Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-55Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Пароплави біля набережної Подолу. Початок ХХ ст. Київ
 
+38 (044) 207-12-55
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Пароплави біля набережної Подолу. Початок ХХ ст. Київ
Четверг, 20 Січня 2022

Меню

Новини Культури > Аскольдова могила: «царство білого мармуру» і Божа благодать

Аскольдова могила

Наталія ЧЕРНЕЦЬКА, журналіст
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро»

Київський Печерськ — місце особливе, дивне своєю старовиною: колиска російського православ'я Києво-Печерська лавра, одна з найбільших у Європі фортеця, аристократичні Липки... Але є тут і абсолютно особливі куточки, можливо, менш помітні, але з неймовірно сильним київським колоритом, з унікальною аурою столичної старовини. Саме до таких місць сміливо можна віднести Угорське урочище, більше відоме нині як Аскольдова могила.

Про що говорять легенди

Навіть назва цієї місцевості тісно пов'язана з древньою історією, а точніше — з іменами київських князів Аскольда і Діра. Це вони ходили в незапам'ятному 866 році у військовий похід на Царгород. Тоді русичі були близькі до перемоги. Але християни Константинополя стали благати Пресвяту Богородицю, щоб вона врятувала їх від вірної загибелі. І сталося диво: піднялася страшна буря, вона і зруйнувала російський флот. Дивом залишилися живі самі князі. Царгород уникнув руйнації, а вражені величчю християнства Аскольд і Дір негайно хрестилися.

За однією з версій Миколаївський храм
побудувала княгиня Ольга

У тому ж році Константинопольський патріарх Фотій розіслав окружну грамоту східним єпископам, в якій повідомляв: роси, які осмілилися напасти на Візантію, вже сповідують Христа. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний також свідчить, що російський князь хрестився в часи Царя Василя і патріарха Ігнатія, тобто у 867 році.

Згідно з давньою легендою, тут, на Дніпровських схилах, у 882-му Новгородський князь Рюрик (за іншою версією — воєвода Новгородського князя Олег) підступно вбив київських правителів Аскольда і Діра і зайняв великокняжий київський престол. Правда, легенда дещо розходиться з науковими даними: вони вказують, наприклад, що Дір був попередником Аскольда і помер задовго до зазначених подій.

Сам же князь Аскольд — один із найбільш яскравих і водночас загадкових персонажів нашої історії. Є відомості про те, що він був хрещений у Царгороді в 860-і роки, прийнявши християнське ім'я Микола. Повернувшись до Києва, Аскольд не тільки не зрікся нової віри, а й робив спроби поширити християнство на Русі. Легенда стверджує, що Аскольд був похований дружинниками-християнами на місці загибелі, а над його могилою споруджена невелика дерев'яна капличка, освячена на честь небесного покровителя Аскольда (Миколи), святителя Миколи Мірлікійського. У свою чергу, вчені висувають гіпотезу, згідно якої історія вбивства Аскольда і Діра — цілком фольклорний сюжет. Проте Аскольдова могила і сьогодні вважається місцем поховання київського князя.

Хто побудував Миколаїський храм?

Ім'я будівельника першого Миколаївського храму достеменно невідоме, проте версій з цього приводу достатньо. Згідно з однією з них, церкву побудувала рівноапостольна княгиня Ольга на місці загибелі першого в Київській Русі князя, який запалав любов'ю до грецької віри. Але в 971 році церква Святого Миколи була зруйнована сином Ольги — войовничим князем Святославом, правління якого пов'язане з жорстокою язичницькою реакцією, переслідуванням християн і знищенням їх храмів. Лише в 990 році князь Володимир знову відродив на колишньому місці церкву Святого Миколая.

Київський Пустельно-Миколаївський монастир


Є й інші припущення. Дослідник київської старовини К. Шероцький вважає засновником храму християнина Олму, який спорудив приміщення для таємних християнських зібрань. Стосовно ж першої версії він робить наступне припущення. Мовляв, у свій час досить поширеною була думка про те, що до побудови церкви причетна княгиня Ольга, отже, і церква Святого Миколая є найдавнішою на Русі. Виникла ж ця теорія, на думку автора цієї гіпотези, через помилку переписувача, який замість «Олма» написав колись «Олга». При цьому К. Шероцький акцентує нашу увагу на тому, що над західними дверима Микільського храму, зведеного на початку XIX століття, можна було прочитати: «На цьому місці церква таємно існувала, влаштована християнами, від Андрія Первозванного апостола освіченими». Тому символічна поява неподалік Аскольдової могили пам'ятника апостолу Андрію Первозванному, святому, який в історії Києва зіграв особливу роль.

