Адреса: 04071 Україна, Київ, Поділ, вул. Щекавицька, 30/39, оф. 4 E-mail: info@primetour.uaТел. +38 (044) 207-12-55Ліцензія туроператора АГ №580812Карта сайту

Злочівська фортеця Львівська область
 
+38 (044) 207-12-55
+38 (096) 940-00-00
+38 (099) 550-00-00

Мы поддерживаем
реформы в Украине
и работаем
исключительно через
расчетный счет!
Злочівська фортеця Львівська область
Середа, 19 Січня 2022

Меню

Тури вихідного дня > Тур до Качанівки: шедеври паркового мистецтва

 

Палац П.Галагана в с.Сокиринці Садиба Тарновських в Качанівці Поле поблизу Тростянця

Є на чернігівській землі садиби, потрапивши до яких, відчуваєш, як зупиняється час. Ці старі парки не похмурі, вони наповнені світлими спогадами про десятки видатних людей, що ходили по цих алеях. До числа таких шедеврів, що збереглися майже у повній цілості, відносяться перлини «вінка садиб» — Качанівка і Тростянець. Перший із них — найбільший зі збережених у цілості палацово-паркових ансамблів України з величезною територією в 732 га. Другий — це куточок Криму чернігівського краю! Третій зберіг палац та загальну романтичну атмосферу часів «англійських парків».

Сокиринці. Тутешній парк — видатний пам'ятник українського садово-паркового мистецтва. Створений на початку XIX ст. Площа — близько 600 га. Засновником Сокиринської садиби і парку був прилуцький полковник Г. Г. Галаган, соратник Петра I у Полтавській битві. Старовинний палац, оранжерея та англійський ландшафтний парк з озерами, парковими спорудами та скульптурами — перлина серед садиб України. У цьому ж селі знаходиться могила найвідомішого з українських кобзарів — Остапа Вересая (1803-1890). На території парку знаходиться ставок, споруди в «романтичному» стилі — Готичний і Червоний мости, ротонда, скульптури, колодязь і ряд інших паркових споруд.

Тростянець. Куточок Криму чернігівського краю! 204 га алей, затишних куточків, гір і долин. Кипариси, підстрижені галявини, лебеді, містки... Парк почав формуватися в 1830 р., коли у володіння ним вступив Іван Скоропадський — представник знатного козацького роду, що дав Україні двох гетьманів. Він звів тут садибу і заклав пейзажний парк. Окраса парку — чотири величезних ставка, найбільший із яких — довжиною 1300 м. Парк формувався протягом майже 60 років. У 1858 р. почалося формування «чернігівської Швейцарії» — штучного гірського ландшафту. Для прикраси парку на площі 30 га були насипані 35-метрові гори. Вершину однієї з них прикрашає половецький ідол. З усієї Європи сюди звозилися рідкісні види рослин. Нині тут зібрано 770 порід і різновидів дерев і кущів. Вдало підібрані і розміщені рослини створюють численні «перспективи» і «пейзажі». Від садибного будинку збереглися два флігелі. У парку стоїть пам'ятник на могилі Івана Скоропадського.

Качанівка. Величезний парк, і він відкритий для Вас! У нинішньому вигляді садибу створили відомі промисловці і меценати Тарновські, які володіли садибою з 1824 по 1866 роки. Потім нею володіли також відомі роди Харитоненків, князів Урусових, Олів’є. Збереження садиби — відмінне, в радянські роки будинок зберігся завдяки тій кількості діячів культури, які побували тут: Шевченко, Куліш, Врубель, Жуковський, Маркевич, Гоголь, Брюллов, Глінка... Зараз садиба реставрується, відтворено багато інтер'єрів. Парадна алея відтворена у первісному вигляді влітку 2009 р.! Дуже цікава експозиція фотографій із життя графських часів, а також малюнків і фото навколишніх поміщицьких садиб. Розквіт садиба пережила при роді Тарновських. Григорій Тарновський, максимально зробив для розвитку Качанівки, був великим меценатом і людиною блискучої освіти. Саме в «Качанівці» написана опера «Руслан і Людмила» М. Глінки. Свідченням найглибшої поваги до генія композитора залишилася збережена в парку «Альтанка М. Глінки» — своєрідний малий музичний салон. Василь Тарновський сформував виняткову колекцію старого українського мистецтва. Він продовжив меценатську діяльність свого батька і діда — Григорія Тарновського.

