Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-44Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Софійська площа з пам’ятником Богданові Хмельницькому. Київ, 1930-і рр.
 
+38 (044) 207-12-44
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Софійська площа з пам’ятником Богданові Хмельницькому. Київ, 1930-і рр.
Неділя, 25 Червня 2017

Театри Києва > Національний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса

Фото1. Лесь Курбас.

Фото2. Національний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса

Фото3. Числа і вітер.

Адреса: м.Київ, вул. Володимирська, 23в
Телефон: +38044 279-14-77, +38044 279-12-89
 

 Абревіатура «НЦТМ» добре відома в театральному світі України. Це - величезна лабораторія творчого експерименту: не просто театр, а скоріше «театр при центрі Леся Курбаса». У нього немає постійної трупи. Київський театр при центрі Леся Курбаса - це абсолютно різні вистави, актори, режисери, це вільна сцена для театральних експериментів. Тут працюють майстри з різноманітних київських та українських театрів. У Центрі Курбаса грають те, що не завжди можна собі дозволити на «академічної» сцені.

Центр носить ім'я видатного українського реформатора театру Леся Курбаса (1887-1937). Режисер, актор, драматург, педагог, поліглот-перекладач, «філософ від театру», він створив модерновий український театр світового рівня, заклавши нову лексику театрального мистецтва ХХ століття. Саме йому належить чи не найтонше визначення актора майбутнього (тобто, нашого з вами сьогодення) - як «розумного Арлекіна».

Створений в 1994 році, Центр театрального мистецтва поєднує сценічні виступи з дослідницькою роботою в галузях сценографії, театральної педагогіки, історико-біографічних досліджень, драматургічних експериментів. Науково-дослідний і культурологічний відділи працюють тут поряд з художньо-театральними пошуковими лабораторіями. Театр позиціонує себе як «майстерня генерації ідей», спільнота та простір, де молоді дарування можуть проявити себе, в тому числі використовуючи новітні методи та сміливі театральні експерименти.

У рамках Центру Курбаса діють кілька дуже цікавих проектів, кожен з яких є подією не тільки в суто театральної, але й у мистецькому житті Києва та України в цілому. Один з них - проект театрознавця і режисера Станіслава Сукненко «Візуальна лабораторія». Кожний четвер у залі «Театральній лабораторії» НЦТМ, на невеликому екрані демонструються відеозаписи, що відображають тенденції та процеси в світовій культурі та мистецтві: найпомітніші інновації зі світу театру, кінематографа, музики та живопису, що супроводжуютьсяі коментарями ведучого.

Ще один, не менш дивовижний проект, який працює у цих стінах - «Лабораторія перформансу» хореографа і режисера танцю Лариси Венедиктовою. Тут актором може стати будь-хто: адже перформанс - це мистецтво художньої акції, здійснюваної художниками, музикантами, акторами, танцюристами, що осмислюють перед глядачами драматургічний матеріал. Перформанс відрізняється від інших видів мистецтва як раз тим, що об'єктом творчості у ньому стає сам художник-перформер. І головне при цьому - не результат, не мета, а процес, акція, співчуття та відчуття.

Особливої уваги заслуговує бібліотека НЦТМ, що налічує близько 4500 одиниць зберігання. Основна частина фонду була передана в користування відомим театральним діячем Лесем Танюком. Значну частину складають книги, подаровані другом відомого письменника Віктора Некрасова - також літератором Борисом Шіфманом. Ці видання представляють класичну бібліотеку «шістедесятника». У ній представлений багатий спектр світової, російської та української художньої літератури: твори Йоганна Гете, Чарльза Діккенса, Даніеля Дефо, в тому числі на мовах оригіналу та ін. Тут зберігається велика кількість книг, виданих на теренах СРСР, багато з яких - велика рідкість для соціокультурного простору України. І, звичайно ж, в бібліотеці Центру є значний масив літератури з історії, теорії та практиці театру, рідкісні дослідження з історії костюма і театрального реквізиту. Зокрема, тут знаходиться повна добірка журналу «Театр», що видавався у Москві в 1940-60-і роки. Є в бібліотеці Центру Курбаса і дослідження в області етнографії та фольклору; дбайливо зберігаються тут раритетні видання кінця ХІХ століття. 

