Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-55Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Центральна площа Житомиру названа на честь геніального авіаконструктора академіка С.П.Корольова
 
+38 (044) 207-12-55
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Центральна площа Житомиру названа на честь геніального авіаконструктора академіка С.П.Корольова
Середа, 19 Січня 2022

Меню

Тури вихідного дня > Тур до Батурина: козацька слава

Палацово-парковий ансамбль гетьмана К.Розумовського Гетьман Кирило Разумовський Будинок генерального судді Кочубея

Батурин — двічі резиденція українських гетьманів — у «золотий вік» Гетьманщини (1669-1708) він послідовно був резиденцією гетьманів Лівобережної України Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Мазепи, а в 1750-64 рр. — останнього гетьмана України К. Разумовського.

Столиця чотирьох гетьманів стала свідком політичних інтриг, любовних драм і військових трагедій. Тут розгоралася пристрасть Івана Мазепи та Марії Кочубей, тут писалися знамениті листи Василя Кочубея Петру Першому, тут відбулася помста карателів мужньому місту — і на довгі 300 років про славу Батурина нагадували лише руїни.
 
Спалений і по-варварському знищений у 1708 р., нині він відроджується в минулій величі. Відновлені фортеця, гетьманський палац і замкова церква Воскресіння. Батурин став одним з найпопулярніших туристичних центрів в Україні.
 
Огляд визначних пам'яток міста: палацу Розумовського (арх. Камерон, який будував Царськосельський палац під Петербургом, відкритий для відвідування 22 серпня 2009), Воскресенська церква — усипальниця К. Разумовського, будинок генерального судді Кочубея, сучасний, європейського зразка, археологічний музей.
 
Гіди по музеях Батурина — справжні ентузіасти своєї справи.

 

Організаційні питання: 

  • Тривалість туру:  12 годин.
  • Гіди-перекладачі (українська, російська, англійска, німецька мови; ліцензовані; найвища кваліфікація) — до Ваших послуг.
  • ІНДИВІДУАЛЬНІ ЕКСКУРСІЇ — за Вашою заявкою — у зручний для Вас час, на необхідному транспорті.  

Фортеця в Батурині Палац в Батурині. (Лев Лагоріо, 1853) Іван Мазепа та Мотря Кочубей


Наталія Реброва

Директор Національного історико-культурного
заповідника «Гетьманська столиця»
Наталія РЕБРОВА:

«НАШ БАТУРИН — ЦЕ СВОЄРІДНИЙ СИМВОЛ НАЦІЇ»

Славою вкрита Чернігівська земля. Є тут нетлінні святині, світлі легенди, відроджуючи які, воскресала українська нація. Серед таких насамперед тривожні Крути і монументальний Батурин. Гетьманська столиця, святість козацької доби, пов’язана з іменами багатьох гетьманів — від Дем’яна Многогрішного до Кирила Розумовського. А серед них — окремою постаттю — Іван Мазепа. Лицар духу, освічена людина зі знанням семи (!) мов, уславлений і ославлений, овіяний таємничістю та світлом того кохання, яке зорею горить крізь віки. І нехай пушкінська „Полтава” довгі часи мурувала нам мури, не даючи доступитися до справжньої історії, та все ж правда просякла крізь пісок, через „підземні Батуринські ходи”, й дійшла до нащадків.

Змінилася з того часу не одна епоха. Однак що ці роки для вічності, для тих, хто там, у інших світах, достеменно знав: істина завжди поряд з людьми, і вони її обов’язково відшукають. Гіркий ужинок у того народу, чиї сплюндровані герої не знаходять прихистку у душах тих, за кого вони поклали свої буйні голови. І якщо тепер ми шукаємо українські святості й часто їх не знаходимо, то треба пригадати ті тисячі світлих постатей, котрих було просто витравлено з українського тла.

Кривава трагедія Батурина довгі часи всесвітнім зойком лунала над Україною. І попіл невинно загублених 14 тисяч душ — і жінок, і маленьких діточок, і старих людей — достеменно стукав у наші серця. Тому на початку 90-х років українські патріоти й відродили козацькі походи з їх центром у Батурині. Я пам’ятаю друге таке козацьке свято, куди приїхало стільки відомих людей, котрі не мали страху у серці. І — несміливих, котрі все ж, попри табу, вирішили подивитися на дивовижне дійство. Бо все те пекло десь у куточках сердець, стояло пам’яттю поколінь...