Апостол Андрій Первозванний

«На цих пагорбах благодать Божа...»

За давнім церковним переказом, дві тисячі років тому Апостол Андрій, проповідуючи християнство в скіфських землях, благословив горбистий берег Дніпра і передрік: «На цих пагорбах засяє благодать Божа, і буде град стояти великий і славний з безліччю церков». Сьогодні ми можемо констатувати, що пророцтва святого апостола збулися. Монумент роботи скульптора Швецова знаменує славні діяння святого апостола Андрія Первозванного, він встановлений у 2000 році на честь 2000-річчя Різдва Христового. Його ж пам'яті присвячена і невелика капличка, освячена в 2001 році на День Києва. Вона побудована за проектом архітектора М. Жарикова.

Угорське урочище завжди вважалося місцем однієї з найдавніших на Русі християнських громад. Підтверджують це, скажімо, і результати археологічних розкопок 1853 року, проведених у районі Аскольдової могили. Вченими були виявлені печерні келії ХІ століття — красномовне підтвердження існування в даній місцевості древнього монастиря. Ймовірно, саме в цій старовинній обителі прийняла під впливом сина обіт черниці мати преподобного Феодосія Печерського.

Аскольдова могила.
Малюнок Т.Г. Шевченка

Цікавий епізод із життя великого князя київського Мстислава Володимировича, сина Мономаха, який теж пов'язаний із цим місцем. І знову стародавня легенда: у 1113 році, повертаючись вночі з полювання, князь заблукав у дрімучому лісі, що щільно вкривав у ті часи територію сучасного Печерська. Намагаючись відшукати дорогу, Мстислав несподівано побачив яскраве світло — його випромінював образ Cвятого Миколая, що чудесним чином виник на одному зі стовбурів. Ікона знаходилася біля тієї самої дороги, яку князь так довго шукав. У пам'ять про своє чудесне спасіння він заснував у 1115 році при Миколаївській церкві на Аскольдовій могилі чоловічий монастир (можливо, відновив після руйнування його в 1096 році половцями). Старовинний переказ свідчить, що через деякий час неподалік місця, де була знайдена ікона, з'явилася стовпоподібна каплиця (слуп) з образом Cвятого Миколая — вона вказувала напрямок до обителі на Аскольдовій могилі. Мине час, і в 1715 році на цьому ж місці на кошти київського губернатора Дмитра Івановича Голіцина на місці застарілої дерев'яної буде побудована нова кам'яна церква. Її стануть називати Слупською або Стовповою — через оригінальну форму спрямованого вгору стовпопдібного купола.

Під Аскольдовою могилою приховано безліч таємниць Залишки Печерської фортеці.
Одне з наймістичніших місць Києва


Храми на Аскольдовій могилі

Багато чого пережив у віках древній град Київ, але Аскольдову могилу й раніше вінчали оновлювані час від часу дерев'яні храми. У XVI столітті обитель переживає важкий час: тут вперше з'явилися уніати. Захопивши монастир, вони не тільки пограбували майно, але навіть позбавили його священног посуду та церковних книг.

Великий Миколай

Нова сторінка в історії старовинного монастиря вписана в часи гетьмана Івана Мазепи, з ім'ям якого пов'язаний і загальний підйом культурного життя Києва та України. На вершині пагорба над Миколаївською церквою в 1690-1696 рр.. на кошти гетьмана зводиться величний п'ятиглавий собор, виконаний у стилі українського бароко за проектом архітектора Осипа Дмитровича Старцева, який працював раніше в московському Кремлі. Цей храм стає соборним. Його стали називати Великим Миколаєм, а стару Миколаївську Слупську церкву — Малим. У 1732 році митрополит Рафаїл Заборовський поділив територію обителі на два окремих монастирі. Відповідно: Великий Миколай і Малий. Їх активно відвідували віруючі ще й тому, що стояли вони на старовинному шляху прочан до Печерської Лаврі. З 1830-х років обидва Нікольських монастирі опинилися в межах Печерської фортеці. Це дозволило військовому відомству конфіскувати Великий Миколаївський монастир і облаштувати в ньому собор для військовослужбовців Києва та фортеці. З цього моменту храм став називатися Військово-Миколаївський собор. Його доля — це вже інша історія.

Цар особисто розпорядився зберегти церкву

Ми ж повернемося до старовинної дерев'яної церкви в згаданому урочищі. Велика частина монастирської братії переселилася в келії, розташовані навколо «мазепинського» храму, а під горою залишилося монастирське кладовище з дерев'яною церквою, яка з головної перетворилася на приписну цвинтарну. Найдавніше зображення цього храму знайдено на плані Кальнофойського — був він дерев'яним, мав три куполи.