"АВВА & СМЕРТЬ"

Проект студії А.К.Т. "Жінки"

КОЛА АЙСІ


Неллі Корнієнко

Директор Центру Леся Курбаса,
доктор мистецтвознавства,
академік Академії Мистецтв України
Неллі КОРНІЄНКО:

«НАМ ТРЕБА «ПЕРЕВЕРНУТИ»
ВСЮ СУСПЫЛЬНУ ПЫРАМЫДУ ЦЫННОСТЕЙ…»

Як історії, так і театрові ніколи не бракувало мрійників. Та були серед мрійників і такі, котрі зусиллями Архімедового важеля перевернули театральний світ. Лесь Курбас - серед них.

Театральний реформатор Лесь Курбас (1887-1937), режисер театру і кіно, актор, драматург, теоретик, педагог, поліглот-перекладач - створив український модерний театр світового рівня, заклав нову лексику театру ХХ століття. Саме йому належить чи не найтонше визначення актора майбутнього як "розумного Арлекіна". Його незавершена за життя теорія "образного перетворення" завершується сьогодні, на початку третього тисячоліття, зусиллями філософів і художників, що шукають кореневу, "архетипову" специфіку Мистецтва.

 Докладніше про це – у бесіді з директором Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса, доктором мистецтвознавства, академіком Академії Мистецтв України Неллі КОРНІЄНКО.

- Неллі Миколаївно, якщо свого часу Лесь Курбас «перевернув український театр», то що сьогодні прагне «перевернути» Центр його імені?

- Хоч як це для декого не дивно, я певна, що такого типу інноваційні центри, як наш, мають жити не лише власне мистецтвом і культурою. А саме через належність до культури - повинні думати про високі стратегії суспільства, держави. Адже саме культура спроможна підняти з колін економіку. Згадаймо феномен Франції. Додам про тисячолітній досвід Сходу, який уже давно довів цю істину. Нині експертам з культури зовсім не здаються фантастичними прогнози Римського клубу та 150 економістів – Нобелівських лауреатів, які доводять, що у ХХІ ст., і то - у найближчий час, вирішувати стратегічну потужність  держав будуть не нафта і газ – не сировина, а саме творчі технології, засновані на гуманітарно-культурно-природничих засадах.

За великим рахунком, нам треба «перевернути» всю суспільну піраміду цінностей… Ще кілька років тому я висунула на перший погляд ризиковану ідею, але вона зовсім не здається мені такою. Гадаю, саме час будувати в Україні інноваційне суспільство на щойно названих засадах. Саме зараз, коли складається нова суспільна свідомість і добудовується нація. До речі, Курбас висував ідею перебудови держави через культуру, театр був для нього не лише етичним храмом, а й своєрідним парламентом, макетуванням дійсності - і саме в цей, упереджувальний хід думки влучила куля Гулагу. 

Сцена з вистави "Голодний гріх"
(режисер О. Білозуб)
Сцена з вистави «Перехрестя»
(режисер О.Чайка)

- Які стратегічні напрями діяльності Центру? Що вдалося вам подолати і чого досягти за 15 років існування?

