеплюєте? Кажемо: діти - наше майбутнє. Справді,  діти  - майбутнє, але ті діти, які ще не народилися. А от ті дітки, які вже  нас оточують, які вже живуть разом з нами, - то наше сьогодення.  Вони дивляться на нас, на наші вчинки і поведінку. Тож зобов’язані  прищеплювати їм почуття прекрасного. Через класичну музику, класичну поезію, класичний живопис і класичну скульптуру. Ще з давніх-давен початкова школа, навчаючи дітей мові й письму, починає з малого, застосовує один і той же принцип: спочатку дітки пишуть у зошитах з косими лінійками палички і нулики, а вже згодом… Отак само маємо прищеплювати любов до прекрасного і  в театрі – через класичні «нулики» і «палички» в музиці, у вчинках…

- Чи не витісняють сучасні комп’ютерні ігри те, про що ви  зараз говорите?

- Слава Богу,  такого поки що не спостерігаю. Але помічаю трагедію в іншому. Суспільство розпорошене на бідних і дуже бідних, а також на  багатих і дуже багатих. Так от, категорія «дуже багатих», на жаль,  взагалі не знає  про існування  для своєї малечі театру ляльок. Там – гувернантка, нянечка, комп’ютер, електронні ігри... Такі діти втрачають надзвичайно багато, вони вже духовно збіднені. То є суспільна проблема. Так само, як і те, що бідні сім’ї, маючи велике бажання привести своїх діточок до нашого театру, далеко не завжди мають на те можливості. У зв’язку з цим, може, колись і здійсниться моя давня мрія про те, що вхід дітей до театру буде безкоштовним. Як безкоштовна, скажімо, середня  освіта.  

 Я не раз порушував це питання на всіх рівнях.  Можновладці твердять в один голос: мовляв, буде сильна держава, отоді й вхід до театру зробимо дітям безплатним. А коли ж воно станеться? Коли наша  економіка стане сильною?  Давайте, кажу,  поміркуємо. Держава тримається «на трьох китах»: на охороні здоров’я – це коли нація, коли наші дітки будуть здоровими, то вони виростуть і будуватимуть економіку. Другий «кит» – освіта, бо коли здоровенькі діти матимуть доступ до освіти, то й грамотно вибудовуватимуть економіку. А третій – культура і духовність: тільки маючи це, наші нащадки будуватимуть економіку. Та якщо наші діти хворі, неосвічені і здатні написати на паркані слово з трьох літер,  то хто ж тоді буде будувати економіку?

- Тож добрий знак для театру ляльок, коли до нього, попри всілякі негаразди, йде і йде глядач. Та й не тільки глядач: кажуть, по вихідних тут справжнє весільне паломництво…

- Слава Богу, що на оцих сивочолих київських пагорбах виріс храм дитячого мистецтва. Дітки й справді йдуть і йдуть сюди будь-якої пори  й погоди. Приємно, коли, бува, хтось із дорослих мовить: пам’ятаю ваш театр  ще з власного дитинства, а тепер от уже й свого онука привела…

Над театром завжди позитивна енергетика. Тут об’єднуються душі гарних  і добрих людей. У нас чудові бронзові скульптури – казкові  Мальвіна і Дюймовочка, тато Карло і Золотий ключик… Усі вони вітають гостей театру. До них приїжджають і весільні кортежі. Наречені фотографуються з героями свого дитинства. У цьому – глибока символіка: сьогодні приїхали до нас молодята, а через чотири-п’ять рочків вони приведуть сюди своїх дитинчат. Виходить, що місце біля нашого казкового палацу намолюється з року в рік, насичується позитивною аурою. Більш чудового місця я ніде у світі не бачив. Хоч театр брав участь у багатьох фестивалях і сам є засновником міжнародних фестивалів на київській землі – вони  мають високий рейтинг у світі лялькового мистецтва. Щоправда, є чудернацький театр для дітей у Японії. То дуже сучасна споруда, як космічна станція. Там усе крутиться-вертиться, усе в дивовижних конструкціях зі скла, бетону та алюмінію. Але немає в тій споруді чогось казково-романтичного, немає отієї палацової архітектури.  До нашого ж театру дитина йде не просто на виставу, а йде вона до палацу на бал Попелюшки, у гості до Білосніжки... До тієї слов’янської щирості і відвертості, чого ніде більше у світі немає. Дай нам, Боже, духу й розуму, аби не втратити цього.

Бесіду вів Володимир ТАРАСЮК, журналіст.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».

