Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-44Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Кадетський гай біля Караваєвих дач. Київ. Початок ХХ ст.
 
+38 (044) 207-12-44
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Кадетський гай біля Караваєвих дач. Київ. Початок ХХ ст.
Субота, 21 Жовтня 2017

Театри Києва > Київський драматичний театр «Браво» імені Любові Титаренко

Ахи… Вздохи… Птички на лужайке! Вселення откроется… Дверь распахнется!!! Любовь Викторовна Титаренко художественный руководитель театра

Адреса: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 79
Телефон: +38044 486-40-22

Сайт http://www.teatr-bravo.kiev.ua/ 

Свого часу, покинувши стіни Київського державного академічного російського драматичного театру імені Лесі Українки, заслужена актриса Любов Титаренко створила перший київський приватний театр. У майбутнє цього підприємства мало хто вірив, але невдовзі відомий театральний режисер Володимир Петров, що також раніше працював у Російській драмі, погодився на пропозицію Любові Титаренко. Незабаром, разом з відомим театральним художником Наталією Рудюк і деякими акторами того ж театру, був поставлений перший спектакль - «Вбивчий і неповторний».

Нинішній репертуар театру, перш за все, представлений комедіями сучасних українських та іноземних авторів. Тут йдуть такі п'єси, як «Що побачив дворецький» Джо Ортона, «Ціна кохання» М. Задорнова, «Я плачу» М. Птушкіної, «Таня-Таня» О. Мучіной. Центральна тема усіх вистав, які йдуть на сцені театру «Браво» - відносини між чоловіком і жінкою. Тема любові і щирості проходить червоною ниткою через весь репертуар театру.

Спектаклі йдуть російською мовою.

Танец длиной в жизнь Я - мужчина... предусмотрительный!


Любовь Титаренко
Художній керівник
і прима Київського драматичного театру «Браво»
Любов ТИТАРЕНКО:

«ДУМКА ХОЧЕ ТВОРИТИ НАВІТЬ УНОЧІ»

Ми зустрілися у її власному театрі, затишно влаштувалися в кріслах невеликого театрального ресторанчику. Вона полегшено зітхнула, втомлено кинула оком на увімкнений диктофон і сказала з легкої хрипотою в голосі: «Всю брудну та грубу роботу я роблю заради двох годин, щоб у цей час вийти на сцену і бути акторкою, розмовляти з людьми». Помовчавши трохи, як би запитала саму себе, не обтяжуючи співрозмовника заготовленими ним питаннями: «Для чого я працюю? Щоб мене люди слухали — я ж акторка. Щоб достукатися до них, донести щось...»

Напевно, іноді варто послухати акторку не зі сцени і не перебиваючи. Щоб краще зрозуміти її саму, її театр і справу, якій вона служить. Тоді й зацікавленість нею, заслуженим діячем мистецтв України Любов’ю Титаренко, і її першим в незалежній Україні російським приватним театром «Браво» стане набагато сильнішою, а її бажання — бути почутою — більш зрозумілим. Співрозмовникові залишається лише ретельно записати монолог акторки...

Про театр

– Не було б театру й релігії, людина б, напевно, ствариніла. Багато тих, кого кличуть до театру, та мало тих, хто його обирає. Той же, хто прийшов до театру, «буде жити і помре в ньому». Це говорили багато знаних майстрів сцени. Це ж можу підтвердити і я сама.

Однак, працюючи досить тривалий час у театрі російської драми імені Лесі Українки, я залишалася творчо незадоволеною. Тому й вирішила створити свій театр і грати в ньому те, що гідно моїх можливостей і таланту. І давати таку ж можливість, хороші ролі іншим акторам, яких я теж люблю. Це сталося у 1991 році, з того часу в Україні існує перший приватний театр.