Сьогодні день уже інший. Інша доба. І 22 (аж!) козацьке свято у Батурині 12 червня відзначалося офіційно. З урочистою ходою козаків, виставками народних майстрів, дитячим козацьким куренем і козацькими забавами. Та й Батурин нині не той — не „руїна”, а відроджена історія — з палацом гетьмана Розумовського, Цитаделлю, відреставрованими церквами, будинком Кочубея, пам’ятниками, Пам’яттю.

До цього треба було докласти і рук, і душі. Саме про це розмова з директором Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Наталією РЕБРОВОЮ.

Наталіє Борисівно, відроджений Батурин — це просто неймовірна річ. З тієї історичної руїни радянської доби початку 90-х років минулого століття сьогодні відродилася невмируща пам’ятка. Містечко-музей — і не інакше…

Аби все це побачити, ми створили туристичні маршрути Батурином. І вони, без перебільшення, — один кращий за інший. Це не наші слова як авторів проекту, а — гостей міста. Скажімо, обираєте найдовший — «Батурин стародавній»: побачите Будинок генерального судді Василя Кочубея, пам’ятник жертвам Батуринської трагедії, Воскресенську церкву, палацово-парковий ансамбль Кирила Розумовського, Гончарівку — заміську резиденцію Івана Мазепи. А є ще «Архітектурні пам’ятки Батурина», «Золота осінь Кирила Розумовського», «Гетьман Іван Мазепа», «Петро Прокопович — видатний бджоляр», «Парк Кочубея», «Миколо-Крупицький монастир», «Будинок генерального судді Василя Кочубея».

І серед них — діамантом до оправи вирізняється палац Кирила Розумовського з його парковим ансамблем…

Думаю, читачі не будуть проти невеличкої екскурсії палацом. Адже практично з руїни постало справжнє архітектурне диво, його б я назвала символом Батурина. Маю сказати, палац воскресав не раз. Вперше — коли постав із архітектурних малюнків одного із провідних архітекторів тієї доби Чарльза Камерона. Кирило Розумовський, як відомо, доживав віку в Батурині. І останні чотири роки перед смертю останнього українського гетьмана будувався його палац. Не стало Кирила — і будівля залишилася без господаря. Син Андрій жив у Відні. Опікуватися маєтком йому не було коли. І поступово палац занепадає. Так триває до початку 20-го століття. Допоки нащадок гетьмана Каміл Розумовський не приїздить з Відня і не починає реставрацію. Звідтоді палац реставрували і в радянські часи – 60-80-ті роки. Але без особливих результатів.

І він так і бовванів із траси прекрасною руїною…

Аж поки 2003 року не почалася сучасна реставрація — на виконання комплексної програми, є спеціальна постанова Кабміну. Особливо опікувався не тільки відбудовою палацу, а й відродженням Батурина екс-президент України Віктор Ющенко. Роботи тривали до 2009 року. Тим часом ми спілкуємося з нащадками Розумовських, котрі так само живуть у Відні. Перший візит був 1998 року, до нас приїхали Олександр і Марія Розумовські. 2004 року Олександр привіз до Батурина всю свою родину — сина Андрія, дружину Шарлотту, невістку і її батьків. 2008 року побували діти Олександра Андрій і Тетяна. До речі, Андрій надзвичайно схожий на свого пращура Кирила Григоровича. Приїздив до нас і племінник Олександра Григір.

Навдивовижу, що імена у всіх слов’янські…

Надзвичайно харизматичний Олександр на це колись усміхнувся й відповів: «Генріх Розумовський — таке, мабуть, звучало би безглуздо».

Ось на цих світлинах — відкриття палацу 22 серпня 2009 року. Воно, вважаймо, стало загальнодержавним святом. Що цікаво, вже 23 серпня тут стояла величезна черга відвідувачів. Щодня палац оглядало 2000 людей. До багатьох музеїв стільки народу приходить тільки за рік.