Червень 2010 року.



Київський національний академічний театр опери та балету Київський національний академічний театр опери та балету

Національний Академічний театр української драми ім. І. Франка Національний Академічний театр української драми ім. І. Франка

Український голографічний театр доповненої реальності «Visual Fusion» Український голографічний театр доповненої реальності «Visual Fusion»

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Київський національний академічний театр оперети Київський національний академічний театр оперети

 Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки

Київський Академічний Молодий театр Київський Академічний Молодий театр

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Київський академічний театр юного глядача на Липках Київський академічний театр юного глядача на Липках

Національний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса Національний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса

Київський державний академічний театр драми і комедії на Лівому березі Київський державний академічний театр драми і комедії на Лівому березі

Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва

Національна філармонія України Національна філармонія України

Національний будинок органної та камерної музики Національний будинок органної та камерної музики

Будинок Актора Будинок Актора

Київський драматичний театр «Браво» імені Любові Титаренко Київський драматичний театр «Браво» імені Любові Титаренко

Майстерня театрального мистецтва «Сузір\'я» Майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»

Київський драматичний театр на Подолі Київський драматичний театр на Подолі

Театр «Золоті ворота» Театр «Золоті ворота»

Творча вітальня імені І. Козловського \ Творча вітальня імені І. Козловського "Духовна спадщина"

Театр-студія «Оксюморон» Театр-студія «Оксюморон»

Центр мистецтв «Новий український театр» Центр мистецтв «Новий український театр»

«МІСТ» Київський театр-студія – Молодіжний інтерактивний сучасний театр «МІСТ» Київський театр-студія – Молодіжний інтерактивний сучасний театр

Театр «Колесо» Театр «Колесо»

Київський камерний театр-студія «Дивний замок» Київський камерний театр-студія «Дивний замок»

Вільний театр Вільний театр

Театр «Модерн-балет» Театр «Модерн-балет»

Театр «Вільна сцена» Театр «Вільна сцена»

Київський музичний театр імені Г. Ф. Квітки-Основ\'яненка Київський музичний театр імені Г. Ф. Квітки-Основ'яненка

Новий театр на Печерську Новий театр на Печерську

Театр «Актор» Театр «Актор»

Муніципальний театр «Київ» Муніципальний театр «Київ»

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Театр маріонеток Театр маріонеток

Державний театр пластичної драми на Печерську Державний театр пластичної драми на Печерську

Театр-студія імпровізації «Чорний квадрат» Театр-студія імпровізації «Чорний квадрат»

Відкритий театр «Образ» Відкритий театр «Образ»

Театральний центр Києво-Могилянської академії Театральний центр Києво-Могилянської академії

Київський театр поезії «Мушля» Київський театр поезії «Мушля»

Молодіжний театр «відкритий Погляд» Молодіжний театр «відкритий Погляд»

Центр сучасного мистецтва «Дах» Центр сучасного мистецтва «Дах»

Київський театр єврейської пісні «Нешоме» Київський театр єврейської пісні «Нешоме»

Єврейський музично-драматичний театр ім. Шолом-Алейхема Єврейський музично-драматичний театр ім. Шолом-Алейхема

Жіночій театр «На Грушках» Жіночій театр «На Грушках»

«Світлий театр» (дитячий) «Світлий театр» (дитячий)

Учбовий театр при Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенко-Карого Учбовий театр при Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенко-Карого

Циганський музично-драматичний театр «Романс» Циганський музично-драматичний театр «Романс»

Театр української традиції «Дзеркало» Театр української традиції «Дзеркало»

Театр-студія «Молода опера» при Національній музичній академії України Театр-студія «Молода опера» при Національній музичній академії України

Театр-студія «Райдо» Театр-студія «Райдо»

Молодіжний театр-студія «Papasony» Молодіжний театр-студія «Papasony»

Dance Company Lelio театр Dance Company Lelio театр

Авторский театр-кафе на Оболони «ТеатрионЪ» Авторский театр-кафе на Оболони «ТеатрионЪ»

Театр «Срібний Острів» Театр «Срібний Острів»

Молодежний Театр-студія «З того світу» Молодежний Театр-студія «З того світу»

Народний театр «Арсенал» Народний театр «Арсенал»

Лазерний Театр «Lux Aeterna» Лазерний Театр «Lux Aeterna»

Театр «Райдуга» Культурного центру Українського товариства глухих Театр «Райдуга» Культурного центру Українського товариства глухих