Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-55Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Фортеця Аккерман 13 - 15 ст., Дністровський лиман. м. Білгород - Дністровський, Одеська область.
 
+38 (044) 207-12-55
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Фортеця Аккерман 13 - 15 ст., Дністровський лиман. м. Білгород - Дністровський, Одеська область.
Понеділок, 17 Січня 2022

Меню

Новини Культури > Центральна (Олександрівська) міська лікарня

Центральний вхід до лікарні

Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ, дослідник київської старовини.
Спеціально для «Першого екскурсійного бюро».

Місцевість поблизу Палацу спорту сьогодні заповнюється хмарочосами. Поступово вона перетворюється на якусь пародію на Манхеттен. Але якщо повернутися спиною до агресивних новобудов і подивитися вправо від вулиці Шовковичної, що круто підіймається догори, − можна побачити скупчення старовинних будівель, розкиданих схилом. Це місце добре знайоме киянам − сюди зверталися зі своїми хворобами ще наші діди та прадіди.

...Ще в середині позаминулого століття медична допомога населенню в Києві була вкрай обмеженою. Провідний медичний комплекс − Кирилівські богоугодні заклади − знаходився занадто далеко від центру міста і з урахуванням цього був багато в чому незручний. Великий гарнізонний госпіталь та лікарні при монастирях обслуговували відповідно військових і прочан. Щоправда, безпосередньо в «червоному корпусі» Київського університету діяли клініки медичного факультету, але їх обладнали в нашвидку пристосованих тісних приміщеннях, до того ж влітку вони не працювали. Час від часу лунали пропозиції про відкриття лікарні в центральній частині міста, але повсякчас вони впиралися у брак необхідних коштів.

Лише після того, як реформа міського самоврядування надала муніципальній владі можливість самостійно і ефективно розпоряджатися своїм майном, справа зрушила з місця. У січні 1873 року найбільший перший склад Київської міської думи, обраної за новими «городовими положеннями», рішуче заявив про необхідність створення нової міської лікарні − як в інтересах київських обивателів, так і з метою допомогти студентам-медикам набути практичного досвіду.

Найстаріші корпуси Олександрівської лікарні. Зображення 1880-х рр..

Тоді (як, втім, і в пізніші часи) для значних громадських заходів любили підшуковувати який-небудь патріотичний привід. Цього разу будівництво лікарні вирішили приурочити до недавнього одужання від тяжкої хвороби спадкоємця російської корони Олександра Олександровича − майбутнього імператора Олександра III. На честь такої знаменної події Київська міська дума одноголосно постановила: клопотати про присвоєння майбутній міській лікарні імені цесаревича Олександра.

Хоча медичний заклад і удостоївся гучної назви, але проблема відведення місця для нього була вирішена не відразу. Лише через кілька місяців «батьки міста» зупинили свій вибір на території колишнього шовковичного саду на схилі Кловського плато (саме звідси походить назва Шовковичної вулиці). Муніципальна комісія, вивчивши це питання, дійшла висновку, що «місцевість ця поєднує в собі надзвичайно щасливо санітарні умови, необхідні для лікарні, а по своїй простоті і центральному положенню становить єдине у своєму роді місце для цього призначення». До обраної території прилягали вільні міські землі, що дозволяло за потреби розширити лікарняну садибу. Була лише одна проблема: місце вже мало власника. Міністерство державного майна подарувало його Київському благодійному товариству, яке утримувало неподалік, на Лютеранській вулиці, комплекс філантропічних установ. Втім, вихід був знайдений швидко. Благодійне товариство з найяснішого дозволу погодилося продати 8 десятин колишнього шовковичного саду за 17 тисяч рублів. У березні 1874 року місто отримало «вступний лист» на володіння цією садибою, а в травні тут вже почалися будівельні роботи. Церемонія урочистого закладення майбутніх корпусів Олександрівської лікарні відбулася 135 років тому, в липні 1874-го.

