Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-44Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Кадетський корпус (нині Міністерство оборони). Київ. Початок ХХ ст.
 
+38 (044) 207-12-44
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Кадетський корпус (нині Міністерство оборони). Київ. Початок ХХ ст.
Четверг, 24 Серпня 2017

Театри Києва >  Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки

“Ігри на задньому дворі”

Національний академічний театр
 російської драми ім. Лесі Українки

  “Дон Кіхот”, 1938-й рік

Адреса: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 5. 

Телефон: +38 (044) 2344223, 234-90-63.

Його називають коротко і влучно - «Руська Драма». Історія театру і його трупи виблискує сузір'ям імен, відомих протягом трьох історичних епох - імператорської Росії, СРСР і сучасної України. Як кажуть самі про себе учасники трупи Російського Драматичного, «наш театр завжди був і залишається театром ансамблю». У його стінах творили актори - Михайло Романов, Юрій Лавров, Любов Добржанська, Микола Свєтловидов, Євгенія Опалова, Віктор Добровольський, Віктор Халатов, Олег Борисов, Павло Луспекаєв, Кирило Лавров, режисери - Костянтин Хохлов, Володимир Неллі, Микола Соколов, Георгій Товстоногов, художники - Анатолій Петрицький, Давид Боровський, Даніїл Лідер, Леон Альшиц, композитори Борис Лятошинський, Юрій Шапорін.

Коріння театру сягають ще 1891 року, та приводять до відомої театральної трупи М. Соловцова. Саме тут він давав свої перші вистави. Будівля театру, в якому починала працювати трупа, була тоді відома як «Будинок Бергоньє». На придбаній в 1868 році ділянці такий собі месьє Бергоньє збудував будівлю цирку. Але вже через три роки замість цирку влаштували театр. Приміщення орендували трупи Кропивницького, Старицького, Соловцова, а також італійські оперні співаки.

Біографія нинішнього театру відлічується з 1926 року. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки. З 1966 р. носить титул «Академічного». Легендами театру стали вистави «Живий труп» Л. Толстого з М. Романовим, «Мораль пані Дульської» Г. Запольської та «Дерева помирають стоячи» А. Касона з блискучим дуетом Євгенії Опалової і Віктора Халатова, «Варшавська мелодія» Л. Зоріна з Адою Роговцевою, «Добряк» Л. Зоріна з Юрієм Мажугою, «Насмішкувате моє щастя» Л. Малюгіна з прекрасними акторськими роботами Миколи Рушковського, В'ячеслава Езепова, Лариси Кадочникової, Ади Роговцевої, Ізабелли Павлової, Сергія Філімонова, «Казка про Моніку» С. Шальтяніса з тоді початківцями Любов'ю Кубюк, Анатолієм Хостікоєвим, Олександром Ігнатушею, і фаворит п'ятнадцяти театральних сезонів - комедія О. Уайльда «Як важливо бути серйозним» з цілим сузір'ям акторських імен.

З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович. Театр відрізняється традиціоналізмом у трактуванні і розмахом у вситавах. Є декілька експериментальних малих сцен. При театрі існує експозиція, присвячена його історії.


Михайло Резникович
Художній керівник Театру російської драми
Михайло РЄЗНИКОВИЧ:

«МІЙ ОБРАЗ ТЕАТРУ ЦЕ ТРАДИЦІЇ, ПОМНОЖЕНІ НА ЧАС»

Якщо ви приїдете до Києва і забажаєте подивитися театральну виставу російською мовою — будь то класика або історія із сучасного життя, — то кращого місця для цього, ніж Київський театр російської драми імені Лесі Українки вам і не знайти. По-перше, він розташований дуже зручно в самому історичному центрі столиці України, біля станції метро «Театральна». По-друге, тут грають, а вірніше сказати, живуть на сцені чудові актори. А керує ними з 1994 року дуже творча людина — Михайло РЕЗНИКОВИЧ.

Любов на все життя

Прийшовши до цього театру в 1963 році, після закінчення курсу режисури у Георгія Товстоногова, Михайло Резникович надовго пов'язав свою творчу долю з цим колективом. Власне його рекомендував до Київського театру російської драми для постановки дипломного спектаклю і подальшої роботи сам Товстоногов. У перші три сезони Резникович ставить «Хто за, хто проти?» За романом Павла Загребельного і п'єсу «Насмішкувате моє щастя» за листами А. П. Чехова. До речі, останній спектакль побив усі рекорди довголіття: в театрі він йшов 18 років.