- Ой, цього так багато…

Зрозуміло, що стосовно стратегій суспільства, то ми впорались лише з нашою «пропозицією» йому. І не переконані, що її почули… До речі, наступний рік в Україні – гра долі – оголошено інноваційним. Отака колізія!  Між тим Китай на своєму останньому з’їзді вже заявив про побудову інноваційної держави – так рухаються великі розумні тигри…

Що ж до наших наукових і мистецьких планів, то ми засадничо мали на меті повернення української науки і культури в європейський контекст. Тому й будували Центр відразу за кількома культурними стратегіями. Тут і фундаментальна наука – до речі, ми єдині маємо науковий код, як у національних академій; і театральний експеримент з пошуку нової, актуальної мови сучасного театру; і культурологічні студії; і проекти з національної автентики; з повернення забутих чи репресованих імен нашої культури; і власне інноваційні проекти з драматургії, сценографії, театру, кіно: пошук нового діалогу автор-театр, текст-нетекст, новий простір, сучасні енергії; і драматургічна лабораторія, і візуальна майстерня, і кіноклуб, і танц-laboratorium; і міжнародні проекти з новітніх художніх технологій. І багато цікавого ще… Наш каталог має більш як 200 сторінок – і це лише частина наших справ.

Що вдалося за 15 років? Щиро, поза гонором – багато. Я нагадаю, ми були «на вулиці», без приміщення і матеріальної бази 9 років! І ніколи - ні раніше, ні зараз - не фінансувалась наша статутна діяльність. За цей час ми створили якісну інноваційну інституцію, одну з кращих у Європі.  З новітніми методологіями у фундаментальній сфері. Ми перші в незалежній Україні видали на базі нових підходів «Історію українського театру ХХ ст.» і монографію про український театр новітнього часу - у переддень третього тисячоліття; 4 монографії по Лесю Курбасу. Ми послідовно вводили його ім’я в європейський науковий обіг: нині Курбаса викладають, про нього пишуть науковці Франції, Італії, Польщі, США, Канади, Росії, Латвії, Австрії. У Відні його увінчали введенням у Золоту книгу видатних європейців. Вистава Курбаса «Народний Малахій» увійшла в книгу 100 видатних вистав світового театру ХХ сторіччя. Центр провів 18 наукових конференцій, переважно міжнародних, з найактуальніших питань мистецтва. Назву для прикладу: конференцію у Парижі (французькою мовою) по Курбасу і з проблем сучасного українського театру, подібну ж - у Віденському університеті, де Курбас, як відомо, навчався. І останнє - круглий стіл: «Трансформація професії «режисер» у ХХІ сторіччі» (інакше - «Проблема лідера у постнекласичному просторі культури»).

Сцена з вистави
"Ричард після Ричарда"
(Творча майстерня "Театр у кошику")

Діалог з Європою оприсутнюється і проектами: «Сучасна європейська драма. Діалог культур» (відбулися його французька і сербська версії), участю в оригінальному трирічному європейському проекті «Процесія образів» (Нідерланди-Сербія-Україна – Центр Леся Курбаса), у великому видавничому проекті США «The Abstract Moment: A Revolution in Kiev» (2010), розціненому як відкриття Америкою України. Нещодавно задіяно проект чотирьох міст – Пекін-Шенчжень-Мельбурн-Київ (Центр Леся Курбаса) – «Невидиме покоління» під керуванням професора Пера Хіттнера (Швеція). Розширюємо горизонти - йдемо в Євразію. До речі, на початку липня різні сюжети проекту будуть «гратися» у п’яти місцях Києва одночасно… Запрошуємо!

За рахунок креативних методологій Центру «Вільна Інноваційна Академія Театру»  і проект «А.К.Т. Територія творення» уреальнили можливості актора відбутися не за 4-5 років, як зараз, а за рік-півтора (!). Уперше в Україні - здається, і досі ми тут єдині - Центр здійснив медійний проект на інші континенти в режимі on line – «Хозарський словник» за Милорадом Павичем. Кіно-прозо-проект «8 ½», несподівано і таємниче поєднавши ці дві стихії, викликав захоплене зацікавлення не лише у нас, а й поза межами країни.

Активно підтримуємо і традицію, сказати б, креативного слова: опубліковано більше 20 книжок. Започаткували власне видання - «Курбасівські читання» (вийшло 5 чисел), присвячене не лише театру, а художній культурі, її ролі в суспільстві на загал, відоме далеко за межами країни.