Колишній дитячий інфекційний корпус

Колишній чоловічий корпус

Колишня богадільня

Гінекологічний корпус

Кардіологічний корпус

Початкова забудова лікарні була здійснена за проектом молодого міського архітектора Володимира Ніколаєва. Складалася вона з двох суміжних корпусів для хворих (або, як тоді говорили, бараків) − дерев'яних, на цегляних фундаментах, у цілому на 65 ліжок, а також господарських будівель для службовців, прислуги, аптеки, кухні та пральні. У нижній частині садиби збудували морг з невеликою каплицею. У листопаді 1875 року нова Олександрівська міська лікарня прийняла перших хворих. На її будівництво було витрачено головним чином міські кошти, але до них додалися й пожертви − від київського купецтва, яке співчувало добрій справі, і особисто від дружини міського голови княгині Олени Демидової-Сан-Донато. Княгиня подарувала сім з половиною тисяч рублів на облаштування пологового відділення.

Подальший розвиток закладу був обумовлений початком російсько-турецької війни. У 1877 році на гроші місцевого управління Товариства піклування про хворих і поранених воїнів, а також на пожертви братів-філантропів Миколи і Федора Терещенків на верхній терасі Олександрівської лікарні було споруджено чотири дерев'яні бараки для госпіталю. Після закінчення війни міська влада викупила ці будівлі, пристосувавши їх для терапевтичного відділення лікарні.

Але лише з 1883 року почалося зведення капітальних цегляних корпусів, що збереглися до нашого часу. І знову відіграла свою роль «патріотична ініціатива». Міський голова Густав Ейсман запропонував думі «нині ж приступити до розпоряджень про влаштування у садибі міської лікарні одного кам'яного великого барака, так, щоб у день святкування Священного Коронування Їх Імператорських Величностей (Олександра III і його дружини Марії Федорівни. - М.К.), в ознаменування цієї радісної для Росії події, була зроблена закладка барака, як початок корисної справи».

Крім того, в пам'ять про трагічну загибель від теракту Олександра II тут же, на лікарняній території, вирішили звести цегляну богадільню − притулок для людей похилого віку на 40 місць. Обидві споруди за проектами Володимира Ніколаєва поспішили закінчити навесні 1885 року − щоб показати їх імператору Олександру III, який у тому ж році побував у Києві і відвідав міську лікарню, яка носила його ім'я.

Бурхливе економічне зростання Києва в кінці XIX століття супроводжувалося активним розвитком міських установ, − зокрема, Олександрівської лікарні. Протягом 1889-1891 років міський архітектор Адольф Геккер вибудував триповерховий цегляний дитячий корпус. Ще в 1874-му княгиня Олена Демидова-Сан-Донато подарувала місту 12 тисяч рублів на дитячу лікарню в пам'ять про її померлого маленького сина Микиту (його ім'я врешті-решт отримала одна з дитячих палат на другому поверсі). Поки задум чекав втілення, сума пожертвування княгині в банку завдяки відсоткам подвоїлася. Але міська влада все ж додала від себе на будівництво та облаштування корпусу ще понад 57 тисяч. До речі, тут розмістилася і дитяча факультетська клініка Київського університету.

А під нервову і пропедевтичну (для початкової діагностики) клініки використовували вищезгаданий кам'яний корпус, відкритий на честь царської коронації; поряд із ним у 1886 році архітектор Андрій Краусс побудував окрему аудиторію для читання лекцій студентам (не збереглася). Було в кого вчитися: з лікарнею та клінікою співпрацювали такі корифеї київської медицини, як терапевти Василь Образцов та Феофіл Яновський, хірург Микола Волкович, педіатр Василь Чернов, патологоанатом Юлій Мацон (перший директор лікарні).

У 1892 році вирішено було відзначити 24-річчя одруження Олександра ІІІ новим пологовим будинком на території міської лікарні; правда, завершили його будівництво (за проектом Адольфа Геккера і під наглядом Іполита Ніколаєва) лише в 1895-му, коли «цар-миротворець» уже пішов із життя. Поблизу південного кордону лікарняної садиби Іполит Ніколаєв (міський архітектор, що прийшов на зміну своєму батькові Володимиру Ніколаєву) у 1898-1900 роках збудував інфекційний барак; неподалік у 1900-му він звів дитячий інфекційний корпус (згодом перетворений у лікарняну аптеку). Лікарняні корпуси, як правило, оформляли в так званому «цегляному стилі» − не оштукатурюючи, прикрашаючи фасади візерунками із кладки високоякісної цегли.