За ці роки Михайло Резникович поставив безліч вистав у Москві, Санкт-Петербурзі, Новосибірську, Варні, Пекіні. Але завжди повертався сюди, в свій театр, який був і залишається його першим коханням. Не дивно, що й свою останню книгу про театр він так і назвав «Моя перша театральна любов».

Академіка Академії мистецтв України, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка Резниковича справедливо називають одним із «китів» української сцени, імена яких нинішні студенти вивчають у контексті історії українського театру.

Сцени зі спектаклю «Доходное место»

– Моя перша і, сподіваюся, остання театральна любов — театр імені Лесі Українки, — розповідає Михайло Юрійович. — Тут я поставив свій перший спектакль і палко закохався в цей театр, на все життя. Він зачарував мене якоюсь таємничою магією, я відчув себе вдома й хотів лише одного, щоб це диво не закінчувалося. Театр імені Лесі Українки — це стіни, люди, дух, перш за все — дух Костянтина Павловича Хохлова, беззмінного керівника цього театру до війни, у війну, після війни. Вражає, як Хохлову вдалося зародити і розвинути в тих людях, з якими він працював, не тільки дух колективізму, не тільки відданість ідеї театру, справді психологічного, ансамблевого, де всі грають не ролі, а п'єсу, а й здатність впливати на майбутні покоління, прищеплювати їм все найкраще у мистецтві. Є щось містичне в тому, що попередники, засновники театру — Романов, Лавров, Бєлоусов, Халатов, Розін, Опалова, Стрєлкова, Карташова і сам Костянтин Павлович — пішли з життя, а їх справа, їх творчі принципи, їх любов до театру живі й передані молодим у третьому, четвертому поколінні. У цьому безумовна заслуга і режисерів, з якими працював Костянтин Павлович, — Миколи Соколова і Володимира Неллі. Всі ці люди віддали тим, хто прийшов пізніше, краще, що було в російському театральному мистецтві в їхній час — не лише у творчості, а й у ставленні до театру як до сім'ї однодумців: здатність жертвувати особистим заради загального, спаяність творчою дисципліною, розуміння самої суті мистецтва театру як мистецтва колективного.

Сцени зі спектаклю «Ангелочек, или Сексуальные неврозы наших родителей»

Звичайно, тут заслуга і нині діючих — Юрія Мажуги, Ганни Ніколаєвої, Віри Предаєвич, Анатолія Решетникова, Миколи Рушковського, Олександра Смолярова, Сергія Філімонова, Мальвіни Швідлер — учнів і послідовників великих попередників. Вони такі різні, часом конфліктні по відношенню один до одного, але вони вміли об'єднатися в екстремальних ситуаціях, коли справі їх життя — театру — загрожувала небезпека. У всякому разі, так було раніше. Думаю, ця дивовижна якість великих артистів живе в них і понині. У кожного з них був свій зоряний час в театрі. У різний час вони були першими, лідерами, і глядачевий зал захлинався від овацій, щедро дякуючи їм за розумне, добре, вічне... Але чому — були? Вони і сьогодні виходять на сцену, хвилюють, захоплюють...

Звичайно, я назвав не всіх. Є ще й Надія Батуріна, Валерія Заклунна, Лариса Кадочникова, Анатолій Пазенко, Ада Роговцева, Валерій Сівач. Були Луспєкаєв, Борисов... Є й інші артисти, з іменами яких пов'язані життя і слава театру.

Сцени зі спектаклю "Наполеон и корсиканка"

Тут панує дух творчості

– Михайле Юрійовичу, театр при вас переживав і злети, і великі труднощі...

– Так, бувало всяке. Але що найбільш чудово? Те, що, пройшовши через усі випробування-спокуси, творчий дух у театрі зберігся. У талановитих людей не буває простих і легких характерів. Їх мудрість у театрі полягає в тому, щоб підпорядкувати характер художній ідеї мистецтва колективного. Не згасло в театрі прагнення вдосконалюватися, залишилася незмінною одвічна пристрасть до гри, збереглася прихильність ідеї театру психологічного, театру душі людської. У сценах театру, в повітрі театру живі творчі критерії Хохлова, Романова, Лаврова... І сьогодні найбільше щастя для артистів театру — пережити справжні миті духовного піднесення в репетиційному залі. Адже кожна репетиція непоправна — хто знає, коли відбудеться якісний стрибок, і вони змоделюють на сцені, викличуть до життя ті почуття, що роблять нас чистішими, благороднішими. І коли це відбувається, артисти стають добрішими, сердечнішими, безкорисливішими. Я намагаюся дати їм цю можливість. За останні три з половиною роки ми зіграли майже двадцять прем'єр. Це чимало й далося нелегкою працею. Деякі з них досить успішні.