Але інтелектуальний пошук, на нашу думку, не може бути повноцінним без морального переживання своєї історії, без самоідентифікації з нею. Тому своєрідним етичним висловлюванням Центру стало відкриття у Криворівні музею Параски Горицвіт, людини трагічної долі, фантастичного «народного» мислителя, оригінального художника і письменника: автентика повертає нас у лоно наших витоків, захищає від  «випадковості буття»… Про Параску Олег Драч зняв фільм, презентований на міжнародному фестивалі.

Я відкрила вам лише кілька наших сторінок.

Але найглибше наше задоволення сягає відгуку на чи не найактуальнішу нині потребу – потребу у гуманітарній науці нового рівня. Ми пропонуємо  новий напрям у мистецтвознавстві і культурології - нелінійне  мистецтвознавство, або ширше – синергетику художньої культури. Поки що ми тут – піонери. Погодьтеся, немає нічого більш хвилюючого і вільного, як науковий ризик-пошук, спричинений  непередбачуваними, глибинними мотивами і напругами, нерідко - на рівнях анархічно-вільного підсвідомого…

- Наскільки «провокація експерименту» Центру знаходить розуміння і відгук у вашого глядача?

- Тобто тепер вас цікавить наш театральний експеримент?

Ні для кого не секрет,  що сучасний театр вже давно полишив свої, сказати б, класичні межі – владу Слова, причинно-наслідкових зв’язків, диктат «єдиної істини» тощо. Ми перебуваємо в іншому історичному вимірі – постнекласичному – (не бійтеся цих термінів! – вони просто провокують більшу свободу і розкутість духу і розуму) – отже, тут свої закони і правила. І театр не може вдаватись до молотка, коли потрібен інструмент тонкого, квантового скальпеля. Наші театральні майстерні шукають нових стосунків слова і не слова, тиші - і мовчання, енергій предмету і енергій емоції, хаосу і порядку.

У нас є свій глядач – з ним ми і намагаємось здобути інтерпретації сучасного рівня – про людину, буття, любов і смерть, гру та ілюзію життя. Є спеціальні фокус-групи, де ці процеси досліджуються більш глибоко, із застосуванням соціологічних і психологічних підходів. Опановуємо зворотній зв’язок з експериментом.

Сцени з вистави "...Из мира аднаво в другой..." (режисер Марк Нестантинер)

- Центр не має постійної трупи, а чи має постійного глядача? Хто він?

- Ви знаєте, ми свідомо не створюємо постійної трупи. Це теж елемент інновації – сам динамічний пошуковий процес виступає в ролі своєрідного тесту і Автора майбутньої театральної системи. Я хочу підкреслити – ми не театр. Ми – дослідницька лабораторія театру. Іще один традиційний – хай навіть найвищого ґатунку  - театр лише прикрасить художній ландшафт. А це не так цікаво. І не дуже продуктивно. Ми й створені були Кабінетом міністрів і Національною Спілкою Театральних Діячів на розвиток всіх тих напрямків, яких потребує сьогодні український театр, - тому тут лабораторія молодої драми, виставки художників школи Лідера, майстерня-станція «Голос», менеджерські змагання – а не просто театр.

А наш глядач? Переважно це молодь – студенти Києво-­Могилянської академії, Національного університету ім. Т.Шевченка, Національної музичної академії, Теологічного коледжу, Університету театрального, науковці-філософи і соціологи, філологи і лінгвісти. Якось в радіо-інтерв’ю мене запитали, чи не лякає нас така «елітізація». Ні. Я переконана – Україні потрібна аристократична, вишукана, тонка і шляхетна культура і мораль, які мають у нас свою давню національну традицію. Саме вона убезпечить нашу суспільну свідомість і державу від варварів, манкуртизму і «окупаційної» свідомості – чи не найбільших буттєвісних  загроз. Вони особливо небезпечні саме нині.

- Як складається діалог НЦТМ з державою, її культурно-мистецькими органами?