Кімнати палацу нагадують ті, які нас дивують у передмістях Санкт-Петербургу — Павловську, Петергофі…

18 березня у родинній залі ми відзначаємо день народження Кирила Розумовського. Тут портрети усієї великої родини — Наталка Розумиха, її старший син Олексій, імператриця Єлизавета, Катерина Наришкина — дружина, котра народила йому одинадцятеро дітей… Григір Розумовський приїздив зі своєю сім’єю на відкриття палацу і привіз нам палаш, який належав Кирилові і, ймовірно, був подарунком Єлизавети. А ось Лев Розумовський , котрий став прототипом П’єра Безухова у романі Льва Толстого «Війна і мир».

Рояль у вітальні теж належав родині Розумовських?

Ні, але він — ХІХ сторіччя, віденської фірми. Його на наше прохання передала Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через Держкордон України. Рояль, безперечно, прикрасив цю залу. Наші науковці, коли ведуть екскурсії, сідають за інструмент і виконують твори, котрі так чи інакше пов’язані з родиною Розумовських.

Створити музей в палаці — річ непроста. А як вам це вдалося?

Ми вдячні багатьом музейним працівникам, хто в цьому посприяв. Бо наші колекції скромні. А особливо щире дякую Борису Возницькому, генеральному директорові Львівської галереї мистецтв, Героєві України, одержимій людині, якому вже 84 роки, а відтак серце його і дух молоді, тож прагнуть допомагати іншим. Львів’яни чимало дуже цінних речей передали нам на постійне чи тимчасове зберігання. Це, скажімо, портрети польських королів, прижиттєвий портрет Катерини ІІ, котрий належить пензлеві Олексія Антропова. А оце гетьманська зала. На стінах портрети-копії українських гетьманів, які опинилися тут, як і багато інших експонатів, завдяки підтримці голови облдержадміністрації Володимира Хоменка та благодійного фонду «Чернігівщина», що його очолює відомий історик Олександр Коваленко.

У палаці була власна церковка?

Знаєте, документів про призначення приміщень збереглося не так уже й багато. Але ми знали, що в палаці була каплиця. Прорахувавши варіанти, облаштували її в єдиній найбільш придатній для цього залі. Всі експонати теж були передані нам зі Львова: кіот, ікона святої Варвари, покровительки Батурина ще за часів Івана Мазепи. Її мощі тоді зберігалися у Миколо-Крупицькому монастирі. Отож каплиця названа на честь святої Варвари. Освячував її у день відкриття палацу сам Філарет. Він і передав нам часточку мощей святої. Тут час від часу проходять служби. І вже є бажаючі обвінчатися в цій капличці. До речі, у суботу й неділю в палаці справжнє паломництво наречених. І місцевих, і сусідів, і киян. Такий от весільний бум. Отож можемо організовувати й весільний туризм.

Тисяча троянд навколо палацу. Квіти всередині… Краса і ніжність. З ними палац подібний не до музею, а до маєтку, де й досі живуть його господарі. Чи не правда?

Справді, навколо палацу чогось не вистачало. Ми витратили на тисячу кущів троянд майже 50 тисяч гривень, зароблених заповідником. І не помилилися. А от кімнатні рослини придбали на премію — у 2009-му палац став музейною подією року й отримав 15 тисяч гривень. Вазони відтак наче тут «росли» з минулих століть…

Що за музика нас зустрічає?

Зараз ми у гетьманській залі, яка розташована у двох поверхах. Розробляючи її проект, працівники «УкрНДІпроектреставрація» підкріпили назву декором на стінах. Тут герб Батурина, повторений п’ятикратно в різних місцях, герби гетьманів. А оці чудові люстри — точні копії тих, котрі зроблені за проектом Камерона і які збереглися у Павловському палаці під Санкт-Петербургом. Їх виготовили українські фахівці. А щодо музики — то це Бетховен, п’ята симфонія. Присвятив її цей геніальний композитор Андрію Кириловичу Розумовському. Як, до речі, і шосту симфонію і чотири квартеті, котрі так і називаються — Розумовського...