Сцени зі спектаклю "Дядюшкин сон"

Я прожив у цьому театрі більше чверті століття, поставив тут більше тридцяти вистав — українську і російську сучасну п'єсу, російську і західну класику. Моя перша театральна любов, я думаю, стане останньою. Ні в якому іншому театрі мені так легко не працювалося, ніде мене так добре не розуміли. Практично з кожним з артистів трупи, хто працює в театрі досить довго, я створив одну або дві гідні роботи. Я люблю наш театр. Вірю в нього. Хочу, щоб він став кращим, щоб усім творчим людям у ньому жилося легше. Намагаюся в міру своїх сил сприяти цьому. Вважаю, що театр має йти на півкроку попереду і вести за собою глядача. Ну на крок. А то відірвешся кроків на десять, поставиш щось вже дуже модерністське і через три постановки залишишся без глядача. У кожного художника є свій образ театру: яким він повинен бути або яким він був колись. Мій образ театру — це традиції, помножені на якийсь час. Я цим керуюся.

Так, Київський театр імені Лесі Українки завжди славився своїми акторськими і режисерськими індивідуальностями. Тут творили режисери Костянтин Хохлов, Володимир Неллі, Микола Соколов, Леонід Варпаховський, Георгій Товстоногов, актори Михайло Романов, Юрій Лавров, Марія Стрелкова, Любов Добржанська, Микола Свєтловидов, Євгенія Опалова, Віктор Добровольський, Віктор Халатов, а трохи пізніше Олег Борисов, Павло Луспєкаєв, Кирило Лавров, Ада Роговцева. Всі ці імена загальновідомі, як загальновідомо і те, що марка театру імені Лесі Українки завжди привертала до себе не тільки професіоналів, а й простих глядачів сотень міст нинішнього простору СНД, де проходили гастролі театру.

Сцени зі спектаклю "Ревизор"

Історія і сучасність

Дух творчості завжди був притаманний цьому театру. Вважається, що він був створений у 1926 році. При цьому, необхідно зауважити, що насправді його коріння сягають у ХIХ століття, в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Свої перші спектаклі трупа М. Соловцова показувала саме в цьому приміщенні, де і сьогодні працює театр імені Лесі Українки. Ця будівля увійшла в історію під назвою «Будинок Бергоньє».

По своєму оцінює минуле і сьогоднішній день театру Михайло Резникович. Він бачить у минулому витоки нинішніх пошуків і успіхів.

Сцени зі спектаклю "Деревья умирают стоя"

– На початку кожного сезону варто згадати колишнє, — підкреслює Михайло Юрійович. — Хоча б тому, що без минулого немає майбутнього. Різні періоди, навіть епохи промайнули від часу створення в 1926 році Театру імені Лесі Українки. Епоха дитинства, юності, нарощування сил — з кінця 30-х років театром став керувати Костянтин Павлович Хохлов. Далі, при Костянтині Павловичу, — потужна епоха розквіту: «Живий труп» Л. Толстого з М. Романовим, «Ходіння по муках» за О. Толстим, «Діти сонця» М. Горького, «Камінний господар» Лесі Українки, після постановки цієї вистави театру і було присвоєно ім'я великої поетеси.

У середині 50-х К. П. Хохлова вигнали з театру, режисера милістю Божою, практичного творця Театру імені Лесі Українки. Все хороше тут від нього, від його майстерності режисера, педагога, збирача творчого колективу, від його чуйності, порядності, великої художницької дитячості. Змусили його піти через конфлікт з директором. Не просто з директором. З зятем М. С. Хрущова. Опальним зятем. Але зятем. І його всі боялися. Страшно! І жахливо!.. М. Ф. Романову — великому артистові, але ніякому режисерові і керівнику, запропонували стати головним режисером! І він не відмовився. К. П. Хохлову запропонували залишитися черговим режисером при М. Ф. Романові — головному. І Романов не чинив опір. Залізний вік, крокуючий по трупах!..