Я завжди казала: якщо Бог посилає у цей світ одних жінок для розваг, то мене Всевишній послав тільки для роботи. Я створена для роботи, щоб творити, створювати спектаклі, радувати людей і, звичайно ж, завойовувати цим їхню повагу. Завжди пам'ятаю одвічну істину: ім'я заробляється дуже довго, а втратити його можна дуже швидко. Зараз без удаваної скромності можу сказати, що моє ім'я працює на мене, на мій театр. Але мене ніхто не створював, я зробила себе сама. У мене мама була простою швачкою, батько — військовослужбовцем. Вони-то й навчили мене: все в цьому житті потрібно заробляти самому.

Але з кожним днем працювати стає все важче і важче. Не тільки в матеріальному, а навіть у творчому, духовному сенсі. Тому що кожного разу, досягаючи чогось, розумієш, що є ще й он та — інша вершина, яку теж і неодмінно потрібно скорити. Глядачі цього чекають. Їм потрібно залишити якийсь запас знань, світогляду та духовної міцності. Дуже добре у зв'язку з цим каже моя героїня з вистави «Дорога Памело», звертаючись у молитві до Бога: «Господи, головне, щоб у тих, хто залишається, життя склалося добре. Вони молодші від мене, їм потрібен час і час, щоб, нарешті, зрозуміти те, що нам з тобою ясно давно».

Про творчість

– Що я граю у своєму театрі, і що грає мій театр? Та все те, що оточує нас щодня, всі наші турботи. Навіть у комедіях беру на сцену те, над чим глядач сміється і плаче одночасно, — те, що дзеркально відображає наше життя, його радості й болі.

Ось, скажімо, граю я «нову росіянку». Вона хоче вивчати англійську мову, викликає до себе професорку, яку кинув чоловік-міністр, бо знайшов молоденьку. Я кажу: мила моя, нічого страшного, молода грошики любить, закінчаться — вона швидко перестане кип'ятити йому молочко на ніч... А ще моя героїня випадково викликала додому фахівця зі стрижки собак. Ним виявився академік, який відкриває нові зірки. Але стрижка собаки, виявляється, коштує як піврічний заробіток академіка! Якщо в першому випадку глядач сміється, то у випадку з академіком — плаче.

Так хто ж винен у тому, що довели країну до такого? Я завжди зі сцени кажу: не вірю в те, що в такій в країні, як Україна, не можна навести порядок. Значить, комусь дуже вигідний безлад? Але ось зміни останнього часу обнадіюють, стільки ж доброго вже відбулося. Наприклад, безвізовий режим з Ізраїлем. Дуже навіть добре, що саме з Ізраїлем! Адже там і могила Ісуса Христа, і Стіна Плачу. Після того, як нам відкрито доступ на цю священну землю, може, багато хто поїде туди і якось переосмислить своє життя...

В одному зі спектаклів я граю «стареньку», точніше, світ людей, які зрозуміли оцей світ. Героїня говорить: я зрозуміла світ, але ходжу неграмотною. Дійсно, люди, які нібито все знають і говорять, що схопили Бога за бороду, — насправді великі невігласи, це груба поза. Бог є, і син його Ісус є. Але люди часом чинять паскудство та несправедливість тому, що вірять синові Ісусу, але не вірять батькові. Але Бог все-таки є!

     

Про авторів

– Театр «Браво» грав багатьох великих — Ібсена, Гоголя, Чехова... Але з величезним задоволенням працюю також і з сучасними авторами. Наприклад, з одеським драматургом Олександром Марданем. Це сучасна людина, бізнесмен, але в той же час — великий аналітик, він глибоко проникає у стосунки між чоловіком і жінкою, тонко відчуває психологію своїх героїв. У нас є його спектакль «Любов за викликом плюс вареники»: це про дівчаток за викликом і їхніх мам, про зламані долі...

Мені інколи здається, що дім розпусти цих дівчаток іноді чистіший і моральніший, аніж придворна атмосфера багатьох заможних сімей рідної Вітчизни. Спектаклі Марданя — теж про це. Поставили його «Ніч святого Валентина». В ньому — чоловік і дружина — багаті, все у них є, дочка в Америці, але нудно стало їм жити. Тому що живуть ніби у клітці, скуті безглуздими умовностями: з тими не дружити, туди не ходити... Це жахливо!