Олександр III та Марія Федорівна

Тим часом біля входу в лікарню, на узвишші, був споруджений за проектом Володимира Ніколаєва кам'яний православний храм в ім'я Св. Михайла, першого митрополита Київського. Цією церквою у візантійських формах, освяченою в червні 1895 року, лікарня зобов'язана відомому київському багатієві та благодійнику Михайлу Дегтерьову (його ім'я не так давно повернуто Дегтерівській вулиці, на якій колись існував заснований на кошти Михайла Парфентійовича великий філантропічний комплекс). Меценат подарував лікарняний храм місту з однією лише умовою: щоб міський бюджет гарантував утримання церковного причту.

Коли ж 21 грудня 1898 року (2 січня 1899-го) Дегтерьов помер, його поховали біля північної стіни Михайлівської церкви. Незабаром вдова Єлизавета Дегтерьова значно розширила храм: з півночі і з півдня влаштувала приділи з підвалами, в одному з яких поставили саркофаг її чоловіка, а другий вона приготувала для власного поховання. Нарешті, в 1901 році була добудована дзвіниця. Всі прибудови також були виконані за проектами Володимира Ніколаєва. Завдяки цьому після реконструкцій храм зберіг цілісний вигляд, наче з самого початку був задуманий саме таким.

На межі XIX − XX століть загальна кількість ліжок в Олександрівській лікарні становила 335. Із них 116 були безкоштовними, решта − за гроші (суми стягувалися за місяць вперед: щодоби по рублю за ліжко в окремій палаті, а в загальній по 30 копійок із киянина та 80 копійок із приїжджого). Втім, утримання лікарні завжди було для міста збитковим, оскільки щоденні витрати на одне ліжко перевищували рубль. Взагалі, міська влада не дуже прискіпливо захищала тут свої інтереси. Скажімо, 40 безкоштовних ліжок призначалися для бідних міщан, і за це міщанська управа зобов'язалася відшкодовувати міські витрати. Міщан брали в лікарні з року в рік, але коли хтось поцікавився, скільки ж грошей, врешті-решт, перерахувала міщанська управа, виявилося, що відповідна сума склала аж 1 рубль 60 копійок!

Пральня Олександрівської лікарні. Фото 1910 року

...Лікарня продовжувала неухильно розвиватися. Поблизу нинішньої вулиці Мечникова з'явилися нові господарські споруди, серед яких − добротна цегляна пральня, оформлена в дусі модерну.

У 1908-1909 роках на верхній терасі, біля виходу на Шовковичну вулицю, був споруджений за проектом міського архітектора Олександра Кривошеєва жіночий терапевтичний корпус (зараз відділення офтальмології) на 90 ліжок, для чого використали кошти з цільової міської позики.

І все одно лікарняних місць не вистачало, багатьом хворим доводилося відмовляти в обслуговуванні. Тому подальше будівництво велося навіть у напруженій обстановці Першої світової війни. Протягом 1914-1916 років за проектами архітектора Іполита Ніколаєва та інженера Сергія Смирнова зводилися новий гінекологічний корпус, а також величезний (на 120 ліжок) чотириповерховий будинок для хворих чоловіків на верхній терасі, замість чотирьох дерев'яних бараків.

За радянських часів лікарню перейменували на честь Жовтневої Революції. Вона і надалі залишалася не тільки великим лікувальним центром, а й місцем, де провідні фахівці ділилися досвідом із медиками-початківцями. Тут працювали знамениті лікарі − терапевти Микола Стражеско і Макс Губергріц, невропатолог Борис Маньковський, акушер-гінеколог Олександр Лур'є, венеролог Іван Потоцький, педіатр Федір Румянцев і ряд інших. Деякі з них удостоєні пам'ятних дощок на лікарняних корпусах. Приміром, на території лікарні встановлено пам'ятник-погруддя славетного терапевта Василя Образцова (скульптор Макар Вронський, 1950). Крім того, біля входу в лікарню можна бачити бронзову статую фізіолога, нобелівського лауреата Івана Павлова.