Сцени зі спектаклю "В плену страстей (Каменный властелин)"

Може, правий був Гегель: єдиний урок, який ми можемо винести з історії, — що ніхто й ніколи з історії ніяких висновків не робив. Майже тридцять років — 60-90-ті роки — наш театр зберігав творчу форму, зберігав із втратами, спотикаючись, іноді видаючи на-гора щось приблизне, а то й відверту вульгарщину, але все-таки в цілому форму зберігав. Може, підсвідомо і за рахунок стресів, викликаних гарячковою і в той же час хронічною зміною головних режисерів, директорів, але, головним чином, за рахунок творчого фундаменту, закладеного К. П. Хохловим. Нині період в театрі більш-менш визначений, стабільний. У театрі є припливи і відпливи. Але вміти зробити так, щоб тобі в театрі було цікаво, — залежить (сьогодні, зараз, в тому становищі, в якому театр знаходиться) від кожного.

– Яким би ви хотіли бачити свій театр?

– Розумієте, можна з цікавістю відповідально приходити на кожну виставу, а можна приходити нудьгуючи, не думаючи, наново її не проживаючи. Можна грати, вкладаючи душу, а можна — автоматично. Можна примушувати душу не лінуватися, а можна і не змушувати, і тоді вона лінується. Можна організувати собі самостійну роботу і займатися творчістю, а можна скиглити, що, мовляв, мало граю, і ходити в театрі похмурим, відчуженим, рюмсати, мовляв, мене не розуміють, не відчуваючи, чого ти не вмієш, не усвідомлюючи, де ти в творчості послизнувся.

Сцени зі спектаклю "Бизнес.Кризис.Любовь"

Хотілося б, щоб сучасний театр імені Лесі Українки поєднував у собі яскраву видовищну форму і глибинний психологічний зміст, який виправдовує його в ритмі часу. Форма часто, на перший погляд, може бути і парадоксальна, але завжди народжується із суті конфлікту. І ще — в театрі необхідна пильність. Та мудра, творча пильність, без якої так легко втратити себе — художника, себе — творця. Є артисти, які цікаві на сцені в режимі природного життя. Їх внутрішній зміст приковує нашу увагу. Як він ходить, мовчить. А є ті, що цікаві лише в екстремальній ситуації. Тоді від них очей не відведеш. І якщо вони раптом на вечірній виставі перебувають не на піку енергетики, то вони беззмістовні, порожні і перетворюються на ляльок.

У художника, артиста повинно бути в душі щось не на продаж, не для зборів, не для тусовки в буфеті, навіть не для одкровення під горілку на кухні, щось таємне, духовне, своє — те, що дозволяє йому бути на сцені небанальним, неплоским, об'ємним, деякою мірою загадковим. І це таємне обов'язково хочеться розгадувати. Якщо немає цих порухів душі, цих питань світу, людям, коханим, цього таємного особистого болю про те, що збулося і не збулося, — артистові важко глибоко вразити глядача.

Сцени зі спектаклю "Последняя любовь"

Що краще подивитися

– Ми поступово підбираємося до великої духовної спадщини, — говорить Михайло Резникович. — Нам радісно, що у нас ідуть і користуються успіхом «Кам'яний господар» Лесі Українки, спектакль за листами А. П. Чехова «Насмішкувате моє щастя» Л. Малюгіна, «Вовки та вівці» О. Островського. Ми також поставили «Маскарад» М. Лермонтова. І будемо щасливі, якщо демократичний глядач Києва візьме і полюбить цю виставу, з його думкою: невіра в людину — великий гріх, що карається. Тотальна невіра обов'язково призводить до руйнування особистості, до етичної катастрофи, вбиває живе життя. Далі — «Дворянське гніздо» за І. Тургенєвим, «Для домашнього вогнища» за І. Франком, «Як важливо бути серйозним» О. Уайльда. Здійснити задумане, грати вже зрепетоване не просто. Ми повинні усвідомити: хороший спектакль створити неймовірно важко. Робота ця вимагає щоденних гігантських душевних зусиль. До них ми повинні бути готові. «Треба змушувати людей турбуватися і хвилюватися про найважливіші сторони життя взагалі. Мистецтво, хоча б і несвідомо для його жерців, служить цій меті перш за все. Усі найкращі твори світу викликали цю турботу про життя і його різні явища. Коли ж мистецтво перестає служити цій меті, воно стає забавкою для ситих людей». Я сприймаю ці слова Володимира Івановича Немировича-Данченка як програму дій для кожного, хто всерйоз сьогодні займається театром. Дуже не хочеться, щоб театр нині став забавою для ситих людей.

Сцени зі спектаклю "Ее безумные мужчины"

І наостанок — дві радості. Театр відкрив свій музей. І незабаром відкриє новий майданчик — в Оперній студії Національної музакадемії імені Чайковського (консерваторія, біля пам'ятника Незалежності).