Ось так і в житті. Спостерігаючи за людьми, бачу: дуже багато, стаючи багатими, сильно змінюються. Навіть якщо не хочуть, все одно змінюються. Змушує до цього їх же оточення, нав'язуючи власні, неприродні правила життя. Це дійсно жахливо. Тому я, хоч і вхожа в будь-який будинок мільярдера, не прагну туди. Мені нецікаво туди ходити. Вони це знають. Часто віддають своїх дітей мені на навчання. Якщо театру дуже важко, я беруся за таку театральну педагогіку. Зараз ось саме такий час — дуже важкий...

 

Мене іноді запитують: чому не з'являєшся на телевізійних вечірках? Відповідаю: у мене немає сумки за 50 тисяч доларів. Але головне: мені з ними не цікаво. Зустрілася якось з подругою-політиком, питаю: Саша, а тобі-то навіщо потрібні ці шоу? Відповідає: я — політик, без вечірок мене можуть забути. Я її розумію. Але сама згадую Настю Вертинську, Люду Чурсіну, Любу Поліщук — хіба вони на вечірах помічені, хіба витрачали або витрачають так бездарно своє життя? Але ось Києвом і така чутка поповзла: на Оболоні «зірки» відкривають свій театр. І що з того? Зіграли одну-дві прем'єри, покрутилися, і де всі вони тепер? Без праці, а головне — без граничної любові до театру, і справді, нічого не вийде.

Часто я сама стаю автором свого театру. Сама пишу. В обіймах з Чеховим спала і сплю. Написала інсценування до всіх його творів. Пам'ятаєте: «Навіть у людському щасті є щось сумне». Це рядок з листа Чехова коханій дружині. Або ось ще цитата: «Не кради, уряд не терпить конкуренції». Дуже-дуже сучасно, співзвучно нашому сьогоденню. Однак, незважаючи ні на що, з певною часткою симпатії придивляюся до нашого Президента. Він викликає в мене усміх: хочу зрозуміти, чому раніше не помічала цієї людини? Він відкривається з кожним днем все більше і все новими гранями. Може, дійсно, всупереч усьому, намагається зробити щось хороше? Він — господар!

Ми ж, актори, завжди намагаємося бачити другий і третій шар того, що приховано за явищем, яке відбувається. Не хочеться, щоб і цього разу гарний початок виявився ілюзією, обманом зору та відчуттів.

Іще пишу сама й тому, що авторам платити треба, а собі — ні. Така ось економія в епоху кризи виходить. Але про центральну тему усіх п'єс, які йдуть на сцені театру «Браво», — стосунки між чоловіком і жінкою, — ніколи не забуваю. Коли три роки тому ми поставили п'єсу Олександра Марданя «Танець довжиною в життя», мене звинуватили в любові до Росії та у зраді по відношенню до України. Але ми зі сцени всього-то й сказали: розпадається Радянський Союз, проте залишаються ВІН і ВОНА — українець і росіянка, а з ними — любов, яка міцніє з роками. Все руйнується, а любов шириться!

Не даремно ж Бог створив Адама і Єву. А в Біблії сказано: дружино, слухай свого чоловіка, чоловіче, стався до дружини так само, як Ісус ставився до своїх учнів — дбайливо і з любов'ю. На жаль, ці почуття обов'язку та взаємної відповідальності в наш час згасають, губляться. Тому я звертаюся зі сцени до глядача: повернути молодість зрілому чоловіку може тільки щасливе кохання, будь-яке інше миттєво перетворює його на старого. Але дуже кепсько також, коли кажуть: дружина як старе ліжко — можна не викидати, але спати на іншому. Це вкрай неправильно. Якщо разом чогось досягають, разом повинні й ділити все до останку.

 

Мудрість і зрілість як творчий достаток теж набуваються з роками. Багато сценічних ідей народжуються, здавалося б, за повсякденним заняттям. Узяла якось сапу, пішла на квіткову грядку на дачній ділянці: хотіла зробити приємність мамі, для якої город — заледве чи не вся відрада у житті. Я дуже швидко зрозуміла, що мені це теж до вподоби, що велике щастя — стояти власними ногами на твердій землі. Якісь нові думки рояться, а рука сама тягнеться до пера... Вночі прокидаюся від думки якоїсь. Навпомацки шукаю ручку — швидше б записати, щоб не забути. Думка хоче творити навіть уночі. Тому що хочеться ще багато зіграти і зробити для свого глядача.