- Хочете жорсткої правди? У такому, як зараз, вигляді Міністерство культури є економічно і духовно «збитковою» нішею держави. І за великим рахунком – зайвою. Хоч як прикро це усвідомлювати. І справа тут не в конкретних міністрах, хоча і в них теж. Справа у професійній «порожнечі», яку провокує задана структура. Бюрократична піраміда, де ніхто, крім міністра, не може (чи не спроможний?) приймати рішення, і не приймає – яскраво ілюструє відомий Закон Паркінсона. Роками не вирішуються як серйозні, фундаментальні, так і зовсім локальні робочі проблеми. Міністерство не має смаку до нового, інноваційного, творчого. Працює в інерції «совка» - це не просто контрпродуктивно, це небезпечно для культури. Рейдери і мародери від культури, яких ми пізнали на власному досвіді, – якоюсь мірою є наслідком цього стану державного менеджменту, управлінської складової держави. Міністерство націлене на збереження старих цінностей. Це добре. Але не фінансуючи нового, ризикуєш постійно плентатись в обозі. Одне слово, потрібна реформа з модернізації міністерства. З конструкцією сучасного рівня діалогу держави і її культурних партнерів. Ми неодноразово говорили і писали про це, пропонуючи свої моделі. Але…

Це не означає, що там немає чистих людей, чи що для Центру зовсім нічого не було зроблено. Було. Але все робиться з неадекватною, просто божевільною витратою енергії, що у ХХІ столітті є неприпустимим. І часто ми вимушені не так спиратись на міністерство, як працювати за нього.

До речі, зараз у нового міністра лежать наші папери з так і не вирішених за десятиліття (!) серйозних проблем: подовження оренди (непродовження – як черговий «заклик» до рейдерства), введення у правовий режим стану з фундаментальними дослідженнями, зі статусом Національного і т.п. Будемо сподіватись на дії, що заперечать наші вимушено жорсткі оцінки ситуації…

-  З ким із режисерів, акторів співпрацює сьогодні Центр? Наскільки вашій сцені вдається зробити з них «розумних Арлекінів»?

- Властиво, нам цікаві актори і режисери-сталкери. Режисери-поети. Якщо хочете - метафізики театру. Тільки вони спроможні будувати простір, сповнений сучасних сенсів. Над несподіваним, «гіпотетичним» Гоголем працює нині у власному авторському проекті наш режисер – Клим, от він і є справжній метафізик, фантазер і провокатор. Теоретик і режисер Ірина Волицька та її майстерня «Театр в кошику» досліджують нові енергії слова, можливості сучасної модернізації класики – Шевченка, Лесі Українки, Стефаника. А, скажімо, Олег Драч шукає нових втілень імпровізації. Ідеї вистав Галини Стефанової – за Стусом і Забужко - тонко аранжують важливий етичний вимір  актуального театру…

Не так давно, на жаль, від нас пішов Дмитро Лазорко, вистави якого, створені із сценографом Володимиром Карашевським – за Чеховим і Достоєвським-Вайдою - були на театрі подіями, новаторським словом. Це була чуттєво нова інтерпретація емоційного і просторового на театрі… Партнерів обирають, як правило, за ознакою любові або симпатії - спільності шляху. Тому серед наших партнерів – актор і режисер світу, українець, що нині працює всюди, а живе в Канаді – Гриць Гладій; режисер легендарної, колись закритої в Україні вистави «Стійкий принц» Кальдерона – Марко Нестантінер (Мюнхен), він поставив з Віталієм Лінецьким, одним з найцікавіших, на мою думку, в Україні акторів, три версії «Записок божевільного» Гоголя.