А ось кабінет Кирила Григоровича. Стіл — якраз тієї доби, але належав він відомому бджоляру Петру Прокоповичу. А це бібліотека. Шафа з фоліантами ще старіша, ніж палац. Вона у нас на тимчасовому зберіганні, доки не відреставрується власна. А книги нам надала Чернігівська наукова бібліотека імені Короленка. Співпрацюємо і з приватними колекціонерами. До цієї чудової шафи ми поставили мейсинівську порцеляну. Власник не проти продати її. Коштує вона 30 тисяч гривень. І ми будемо раді, якщо знайдеться такий меценат і придбає цю красу в подарунок палацові. Далі маленька кімната — то «батьківська хата». Кирило Розумовський завжди пам’ятав, хто він і звідки. І завжди зберігав при собі кілька домашніх речей. Одна з них — кобеняк, що в ньому його у чотирнадцятилітньому віці забрали до Санкт-Петербурга. А в оцій античній залі, оформленій під парадну їдальню, цікавий грецький декор, який так любив Камерон. Чудові підсвічники на столі були теж у приватній колекції, а в нас зберігалися тимчасово. Але приїхав до нас Микола Рудьковський і придбав їх у подарунок палацу, за що йому щире спасибі. А оцей портрет Івана Мазепи — робота київського художника Андрія Гончара, сина Ніни Матвієнко. Артистка була у нас, і коли зайшла до цієї зали, побачила синове творіння, то від переповнюючи серце почуттів заспівала. Екскурсанти, котрі якраз заходили до зали, були враженими від такої приємної несподіванки.

А наше інтерв’ю відтак продовжимо на третьому поверсі, у малій їдальні, посидимо на історичних меблях, за старовинним столом, аби й таким чином відчути дух епохи.

Тож, Наталіє Борисівно, заповідник як туристичний об’єкт почав працювати...

1994 року. 2002 року було прийнято доленосну програму. Та лишень найбільші оптимісти вірили, що її буде реалізовано. 2003 року почалися глобальні роботи. Першим відреставрували Будинок Кочубея. 2009 рік — відкрився музей археології біля вже відбудованої Цитаделі. Всі ці роки рестарувався палац Розумовського. І два флігелі. Один ще при Кирилові Розумовському планувався як гостьовий (у гетьмана менше 50 людей за стіл не сідало, Кирило Григорович був надзвичайно гостинним), інший — для прислуги. Зараз в одному ми плануємо облаштувати готель, в іншому має розміститися адміністрація заповідника. Тут є велика зала для конференцій, бібліотека. А в підвалі розташуються реставраційні майстерні і фондові кімнати. Наш Батурин надзвичайно популярний і серед художників, і серед письменників. Думаю, тут можна буде проводити і пленери, й різні форуми. Це б до нас привернуло більше уваги. Але будівництво флігелів ще не завершено. Аби це зробити, нам орієнтовно потрібно до 20 мільйонів гривень.

Мушу вам сказати саме про палац. Такого рівня ансамблів на Україні небагато набереться. А якщо не рахувати кримські, то взагалі це унікальний комплекс. Ці газони, ялинки-коніки, туї, троянди... Здається, ти раптом перенісся до Санкт-Петербурга чи Європи... Хоча постривайте. А ми ж, українці, і є європейцями, відомі скрізь і своїм мистецтвом, і охайністю врешті-решт, аби в належному стані щодня плекати таку красу. Загалом, ось такою має бути наша справжня Україна.

Так, наш палац — не традиційний поміщицький маєток. Він має царський масштаб. Видно, що ансамбль створювався саме для керівника держави. І продумано тут усе до дрібниць. Навіть навколишні краєвиди відкриваються, немов у кіно. Відомий історик ХІХ століття Федір Горностаєв, наприклад, пише, що такого фантастично вдалого поєднання архітектури й ландшафту він взагалі не зустрічав.

Читала, що вам передали оригінал поеми Байрона про Мазепу.

— Так, це сталося за сприяння міністра закордонних справ Володимира Огризка. Опікувалося передачею цього першого видання наше посольство у Великобританії.