Про глядачів

– Наші глядачі — це посли іноземних держав, вітчизняні політики... Та взагалі, будь-які люди, в тому числі й безхатченки, які приходять, миються в душі театру й самі купують квитки на черговий спектакль.

А часто я просто крокую вулицею, бачу людей, чую їхні розмови: мовляв, грошей немає. Тоді беру їх за руку і приводжу до театру. Особливо взимку. Наберу на вулиці п'ять-шість безпритульних, приведу їх сюди погрітися, в душ зажену, нагодую. На базарі ношеного одягу накуплю речей, виперу, перевдягну дітлахів. Потім у залі для глядачів посаджу. У нас же тільки говорять про добродійність, але мало хто щось конкретно робить. Тому «Браво» щільно співпрацює з головою Шевченківської райдержадміністрації Віктором Пилипишиним, беручи участь у його благодійній програмі «Кияни передусiм». Мені подобається Пилипишин. Він творить добро, спілкується з людьми похилого віку — отже, може навчитися у них чогось хорошого, набратися мудрості. Пилипишин молодий, у нього все попереду. Якщо не зіпсується, користі людям принесе чимало.

Але особливо радісно, коли до мене приходять «мої» бабусі. Думаю, в Києві у мене більше прихильниць серед бабусь, ніж у Черновецького. Бабусі заходять до мене після вистави, починають коло мене упадати і навіть годувати. Я ж віддаю їм своє серце, граю для них. А потім, за лаштунками, ще багато з ними спілкуюся — п'ємо чай, розмовляємо про все, що хвилює чи непокоїть.

Зараз людям важко живеться. Багато хто перестав ходити до театрів чи в кіно. Але ми граємо навіть якщо в залі, буває, глядачів можна перелічити на пальцях.

Якось-то побувала у нас співачка-«суперзірка». Глядачі говорили їй: ви — велика акторка! Вона ж без тіні кокетування відповідала: не я велика, ось Титаренко та її актори «Браво» — так, вони людей лікують. Ми і справді лікуємо, абсолютно серйозно: одного безкоштовно відправили на операцію до спеціалізованої лікарні, а іншому допомогли в здравницю поїхати, ще комусь — очі полікувати...

А скількох політиків ми «зробили» в нашому театрі! У мене тут всі вони — і «блакитні», і «помаранчеві» — ночами супи їли та дружили між собою, а потім йшли на Майдан і ставали обабіч барикад. Я ж свого часу дуже підтримала «помаранчеву революцію».

Але мене загіпнотизувати неможливо. Мені здається, я дуже сильна і вольова людина. Мені не важливий колір — «блакитний» або «помаранчевий» — я просто хотіла змінити наше життя. Саме тому в театрі розташовувався третій за значимістю штаб «помаранчевих». Хоча сама ні разу не була на Майдані. Я тут усіх їх годувала, поїла. Постояльці зруйнували весь театр, потім я на рік закрилася, щоб його відремонтувати. Ані копійки ні в кого не просила. «Помаранчева» влада навіть «дякую» не сказала. Мало того, забрали у будинку та його мешканців, у мене цілий театральний двір, куди виходять 17 пожежних виходів... Але я буду боротися. Це страшно, коли у владу потрапляють люди, які думають тільки про себе, про своє царювання. І дуже боляче виявитися ошуканим у своїх світлих сподіваннях.

Про друзів та вчителів

 

– Дружу я раз, та гаразд. Якщо є вчителі в цьому житті, то можу сказати: мої вчителі — це, перш за все, батьки. Ще — мої діти. Живу пам'яттю про сина Дениса, він зробив мене кращою, талановитішою, глибшою... З книжок — перш за все Біблія. І, звичайно ж, вчуся у своїх акторів. А якщо говорити про жінок-подруг, то мій найбільший друг — Лариса Скорик. Вона — борець, людина високого професіоналізму, творчої енергії та моралі.