Протягом 1970-х − 80-х років на території Жовтневої лікарні розгортається нове значне будівництво: споруджено сучасні кардіологічний та інфекційний корпуси, колишній пологовий будинок надбудовано і тепер перетворено на отоларингологічне відділення. На місці, де 135 років тому зводилися перші лікарняні бараки, нині височіє сучасний лікувально-діагностичний центр.

Церква в колишній лікарняній конторі

Михайлівська церква

Деякі корпуси змінили своє первісне призначення. Зокрема, дитяче відділення перетворилося на шкірне (хоча на фасаді досі збереглася старовинний напис «Дитяча лікарня» і дата побудови), в колишній богадільні знаходиться реанімація. Автор цих рядків, між іншим, наприкінці 1970-х працював тут на одному з будівництв і був свідком того, як під час земляних робіт виявляли людські черепи. Тоді ще не були відомі документи, згідно з якими в моторошні роки Голодомору в цю лікарню звозили безпритульних селян, що пробралися до Києва і вмирали від голоду. Після смерті їхні тіла, на підставі дозволу міської прокуратури, передавали під розпис анатомам «з науково метою»...

Сумно склалася в радянські роки доля церкви Св. Михаїла. Лікарня імені Жовтневої революції не потребувала «розсаднику мракобісся», так що храм із дзвіницею в 1931 році спокійнісінько розібрали на цеглу. Залишилися тільки захаращені підвали.

Напис на фронтоні колишнього дитячого корпусу

Іван Павлов

Але ось, вже у незалежній Україні, при Центральній міській клінічній лікарні (так тепер називається заклад), почала діяти релігійна громада Української православної церкви. Для богослужінь був пристосований затишний дерев'яний будинок, прикрашений різьбленням (він був побудований в 1887-1888 роках як приміщення лікарняної контори).

Силами громади були поступово розчищені від землі та будівельного сміття фундаменти Михайлівського храму. У 1999-му нагородою за це стала чудова знахідка. Після того, як з-під земляних завалів звільнили сходи, що ведуть до приміщення під північним боковим вівтарем, виявилося, що воно не було засипане. І в ньому виявили цілу й неушкоджену усипальницю Михайла Дегтерева із лабрадоритовим саркофагом, на якому написане ім'я прославленого філантропа!

Радісна подія надихнула на подальшу роботу. На допомогу прийшла міська влада. Колишні фундаменти, як показало обстеження, добре збереглися, і на початку 2000-х років на них були знову споруджені стіни величного Михайлівського храму − відповідно до архівних креслень, підписаних архітектором Ніколаєвим. Тепер в усипальницю мецената можна спуститися прямо з храму. При церкві діє сестринство імені Св. Єлизавети, яке опікується пацієнтами лікарні.

Останнім часом у забудові Центральної клінічної лікарні мали відбутися істотні зміни. Складено проект великої комерційної будівлі на її території біля самої вулиці Мечникова, частина цієї будівлі призначена під поліклініку при лікарні. Старе приміщення поліклініки, вибудуване на початку 1930-х років, вже знесли. Але, як відомо, будівельна активність останнім часом знизилася − і місце майбутнього хмарочоса стоїть пусткою. Ще одну забудову вдалося призупинити біля протилежного кордону лікарняної території, на початку вулиці Академіка Богомольця. Тут апетитам бізнесменів-забудовників не дали розгулятися активні протести громадськості. Мабуть, це на краще: старовинній лікарні навряд чи буде затишно в тіні велетенських будівель. Поки ж на терасах схилом Кловської височини красуються лікарняні корпуси, багато з яких зберігають здоров'я киян уже понад сто років.

Січень 2009.