Організаційні питання: 

  • Тривалість туру:  12 годин.
  • У вартість входить: проїзд, екскурсійний супровід по маршруту, групова страховка, вхідні квитки.
  • ІНДИВІДУАЛЬНІ ЕКСКУРСІЇ — за Вашою заявкою — в зручний для Вас час, на необхідному транспорті. 

 

Елементи інтер’єру в Качанівці

Володимир Буренко

Директор Національного історико-культурного заповідника
«Качанівка» Володимир БУРЕНКО:

«ЗВАБИ КАЧАНІВКИ НЕ ВТРАЧАЮТЬ СВОЄЇ СИЛИ»

«Таки ж бо справжнє єсть очарування…» («Есть истинное все ж очарованье…»). Цей поетичний рядок з книги Максима Рильського «Зграя веселиків» несамохіть спливає у пам’яті, коли знайомишся з палацово-парковим ансамблем Національного історико-культурного заповідника «Качанівка», розташованого в Ічнянському районі Чернігівщини на берегах тихоплинної, з мальовничими берегами, річки Смош.

Качанівський ансамбль – це двоповерховий палац із флігелями і банею, парадний двір, господарські будівлі, Георгіївська церква тощо та розкішний парк, що розкинувся на площі понад 560 га з численними водоймами, алеями і доріжками загальною довжиною 60 км. Палац славиться одним із найбільших і найяскравіших зразків палацово-паркового мистецтва. Він увібрав у себе все, чим багате світове паркове мистецтво і наша українська природа.

Перші відомості про Качанівку відносяться до 1742 року, коли придворний співак Ф. Коченовський придбав у ніжинського грека Ф.Болгарина заснований ним хутір.

У вітчизняній історії це був, так званий, період «створення і розвитку хутірських господарств з млинами», на зміну якому невдовзі прийшов період «двірцево-паркового ансамблю й розквіту садиби». У 1770 році садибу Коченовського купив граф, генерал-фельдмаршал П.О. Румянцев-Задунайський, який (у дусі часу) одразу ж заходився створювати садово-палацовий комплекс, котрий і становить основу нинішнього. Взагалі ж, він пережив пять будівельних періодів і більше десяти власників.

Детальніше про витоки, становлення і сьогоднішній стан цього унікального історичного об’єкту – в розповіді його нинішнього керівника Володимира БУРЕНКА.

Качанівський палац
Парадний вхід до замку

Володимире Борисовичу, нинішній рік для «качанівців» двічі ювілейний: виповнюється 30 років відтоді як на основі «палацового ансамблю і парку дворянської садиби» створено Державний історико-культурний заповідник «Качанівка» і ось уже 10 років він має статус Національного. Слушна нагода для гарного настрою сучасникам (збережено цінний обєкт історії), та й душі тих, причетних до нього людей, що вже перебувають у астральному світі, відчувають, мабуть, певну полегкість. Як ви вважаєте, хто з численних творців качанівського дива заслуговує в цьому сенсі на найбільше пошанування?

Думаю, що на відміну від Людовика ХV з відомим його афористичним висловом «після мене хоч потоп», усі власники садиби, якій судилося стати такою знаменитою, окрім власних зручностей, переймалися все-таки і сподіванням на вдячність нащадків. І всі вони – від першого (ніжинського грека Федора Болгарина) та придворного співака Федора Коченовського і його родича — майора Михайла Коченовського, які понесли естафету доброї справи далі і від прізвищ яких, власне, походить сама назва садиби (1742-1772 роки), до останніх – Олени Павлівни Харитоненко, старшої доньки мільйонера-цукрозаводчика, дворянина Павла Івановича Харитоненка, та чоловіка Олени Павлівни – Михайла Сергійовича Олів’є (1914-1918 роки), зробили багато, аби наступні покоління згадували їхні імена «незлим тихим словом». Але найбільший помітний слід у розбудові ансамблю, поза всяким сумнівом, залишила родина Тарновських.

Першим володарем маєтку з цього роду був Григорій Степанович Тарновський – пасинок Григорія Яковича Почеки, який одружився з Параскою Андріївною (за першим чоловіком Тарновською). Ще його вітчим Григорій Якович Почека, який придбав маєток у Сергія Петровича Румянцева, сина відомого на той час полководця Петра Олександровича Румянцева-Задунайського, відзначився тим, що перебудував своє нове володіння на свій смак. Пасинок пішов далі вітчима. Як людина різноманітних інтересів Григорій Степанович Тарновський, який управляв маєтком з 1824 по 1853 рік, урізноманітнив його життя тим, що проявив себе не лише в господарській діяльності, але і як затятий покровитель мистецтв.