Міцно дружу із зарубіжними дипломатами — колишнім послом Німеччини в Україні Дітмаром Штюдеманном, колишнім ізраїльським послом в Україні Анною Азарі. До речі, саме вони допомогли мені з кредитом, який я взяла на купівлю цієї будівлі театру по вулиці Олеся Гончара, 79. Зробили мені такий-от подарунок.

Власне, у різні роки, на всіх етапах становлення і діяльності театру «Браво» друзі допомагали мені, я — їм. На початку 90-х років дружила з президентом Асоціації ювелірів Сергієм Цюпком (та й зараз ми підтримуємо колишні стосунки). Я допомагала йому як громадський діяч, він допоміг зробити перші кроки театру в будинку на вулиці Прорізній, а потім на Гончара. Пізніше інші люди всіляко сприяли у гастрольних поїздках «Браво» до різних країн. Завдяки саме їм, театр показав постановки в Ізраїлі, Німеччині, а моя героїня Едіт Піаф була визнана французами однією з кращих театральних ролей.

Я відповідаю всім своїм друзям ось чим: «У наш час живеться дуже важко. Ми часто говоримо грубощі та поводимося по-хамському з тими, за кого б віддали всю свою кров до решти. А чим ми можемо спокутувати свою провину перед ними? Каяттям? Але ж їм потрібна наші любов і посмішка за життя, а не наші сльози після смерті. Ми часто відмовляємо живим у ніжності й любові. Пропонуючи їх після смерті їхнім тілам». Я сама написала цей текст і граю його у виставі «Танець довжиною в життя». Люди встають і аплодують під час вистави. Вони розуміють мене та поділяють думку автора п'єси.

Про будні

– Мене іноді запитують: чи важко бути «королевою у своєму королівстві»? Звичайно, важко, навіть дуже. Я ж сама повинна все заробляти своїми руками і власним розумом. Тут ось, під час репетиції, вмираю на сцені у своїй ролі, а мені шепочуть із-за лаштунків: фарба закінчилася, цвяхи...

Але часто кажу сама собі: якщо не віриш у театр, як віриш у Бога, тобі не місце на цій посаді. І продовжую працювати далі. Не можу дозволити собі набрати адміністративну групу — не вистачає на неї коштів. Тому багато чого доводиться робити самій. Якщо потрібно, я і лом беру до рук, і декорації перетягую... Син Володимир Онищенко допомагає. Він і актор на сцені, він же і керманич сайту...

Словом, відверто кажучи, без мене театр не живе. А за добро добром віддаю колегам. За зло нікого не караю. У Біблії ж написані слова Бога: «Залиште покарання мені».

Поки інші ганялися за званнями та нагородами, я зі своїми колегами створювала цілий театр і його репертуар, довела до пуття цю будівлю. Намагаюся з нічого робити бюджет. Податкову не обманюю, а чесно сплачую податки. Але якщо не можу допомогти колегам матеріально, то намагаюся ногами вибігати якусь допомогу для них.

Ось так відстояла і вибігала я свого часу спонсорські гроші на спорудження пам'ятника княгині Ользі, який стоїть тепер на столичній Михайлівській площі. Не пам'ятаю вже, скільки власних коштів пожертвувала на нього. Але тепер ось на постаменті у списку благодійників викарбовано не моє ім'я, а наше спільне — «Театр «Браво»... Правда, дізналася про це зовсім випадково, з Інтернету... А через цей театр, до речі, пройшло майже 200 артистів...

Записав Володимир ТАРАСЮК, журналіст.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро.

Червень 2010 року.