Повідомлялося у пресі, що чимало наших раритетів є нині у Санкт-Петербурзі. Їх опісля Батуринської трагедії забрав із собою Меншиков...

Це справді так. Наприклад, всі думали, що канцелярія Івана Мазепи згоріла. Але 2004 року доктор історичних наук, директор музею з вивчення історії України Петербурзького університету Тетяна Яковлєва-Таїрова, працюючи над книгою із серії ЖЗЛ «Іван Мазепа», віднайшла в архіві Меншикова Батуринський архів. Це було сенсацією. Ми спілкуємося із вченою. Зараз вона видала ще одну книгу — «Иван Мазепа. История «предательства» и Российская империя». Пані Тетяна пише, що в її руках були документи, котрих не бачили ні Костомаров, ні Соловйов. Тетяну Яковлєву, до речі за таку позицію щодо Мазепи в Росії «не похвалили». Бо там погляд на Батуринську історію традиційний, як і за радянської доби...

Мова про передачу оригіналів не йде?

Ні. Але 2008 року нам за гроші (12 тисяч гривень) дозволили скопіювати 40 документів з Мазепиного архіву... Батуринських речей по світу дуже багато. І в Відні, і в Росії, і в Україні. Але нам віддавати їх щось ніхто й не планує.

2000 відвідувачів заповідника за день — це був пік?

Так. 2009 року Батурин відвідало 212 тисяч туристів. Тоді було у нас два Президентські заходи. Нині з початку року — 30 тисяч. Але туристичний сезон тільки набирає сили.

Інфраструктура теж розвивається?

«Прокинулися» народні майстри. У нас кілька сувенірних крамниць. Є готель. Пристойні кафе теж відкрилися. Але це тільки початок. Маємо гарну московську трасу. Тому до нас мандрує Київ — за дві години столичні туристи вже в Батурині. Вони приїздять, дивляться все і, без перебільшення, просто приголомшені побаченим.

Раніше говорилося про відкриття в Батурині військового ліцею імені Богуна.

Так, були, наскільки я знаю, навіть початі перші проектні роботи. Вибране місце за Батурином на березі Сейму. Тут наприкінці 80-років минулого століття мурманці хотіли збудувати оздоровчий комплекс. Деякі роботи вони тоді почали. На тій базі й планувалося будівництво. Що буде зараз із цим проектом — мені наразі невідомо.

Як відновлювалася Цитадель?

В основу було покладено археологічні розкопки, які проводив Чернігівський педуніверситет на чолі з відомим істориком Володимиром Коваленком. Тепер у нас дві Воскресенські церкви. Одна на території Цитаделі. Інша — поруч, її Кирило Розумовський будував як родову усипальницю. Чому не поряд з палацом? Думаю, він хотів лягти на вічний спочинок разом з невинно убієнними батуринцями. Назва Воскресенська — теж не просто так. А в пам’ять про Мазепину.

І про те, мабуть, що пам’ять воскресне... Сьогодні свято Трійці. І в Батурині колись був побудований Мазепою Троїцький собор (а загалом тут на свята дзвонили у 40-ка церквах).

Це був неперевершеної краси храм. На його будівництво Іван Мазепа виділив 20 тисяч золотих — фантастична на ті часи сума... Звісно, під час сумнозвісних подій собор зрівняли з землею. Але його місцезнаходження шукали. 2006 року на території приватної садиби чернігівські археологи зачепили фундамент... Наступного року роботи продовжилися. За сприяння голови облдержадміністрації Володимира Хоменка було викуплено дві садиби. Маю сказати, що коли відроджувався заповідник, губернатор бував у Батурині раз, а то й двічі на тиждень. І це стало запорукою успіху. Нині ми продовжуємо почату справу. Завдяки археологам тепер фундамент собору весь як на долоні. Коли я побачила його, то здалося, що знаходжуся на розкопках Стародавньої Греції... У музеї археології є макет, яким той собор був «за життя». Може, колись він постане знову в Батурині «вживу».

Розповідають про ще один палац Мазепи — на Гончарівці.