Фрагменти парку


Цікаво було б зануритись у тогочасну атмосферу саме в контексті мистецьких захоплень Григорія Степановича…

Показовим у цьому плані може бути такий приклад. Влітку 1838 року на запрошення Григорія Степановича до нього прибув Михайло Іванович Глінка. Господар маєтку створив композитору всі умови для плідної роботи над оперою «Руслан і Людмила». Та неординарність події того літа полягала в тому, що господар одночасно запросив на гостини багатьох відомих особистостей творчої сфери. В роботі над лібрето Глінці допомагав його давній товариш по пансіону при Московському університеті, а з часом відомий історик України Микола Андрійович Маркевич. Атмосферу музичних вечорів літа 1838 року під дахом маєтку чудово передав художник Василь Іванович Штернберг, який також був у тому товаристві і вдосконалював свою майстерність.

Ті вечори залишили такий глибокий слід у пам’яті сучасників, що через багато років про них згадував у листі до Олександра Матвійовича Лазаревського мистецтвознавець Василь Петрович Горленко: «У Василя Васильовича Тарновського, у його альбомі відвідувачів є список хорала, створеного Маркевичем на якісь іменини Григорія Степановича Тарновського, він же має рукопис невиданої музики Глінки до цього хоралу. І те, й інше добре б надрукувати в «Старині».

 
Парадна їдальня

З Качанівською садибою пов’язані імена багатьох інших видатних представників української та російської культури, де особливе місце відводиться Тарасу Шевченку.

Дійсно, так. І особливість ця полягає в тому, що Григорій Степанович Тарновський поклав початок дружби сімї Тарновських із великим Кобзарем, якого запросив у Качанівку у 1843 році. Після цього Тарас Григорович Шевченко ще не раз бував у Качанівці. І хоча ще під час першого приїзду він задумав видавати «Живописну Україну», його проекту не вдалося здійснитися. Зате в родині Тарновських Шевченкіана закріпилася міцно. А почалася вона з картини «Катерина» і поеми «Гайдамаки», подарованих ще Григорію Степановичу.

Примножена Василями Васильовичами Тарновськими (батьком і сином) шевченківська колекція була подарована у 1896 році Чернігову. Музей українських старожитностей, відкритий тут у 1902 році, носив імя дарувальника – Василя Васильовича Тарновського (молодшого) – сина Василя Васильовича (старшого), що доводився двоюрідним племінником Тарновському Григорію Степановичу.

Чи є у згаданій вами примноженій колекції Шевченкіани Тарновських живописні чи поетичні твори Кобзаря про Качанівку.

— У російськомовній повісті «Музыкант», датованій 1854 роком, коли Григорія Степановича Тарновського і його дружини уже не було серед живих, автор створив узагальнений образ поміщика тієї пори, давши йому прізвище Арновський, а його садибі – назву «Качановка». Дослідники творчості Шевченка звертають увагу на той факт, що серед його поетичної і художньої спадщини немає жодної замальовки, зробленої в Качанівці і жодного рядка у поемах та віршах, де згадувалась би садиба Тарновських.

А як у цьому сенсі у інших майстрів пера і пензля, що там гостювали?

 
Парковий місточок
Паркова скульптура «Зима»

— Цікавий опис атмосфери, що панувала в Качанівці в середині ХІХ століття, а точніше у 1853-ому, останньому році життя Григорія Степановича Тарновського, зробив у своїх споминах графік і живописець Лев Михайлович Жемчужников. Тут – жодних узагальнень і підтекстів. Суцільна конкретика. Причому вельми асоціативна. Григорій Степанович постає в цьому описі як колоритна і непередбачувана у своїх діях особистість. Екіпаж Жемчужникова під’їхав до маєтку, коли сонце вже сідало за обрій і застав Тарновського і його сімейство за вечерею на терасі будинку, навколо великого стола, покритого білою скатертиною. Пішла розмова. Господар розповідав про Глінку, Маркевича, Штернберга, Шевченка, що гостювали у нього. Після вечері, сказавши «на добраніч», Тарновський попередив, що в домі встають рано. Гості це врахували. Ледве виспавшись, гості вийшли на терасу, де були уже всі в зборі. Після того, як одна з племінниць розлила чай, Григорій Степанович зробив знак і несподівано з-за кущів гримнув оркестр. Оркестр грав «Життя за царя» і «Руслана», потім третю симфонію Бетховена. Під час виконання Григорій Степанович несподівано сказав: «Гм, ось це місце вставив я». Гості поглянули на нього, а він на гостей і додав: «Гм, та ми й Бетховена поправляємо».