Київський національний академічний театр опери та балету Київський національний академічний театр опери та балету

Національний Академічний театр української драми ім. І. Франка Національний Академічний театр української драми ім. І. Франка

Український голографічний театр доповненої реальності «Visual Fusion» Український голографічний театр доповненої реальності «Visual Fusion»

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Київський національний академічний театр оперети Київський національний академічний театр оперети

 Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки

Київський Академічний Молодий театр Київський Академічний Молодий театр

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Київський академічний театр юного глядача на Липках Київський академічний театр юного глядача на Липках

Національний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса Національний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса

Київський державний академічний театр драми і комедії на Лівому березі Київський державний академічний театр драми і комедії на Лівому березі

Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва

Національна філармонія України Національна філармонія України

Національний будинок органної та камерної музики Національний будинок органної та камерної музики

Будинок Актора Будинок Актора

Київський драматичний театр «Браво» імені Любові Титаренко Київський драматичний театр «Браво» імені Любові Титаренко

Майстерня театрального мистецтва «Сузір'я» Майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»

Київський драматичний театр на Подолі Київський драматичний театр на Подолі

Театр «Золоті ворота» Театр «Золоті ворота»

Творча вітальня імені І. Козловського \ Творча вітальня імені І. Козловського "Духовна спадщина"

Театр-студія «Оксюморон» Театр-студія «Оксюморон»

Центр мистецтв «Новий український театр» Центр мистецтв «Новий український театр»

«МІСТ» Київський театр-студія – Молодіжний інтерактивний сучасний театр «МІСТ» Київський театр-студія – Молодіжний інтерактивний сучасний театр

Театр «Колесо» Театр «Колесо»

Київський камерний театр-студія «Дивний замок» Київський камерний театр-студія «Дивний замок»

Вільний театр Вільний театр

Театр «Модерн-балет» Театр «Модерн-балет»

Театр «Вільна сцена» Театр «Вільна сцена»

Київський музичний театр імені Г. Ф. Квітки-Основ\'яненка Київський музичний театр імені Г. Ф. Квітки-Основ'яненка

Новий театр на Печерську Новий театр на Печерську

Театр «Актор» Театр «Актор»

Муніципальний театр «Київ» Муніципальний театр «Київ»

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Театр маріонеток Театр маріонеток

Державний театр пластичної драми на Печерську Державний театр пластичної драми на Печерську

Театр-студія імпровізації «Чорний квадрат» Театр-студія імпровізації «Чорний квадрат»

Відкритий театр «Образ» Відкритий театр «Образ»

Театральний центр Києво-Могилянської академії Театральний центр Києво-Могилянської академії

Київський театр поезії «Мушля» Київський театр поезії «Мушля»

Молодіжний театр «відкритий Погляд» Молодіжний театр «відкритий Погляд»

Центр сучасного мистецтва «Дах» Центр сучасного мистецтва «Дах»

Київський театр єврейської пісні «Нешоме» Київський театр єврейської пісні «Нешоме»

Єврейський музично-драматичний театр ім. Шолом-Алейхема Єврейський музично-драматичний театр ім. Шолом-Алейхема

Жіночій театр «На Грушках» Жіночій театр «На Грушках»

«Світлий театр» (дитячий) «Світлий театр» (дитячий)

Учбовий театр при Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенко-Карого Учбовий театр при Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенко-Карого

Циганський музично-драматичний театр «Романс» Циганський музично-драматичний театр «Романс»

Театр української традиції «Дзеркало» Театр української традиції «Дзеркало»

Театр-студія «Молода опера» при Національній музичній академії України Театр-студія «Молода опера» при Національній музичній академії України

Театр-студія «Райдо» Театр-студія «Райдо»

Молодіжний театр-студія «Papasony» Молодіжний театр-студія «Papasony»

Dance Company Lelio театр Dance Company Lelio театр

Авторский театр-кафе на Оболони «ТеатрионЪ» Авторский театр-кафе на Оболони «ТеатрионЪ»

Театр «Срібний Острів» Театр «Срібний Острів»

Молодежний Театр-студія «З того світу» Молодежний Театр-студія «З того світу»

Народний театр «Арсенал» Народний театр «Арсенал»

Лазерний Театр «Lux Aeterna» Лазерний Театр «Lux Aeterna»

Театр «Райдуга» Культурного центру Українського товариства глухих Театр «Райдуга» Культурного центру Українського товариства глухих