А ще в нашому полку партнерів – Володимир Кучинський, засновник Театру ім. Леся Курбаса, російський режисер і культуролог Борис Юхананов, Юрій Любимов (Театр на Таганці, Москва), засновники театру «ДВОЇНА» Юрко Яценко і театру «Вільна сцена» Дмитро Богомазов, Віктор Попов (театр  «Vie», Хортиця), Олександр Білозуб (Театр ім. І.Франка), Олег Ліпцин (Україна-США), молодий французький режисер Венсан Марге, американський – Вірляна Ткач,  шведський режисер Йон Йонсон, італієць Джорджо Дегаспарі  та ін.

Якщо придивитись до наших партнерів, то всі вони - Розумні Арлекіни…

-  Бібліотека НЦТМ має добру славу. Кому, крім власне Центру, вона служить іще?

- Її двері, як і двері Центру, відкриті всім. Приходь – працюй. Тут не лише театральна література, це, сказати б, книгозбірня сучасного інтелігента, подарована Центрові Лесем Танюком, - понад п’ять тисяч книжок… В ній працюють аспіранти, студенти наших вишів. До речі, для користі справи варто було б надати нам для бібліотеки додаткове приміщення.

- Чи обов’язково треба приїздити до Києва, приходити до НЦТМ, аби познайомитися з його сценічними роботами? Чи існують певні мобільні, виїзні форми роботи Центру?

- Так, треба, і то - заздалегідь ознайомившись на нашому сайті з планами вистав і проектів. Адже ми, нагадую, не репертуарний театр… Окремі виїзди відбуваються на українські фестивалі, а «Театр у кошику» періодично можна побачити у Львові.

-  Наскільки з діяльністю Центру знайомий зарубіжний глядач? Якої думки про вашу лабораторію творчого експерименту зарубіжні фахівці?

- Якщо йдеться про власне театральний експеримент, то, безумовно, зарубіжний глядач знайомий з нами. Вистави і проекти Центру побували у Франції, Єгипті, Польщі, Росії, Австрії, Вірменії, Нідерландах, Швеції, Угорщині, Румунії та в інших країнах. Співпрацюємо ми з експериментальним театром Бродвея «Ля Мама» (США), з шведськими, французькими і польськими інституціями. А найкращою оцінкою, гадаю, є неодноразові запрошення, висока оцінка критики і нагороди цих країн, зокрема: «За краще втілення національної ідентичності», за творче новаторство, Перші премії Бієнале актуальних мистецтв, Гран-прі провідних фестивалів.

Якщо ж говорити не лише про театральну, але й про нашу провідну - наукову лабораторію, то про її високу оцінку говорить і прийняття науковців до асоціації синергетиків України, і пропозиція співпраці чи не з найкреативнішою лабораторією Національної академії наук – лабораторією постнекласичних методологій під керівництвом В.Кізіми – провідних наукових інституцій нових напрямів в Україні і Європі.

Надання Центрові статусу Національного, доведення йому коду фундаментальної науки, Золоті медалі Національної академії мистецтв України у його науковців, Премії Леся Курбаса, перше в Україні висунення на найвищу в нашій галузі світову премію – Міжнародну премію Кіото (за оцінками експертів – аналогу Нобелівської) та багато інших добрих відзнак, а також зацікавленість нами зарубіжних вчених з Франції, Італії, Росії, Латвії, Ізраїлю, Польщі і реальна співпраця з ними – лише окреслюють нові кордони наших зобов’язань.

Розпочинали ми під відкритим небом, смакували свободу і закликали до «божевільних ідей». Ідеї, здається, перемагають.

Бесіду вів Володимир ТАРАСЮК, журналіст.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».

Фото з творчого архіву НЦТМ.

Травень 2010.