Під час реставрації 1997-98 рр. церкві був повернутий первозданний вигляд


Нинішній кам'яний храм на Аскольдовій могилі споруджено на кошти воронезького міського голови, купця Самуїла Микитовича Мещерякова в пам'ять про дружину Олександра, яка померла під час прощі в Києві в 1809 році. Автором проекту став учень великих російських зодчих Баженова і Казакова — головний архітектор Києва Андрій Іванович Меленський. Тому не дивно, що з точки зору архітектури храм представляв собою прекрасний зразок російського класицизму.

Чудовий іконостас Миколаївського храму був створений на кошти учасника Кавказької війни, кубанського козачого генерала Демидівського (згодом похованого біля церкви). Остаточно завершили розпис храму в 1856 році.

А кількома роками раніше, у 1847-му, над церквою нависла загроза руйнування: через зсув кургану в її стіні утворилася глибока тріщина. Гостював тоді у Києві цар Микола I, він особисто розпорядився зберегти церкву, непохитно заперечивши тим, хто сумнівався в доцільності таких дій: «Анітрохи падінням не загрожує, потрібно трохи поправити й церква повинна існувати».

З 1992-го року Миколаївську церкву передали греко-католикам Києва

З 1786 року навколо церкви існувало кладовище, на ньому спочивало чимало видатних людей, серед яких — автор «мертвої петлі» військовий льотчик П. Нестеров, професор медицини Ф. Мерінг, театральний діяч М. Соловцов, колекціонер В. Тарновський, талановитий київський архітектор Г. Шлейфер, відомий меценат української культури В. Симиренка, представники славної династії Терещенків та багато інших. Відомо, що декабрист Михайло Бестужев-Рюмін також хотів бути похованим на Аскольдовій могилі.

Аскольдова могила поступово стає красивим місцем у місті. «Царством білого мармуру» називали кияни цей некрополь. Тут було кілька десятків оригінальних склепів, сотні високохудожніх біломармурових пам'ятників, виконаних кращими скульпторами в італійському стилі. Могили прикрашалися пишною рослинністю і квітами. Прикладами можуть служити усипальниця баронів Штейнгелів (архітектор — Владислав Городецький), могила-пам'ятник Яценку.

Некрополь славився чудовою оранжереєю, за якою доглядав відомий садівник ієромонах Рафаїл. Він мав, між іншим, університетську освіту. Саме він і розпланував структуру доріжок, дев'ять каскадних терас для поховань, побудував сходи і переходи. До цього поховання розташовувалися хаотично.

Захоплений красою і романтикою тутешніх місць, сучасник писав: «...навколо церкви, спускаючись уступами майже до самого Дніпра, розкинуть величезний квітник, з клумбами тінистих дерев, чарівних троянд та інших пахучих квітів. Серед строкатого листя різнокольорових газонів височать чудові надгробні пам'ятники, здебільшого з білого мармуру. Позолочені й висріблені ґратки біля пам'ятників іскряться на сонці, блищать на зеленому тлі рослин, та синій блакиті дніпровських хвиль. Вони виблискують в блідо-рожевому серпанку сяючого небосхилу, як дороге золоте мереживо, і надають всій картині якийсь веселий, святковий вигляд. На цьому цвинтарі, під теплим синім небом, в цьому лабіринті зелені та квітів забуваєш про смерть з усіма її жахами і згадуєш тільки про Відрадні дні Воскресіння. З Аскольдової могили відкривається чарівний вид на Дніпро і далеке Задніпров'я».

Більшовики перетворили церкву в ресторан Під час ВВВ на Аскольдовій могилі був німецький цвинтар


Немилостиве ХХ століття

Ці живописні місця завжди були овіяні легендами і переказами. Вони, як магнітом, вабили сюди письменників, поетів, художників. Аскольдова могила не раз згадувалася в творах Тараса Шевченка. А письменник Загорський присвятив цьому місцю цілий роман, який ліг в основу лібрето знаменитої опери Верестовского. У свою чергу, опера набула величезної популярності, й сьогодні ми можемо бачити її в репертуарах сучасних українських театрів.

Остання дореволюційна реконструкція храму проведена на початку XX століття і пов'язана з ім'ям відомого всій Росії єпископа-подвижника сліпця Сильвестра Малеванського, який помер у 1908 році. У підвалі Аскольдової церкви був влаштований храм Св. Сильвестра, жертовник якого знаходився над могилою подвижника.