Підготував Петро АЛЕКСЄЄВ, журналіст.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».

Квітень 2010.



Київський національний академічний театр опери та балету Київський національний академічний театр опери та балету

Національний Академічний театр української драми ім. І. Франка Національний Академічний театр української драми ім. І. Франка

Український голографічний театр доповненої реальності «Visual Fusion» Український голографічний театр доповненої реальності «Visual Fusion»

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Київський національний академічний театр оперети Київський національний академічний театр оперети

 Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки

Київський Академічний Молодий театр Київський Академічний Молодий театр

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Київський академічний театр юного глядача на Липках Київський академічний театр юного глядача на Липках

Національний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса Національний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса

Київський державний академічний театр драми і комедії на Лівому березі Київський державний академічний театр драми і комедії на Лівому березі

Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва

Національна філармонія України Національна філармонія України

Національний будинок органної та камерної музики Національний будинок органної та камерної музики

Будинок Актора Будинок Актора

Київський драматичний театр «Браво» імені Любові Титаренко Київський драматичний театр «Браво» імені Любові Титаренко

Майстерня театрального мистецтва «Сузір'я» Майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»

Київський драматичний театр на Подолі Київський драматичний театр на Подолі

Театр «Золоті ворота» Театр «Золоті ворота»

Творча вітальня імені І. Козловського \ Творча вітальня імені І. Козловського "Духовна спадщина"

Театр-студія «Оксюморон» Театр-студія «Оксюморон»

Центр мистецтв «Новий український театр» Центр мистецтв «Новий український театр»

«МІСТ» Київський театр-студія – Молодіжний інтерактивний сучасний театр «МІСТ» Київський театр-студія – Молодіжний інтерактивний сучасний театр

Театр «Колесо» Театр «Колесо»

Київський камерний театр-студія «Дивний замок» Київський камерний театр-студія «Дивний замок»

Вільний театр Вільний театр

Театр «Модерн-балет» Театр «Модерн-балет»

Театр «Вільна сцена» Театр «Вільна сцена»

Київський музичний театр імені Г. Ф. Квітки-Основ\'яненка Київський музичний театр імені Г. Ф. Квітки-Основ'яненка

Новий театр на Печерську Новий театр на Печерську

Театр «Актор» Театр «Актор»

Муніципальний театр «Київ» Муніципальний театр «Київ»

Київський академічний театр ляльок Київський академічний театр ляльок

Театр маріонеток Театр маріонеток

Державний театр пластичної драми на Печерську Державний театр пластичної драми на Печерську

Театр-студія імпровізації «Чорний квадрат» Театр-студія імпровізації «Чорний квадрат»

Відкритий театр «Образ» Відкритий театр «Образ»

Театральний центр Києво-Могилянської академії Театральний центр Києво-Могилянської академії

Київський театр поезії «Мушля» Київський театр поезії «Мушля»

Молодіжний театр «відкритий Погляд» Молодіжний театр «відкритий Погляд»

Центр сучасного мистецтва «Дах» Центр сучасного мистецтва «Дах»

Київський театр єврейської пісні «Нешоме» Київський театр єврейської пісні «Нешоме»

Єврейський музично-драматичний театр ім. Шолом-Алейхема Єврейський музично-драматичний театр ім. Шолом-Алейхема

Жіночій театр «На Грушках» Жіночій театр «На Грушках»

«Світлий театр» (дитячий) «Світлий театр» (дитячий)

Учбовий театр при Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенко-Карого Учбовий театр при Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенко-Карого

Циганський музично-драматичний театр «Романс» Циганський музично-драматичний театр «Романс»

Театр української традиції «Дзеркало» Театр української традиції «Дзеркало»

Театр-студія «Молода опера» при Національній музичній академії України Театр-студія «Молода опера» при Національній музичній академії України

Театр-студія «Райдо» Театр-студія «Райдо»

Молодіжний театр-студія «Papasony» Молодіжний театр-студія «Papasony»

Dance Company Lelio театр Dance Company Lelio театр

Авторский театр-кафе на Оболони «ТеатрионЪ» Авторский театр-кафе на Оболони «ТеатрионЪ»

Театр «Срібний Острів» Театр «Срібний Острів»

Молодежний Театр-студія «З того світу» Молодежний Театр-студія «З того світу»

Народний театр «Арсенал» Народний театр «Арсенал»

Лазерний Театр «Lux Aeterna» Лазерний Театр «Lux Aeterna»

Театр «Райдуга» Культурного центру Українського товариства глухих Театр «Райдуга» Культурного центру Українського товариства глухих