Київський національний академічний театр опери та балету Київський національний академічний театр опери та балету

Національний Академічний театр української драми ім. І. Франка Національний Академічний театр української драми ім. І. Франка

Український голографічний театр доповненої реальності «Visual Fusion» Український голографічний театр доповненої реальності «Visual Fusion»

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Київський національний академічний театр оперети Київський національний академічний театр оперети

 Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки

Київський Академічний Молодий театр Київський Академічний Молодий театр

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Київський академічний театр юного глядача на Липках Київський академічний театр юного глядача на Липках

Національний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса Національний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса

Київський державний академічний театр драми і комедії на Лівому березі Київський державний академічний театр драми і комедії на Лівому березі

Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва

Національна філармонія України Національна філармонія України

Національний будинок органної та камерної музики Національний будинок органної та камерної музики

Будинок Актора Будинок Актора

Київський драматичний театр «Браво» імені Любові Титаренко Київський драматичний театр «Браво» імені Любові Титаренко

Майстерня театрального мистецтва «Сузір\'я» Майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»

Київський драматичний театр на Подолі Київський драматичний театр на Подолі

Театр «Золоті ворота» Театр «Золоті ворота»

Творча вітальня імені І. Козловського \ Творча вітальня імені І. Козловського "Духовна спадщина"

Театр-студія «Оксюморон» Театр-студія «Оксюморон»

Центр мистецтв «Новий український театр» Центр мистецтв «Новий український театр»

«МІСТ» Київський театр-студія – Молодіжний інтерактивний сучасний театр «МІСТ» Київський театр-студія – Молодіжний інтерактивний сучасний театр

Театр «Колесо» Театр «Колесо»

Київський камерний театр-студія «Дивний замок» Київський камерний театр-студія «Дивний замок»

Вільний театр Вільний театр

Театр «Модерн-балет» Театр «Модерн-балет»

Театр «Вільна сцена» Театр «Вільна сцена»

Київський музичний театр імені Г. Ф. Квітки-Основ\'яненка Київський музичний театр імені Г. Ф. Квітки-Основ'яненка

Новий театр на Печерську Новий театр на Печерську

Театр «Актор» Театр «Актор»

Муніципальний театр «Київ» Муніципальний театр «Київ»

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Театр маріонеток Театр маріонеток

Державний театр пластичної драми на Печерську Державний театр пластичної драми на Печерську

Театр-студія імпровізації «Чорний квадрат» Театр-студія імпровізації «Чорний квадрат»

Відкритий театр «Образ» Відкритий театр «Образ»

Театральний центр Києво-Могилянської академії Театральний центр Києво-Могилянської академії

Київський театр поезії «Мушля» Київський театр поезії «Мушля»

Молодіжний театр «відкритий Погляд» Молодіжний театр «відкритий Погляд»

Центр сучасного мистецтва «Дах» Центр сучасного мистецтва «Дах»

Київський театр єврейської пісні «Нешоме» Київський театр єврейської пісні «Нешоме»

Єврейський музично-драматичний театр ім. Шолом-Алейхема Єврейський музично-драматичний театр ім. Шолом-Алейхема

Жіночій театр «На Грушках» Жіночій театр «На Грушках»

«Світлий театр» (дитячий) «Світлий театр» (дитячий)

Учбовий театр при Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенко-Карого Учбовий театр при Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенко-Карого

Циганський музично-драматичний театр «Романс» Циганський музично-драматичний театр «Романс»

Театр української традиції «Дзеркало» Театр української традиції «Дзеркало»

Театр-студія «Молода опера» при Національній музичній академії України Театр-студія «Молода опера» при Національній музичній академії України

Театр-студія «Райдо» Театр-студія «Райдо»

Молодіжний театр-студія «Papasony» Молодіжний театр-студія «Papasony»

Dance Company Lelio театр Dance Company Lelio театр

Авторский театр-кафе на Оболони «ТеатрионЪ» Авторский театр-кафе на Оболони «ТеатрионЪ»

Театр «Срібний Острів» Театр «Срібний Острів»

Молодежний Театр-студія «З того світу» Молодежний Театр-студія «З того світу»

Народний театр «Арсенал» Народний театр «Арсенал»

Лазерний Театр «Lux Aeterna» Лазерний Театр «Lux Aeterna»

Театр «Райдуга» Культурного центру Українського товариства глухих Театр «Райдуга» Культурного центру Українського товариства глухих