У музеї археології є з цього приводу теж зберігаються документи. А фото цього палацу знайдено аж у Стокгольмському музеї. Будівля була триповерховою. Вона описується у літописі Самійла Величка, також — у спогадах французького посла Жана де Балюза, коли той висловлює враження від зустрічі з Іваном Мазепою. Зі слів посла, гетьман був надзвичайно освіченою людиною, знав 8 мов. З лікарями говорив німецькою, з будівельниками — італійською. На столі лежали французькі газети... А якою була бібліотека в палаці! Книги латинською мовою...

Харизматична особистість. Чом би красуні Мотрі й не закохатися в такого лицаря?

Так, Іван Мазепа мав дивовижну харизму. Такі от чари. І, як казав Пилип Орлик, міг привабити до себе будь кого. Що ж стосується відродження побудованих ним археологічних шедеврів у Батурині, то тут, сподіваємося, у нас робота на перспективу. А нині ми переобладнуємо експозицію Будинку Кочубея. Працюємо над створенням музею «Скарбниця» у Цитаделі. Нацбанк передав нам надзвичайно гарну, коштовну колекцію. Експозиція майже готова. Треба відтак облаштувати й гетьманський будинок у Цитаделі. Тут вже проблема експонатів постає.

А підземні ходи збереглися?

Підземні комунікації побудували ще поляки, які започаткували Батуринську фортецю. Це легенди, що вони простягаються від Батурина до Києва, і навіть трійка коней могла там проїхати. Але в Батурині постійно провалюється земля. Один з провалів у ХІХ столітті задокументував генерал Бранденбауер. Навіть на моїй пам’яті їх було два. 2002 року вантажівка проїхала, а за нею обвалилася бетонна дорога на 7 метрів завглибшки. І відкрився колодязь. А 2008 року будували Воскресенську церкву. Хоча не на палях, як інші споруди. А під церквою знаходиться крипта, де перепоховані останки людей, виявлені в результаті розкопок. Після зливи в бетонній заливці відкрився підземний хід. І його опісля відновили — 64 метри до річки Сейм. Допомагали робити цей хід донеччани, шахтарі. Нам взагалі підсобляла вся України. Зведення гетьманського будинку фінансували дніпропетровці, скарбницю й криницю на Цитаделі — рівненці. Львів’яни побудували дерев’яну Воскресенську церкву.

Завдяки заповіднику відроджується й Батурин?

Безперечно. У містечку тепер є газ. Повністю замінено водогін. Додалося й робочих місць. Лише в заповіднику працює 103 співробітники. Коли 2002 року я стала директором, нас було 16. Я всі п’ять років навчання в Чернігівському педуніверситеті на історичному факультеті була єдиною батуринкою. А тепер наші діти обирають професію історика охоче, бачачи перспективу. Та й колектив наш — молодий на 80 відсотків.

Розкажіть про легенди, пов’язані з палацом.

Була навіть така страшнувато-містична. Буцімто палац ніяк не реставрується тому, що сюди на шабаш злітається нечиста сила... Та ось відродили ми палац. Освятили ми його. І дивовижа — аура приміщення виявилася надзвичайною. Дівчата мої почали виходити заміж одна за одною, а відтак – ходити в декретні відпустки. Тепер кажуть навпаки — ті, хто довго чекає на лелеку, нехай ідуть попрацювати в палац. Така ось світла історія нової доби.

Наталю Борисівно, як вам у ролі господарки такого великого комплексу, заповідника?

З 1997 року я тут працюю. Це настільки захоплююча справа — відродження історії. Коли йшов процес реставрації — не було часом ні дня, ні ночі. Зате тепер ми в трояндах – і в прямому, і в переносному сенсі...

Для того, аби тримати в такому порядку територію, потрібен не один садівник.

Аякже. Окрім тисячі троянд у нас 13 тисяч кущів самшиту, 140 лип, 140 ялинок-конік, 5 гектарів газонів. Цим опікується троє людей. Та й ми всі щотижня на суботниках. А у нас же є ще парк біля Будинку Кочубея, подвір’я Цитаделі, майдан з пам’ятниками. І така от спека. То поливаємо все щовечора по кілька годин. А ще ж і пасіка Прокоповича біля Будинку Кочубея, яблуневий сад.