Пам’тний знак, присвячений уграм (угорцям)

Але ХХ століття, в результаті, виявилося все ж не милосердним до стародавнього урочища. Більшовики не пощадили одну з найцінніших київських святинь, не поставилися з належною повагою до праху похованих тут людей. Після встановлення радянської влади церкву закрили, пізніше, в 1936 році, її перетворили на ресторан. А в 1938 році архітектор Петро Юрченко перебудував колишній храм на парковий павільйон, надбудувавши замість купола наскрізну іонічну колонаду. Тоді ж була знесена і дзвіниця початку ХХ ст., зведена архітектором Є. Єрмаковим, будинок настоятеля і паркан 60-х рр.. ХІХ ст.

За наказом народного комісара освіти УРСР В. Затонського в 1934 році був варварськи знищений і некрополь на Аскольдовій могилі. Вирок войовничих безбожників старовинному монастирю був такий: «Аскольдову могилу треба як кладовище ліквідувати, церкву закрити. Надгробні пам'ятники використовувати як будівельний матеріал і для оформлення парків, бажано, щоб мармур у великих шматках було використано як матеріал для скульптури».

Чудовий некрополь зрівняли з землею, на його місці розбили парк. З тих пір ми всі й тупцюємо по кістках людей, які уособлюють цвіт нації.

Під час окупації часів Другої світової війни на Аскольдовій могилі було німецьке кладовище. Його ліквідували відразу ж після звільнення Києва від гітлерівців. Після 1945 року Аскольдова могила стала одним із місць поховання солдатів і офіцерів, загиблих при звільненні Києва від німецьких окупантів. У 1957 році їх прах перенесли в парк Вічної Слави.

Деяка надія на відновлення комплексу на Аскольдовій могилі промайнула після відкриття в 1979 році музею історії Києва, філією якого він став. Тоді ротонду частково відремонтували і в ній почали влаштовувати сезонні виставки. Але далі цього справа не пішла. Причина банальна — відсутність коштів.

У 1992 році спотворену церкву передали для богослужінь греко-католикам Києва. У ході останньої реставрації 1997-98 рр.. (Архітектор — Володимир Хромченко) відновлено початковий вигляд споруди. У напівпідвалі влаштована церква в ім'я Святого Сильвестра Папи Римського. Освячення відновленої Миколаївської церкви провів 22 травня 1998 року тоді ще Преосвященний Екзарх Києво-Вишгородський УГКЦ Любомир Гузар.

Чудо, чи не так?

У храмі є святий образ — ікона Зарваницької Божої Матері. Це список з чудотворного оригіналу, який знаходиться в містечку Зарваниця Тернопільської області. Кажуть, кожна копія чудотворної ікони володіє часткою сили оригіналу. І в цьому кияни вже встигли переконатися. Якось у період ремонту, вночі, коли нікого на будівництві не було, в церкві почалася пожежа. Місцевість тут відокремлена, і церква могла б згоріти дотла, перш ніж хто-небудь це помітив би. Але вогонь, знищуючи все на своєму шляху, наблизився до ікони і раптом... згас. Пожежа припинилася сама собою. Церква вціліла. Й ікона вціліла, тільки трохи куточок її обгорів. Чудо, чи не так?

Дзвіниця Андрія Первозванного Дерев’яний хрест на пам’ять загиблим патріотам


Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі відома також тим, що стала першим храмом, який відвідав Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого апостольського візиту на Україну влітку 2001 року.

Трохи раніше, в 1992 році, біля храму встановлено дерев'яний хрест — у пам'ять про те, що в 1918 р. на кладовищі були поховані українські юнаки-патріоти, полеглі в бою з більшовицькими ордами М. Муравйова біля станції Крути.

Неподалік поставлений пам'ятний знак (архітектор Я. Віг, 1997 р.), присвячений відображеному в літописі перебуванню тут наприкінці IX ст. угрів (угорців) на шляху з Поволжя до території сучасної Угорщини.

Дивовижна благодать панує над тутешніми пагорбами. Кияни пам'ятають про Аскольда. Здається, що на Аскольдовій могилі й зелень яскравіша, й повітря чистіше, і птахи співають дзвінкіше. Тут призначають побачення закохані. Тут люблять зустрічати свій перший «дорослий» світанок випускники шкіл. Тут кожен має право на невелике, але індивідуальне диво: старовинне повір'я обіцяє, що всю ніч будуть снитися добрі сни тому, хто обійде навколо церкви-ротонди над могилою Аскольда...

Листопад 2011