Ви щаслива на цій посаді?

Знаєте, цьогоріч у мене в травні закінчувався контракт. Якби його не продовжили, зізнаюся, не знаю, як би почувалася. Адже я тут із самого початку відродження заповідника. Часом було неймовірно важко, проте ніколи не думала все кинути. У нашому колективі 90 відсотків одержимих роботою. Тому нам завжди хотілося перебороти проблеми й показати світові, чого ми варті, українці. Бо Батурин — це, без перебільшення, своєрідний символ нації.

Фото Миколи ТИЩЕНКА

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро»

Червень 2011

☎ +38 (099) 55-00-000, +38 (096) 94-00-000

Тур до Батурина: козацька слава


 – 

   дорослих  –     дітей

Дякуємо за Ваше замовлення!

Скоро з Вами зв'яжеться менеджер.


Стародавні фортеці навколо Києва Стародавні фортеці навколо Києва

Переяслав-Хмельницький — музейне царство Переяслав-Хмельницький — музейне царство

Тур до Качанівки: шедеври паркового мистецтва Тур до Качанівки: шедеври паркового мистецтва

Трипілля: до цивілізації древньої Аратти Трипілля: до цивілізації древньої Аратти

Радомишль (замок Радомисль)-Коростень Радомишль (замок Радомисль)-Коростень

Тур выходного дня «Тур в замок Радомысль» Продолжительность тура 1 день Язык – русский, украинский   Тур выходного дня «Тур в замок Радомысль» Продолжительность тура 1 день Язык – русский, украинский

Біла Церква та Пархомівка: парк «Олександрія» та храм Реріха Біла Церква та Пархомівка: парк «Олександрія» та храм Реріха

Тур до Умані: міфи й легенди Софіївки Тур до Умані: міфи й легенди Софіївки

Моринці, Шевченково, Будище: до Шевченківських святинь на Черкащині Моринці, Шевченково, Будище: до Шевченківських святинь на Черкащині

«Замки Черкащини» «Замки Черкащини»

Тур до Чернігова Тур до Чернігова

Тур до Батурина: козацька слава Тур до Батурина: козацька слава

Тур Чигирин-Суботів-Холодний Яр Тур Чигирин-Суботів-Холодний Яр

Tур до Чорнобиля, Припяті. Tур до Чорнобиля, Припяті.

Тур до страусиної ферми: Через Білогородку до чорного африканського страуса Тур до страусиної ферми: Через Білогородку до чорного африканського страуса

Тур в Почаївську Лавру Тур в Почаївську Лавру

Тур до Березової Рудки: візит до графів і піраміди Тур до Березової Рудки: візит до графів і піраміди

Бананова оранжерея: Тропічний рай Бананова оранжерея: Тропічний рай

Тур до Житомиру Тур до Житомиру

Тур до Богуслава Тур до Богуслава

Нові Петрівці: музей битви за Київ Нові Петрівці: музей битви за Київ

Політ на повітряній кулі: тяжіння п\'ятого океану Політ на повітряній кулі: тяжіння п\'ятого океану

Катання на конях Катання на конях

Тур в Святогірську Лавру: тур до донецької святині Тур в Святогірську Лавру: тур до донецької святині

Тур в Кам’янець-Подільський-Бакота-Кривче-Хотин Тур в Кам’янець-Подільський-Бакота-Кривче-Хотин

Тур до Полтави: полтавська сюїта Тур до Полтави: полтавська сюїта

Дорогами Сіверської землі: Новгород-Сіверський, Глухів, Путивль, Батурин Дорогами Сіверської землі: Новгород-Сіверський, Глухів, Путивль, Батурин

Тур до Волині: Місто дев'яти віків - Остріг. Тур до Волині: Місто дев'яти віків - Остріг.

Тур КИЇВ-ОДЕСА Тур КИЇВ-ОДЕСА

7-дневный тур  7-дневный тур "Сокровища Западной Украины"

Тур КИЇВ-ЛЬВІВ Тур КИЇВ-ЛЬВІВ