Оглядаючи палац, Жемчужников обурювався, що з міркувань економії простора зала була переобладнана на житлові кімнати. До того ж кріпосний художник розмалював сходи, зобразивши фантастичні пейзажі зі ставками, млинами та панами і панночками, що катаються на човнах. Під час обіду знов заграв оркестр із 40-а музикантів. Спочатку звучали Глінка, Бетховен, Мейєребер, Россіні, а потім п’єса самого господаря. Не поскупився Жемчужников у своєму описі на деталі: «Григорій Степанович був оригінальний у манерах, одязі, з музичним сумбуром в голові й таким же поняттям про живопис, але при всьому цьому я нехотя показую його смішні сторони, оскільки він був добрим і мав значні позитивні якості, хоча б те, що у нього проживали і користувалися гостинністю такі знаменитості як Глінка, Шевченко, Штернберг, Микола Андрійович Маркевич».

Схоже, що Жемчужников цілком компенсував творчі прогалини Шевченка від качанівських вражень (ні рядка, ані замальовки), разом із тим стає зрозумілою і стриманість Тараса Григоровича, адже й попри обмовку «нехотя висловлюю», не кожен наважиться на подібну одвертість. Але для туриста, мабуть, такі деталі цікаві та корисні. Хоча в принципі він більш воліє бачити, аніж чути. І почати огляд палацово-паркового ансамблю напевне варто з його головного об’єкту – палацу.

— Споруда дійшла до нас у стилістичних формах класицизму з деякими елементами, властивими добі історизму. Перший поверх цегляний. Другий – дерев’яний, обмурований цеглою. В опорядженні інтер’єрів використано червоне дерево, дуб, природний і штучний мармур, поліхромна метласька плитка, кольорове скло. Палац має симетрично-осьову композицію. Прямокутний.

До центрального корпусу прилягають два флігелі, завдяки яким палац зберігає традиційну П-подібну форму. Центральну частину увінчує півсферична декоративна баня. Розпланування палацу коридорно-анфіладне в центральному корпусі, а у флігелях – лише коридорне. На першому поверсі центрального корпусу розташовані вестибюль та літня зала. Зведення палацу разом із флігелями тривало майже 10 років (1771-1780). За проектом російського архітектора Карла Бланка його спорудив український зодчий Максим Мосцепанов.

  
Вид на палац і човнову пристань

Ансамбль розвивався протягом 146 років (1771-1917). За висновками фахівців, що досліджували палац, опрацьовуючи проект його реставрації, мали місце п’ять будівельних періодів: зведення палацу і флігелів в архітектурних формах перехідних від барокко до класицизму (1771-1780), перебудова палацу в стильових формах класицизму з добудовою флігелів (1808-1824), внутрішні перебудови (1824-1866), зведення водонапірної вежі (1866-1897), обмурування дерев’яних стін цеглою, збільшення розмірів бані, переоздоблення інтер’єрів (1897-1917).

Дата останнього рукотворного втручання в історію палацу свідчить про можливість подальших трансформацій іншого змісту…

— Саме так. Принагідно нагадаю, що останніми господарями садиби протягом 1914-1918 років була старша донька «цукрового короля» Олена та її чоловік Михайло Олів’є. При них садиба, як і раніше, процвітала. Тут діяла картинна галерея, велика бібліотека, зберігались кращі традиції минулого, гостювали цікаві люди, зокрема художники Добужинський та Петров-Водкін. Та після націоналізації садиби у 1918 році новою владою, вона почала використовуватись за іншим призначенням: з 1919-го аж до 1980 року тут розміщувались Чернігівський губернський та Ніжинський окружний відділи народної освіти, дитяча комуна імені Воровського, неврологічний курорт республіканського значення для колгоспників, військовий госпіталь, курорт для лікування інвалідів війни офіцерського складу, Прилуцький лісгосп, Качанівський держриброзплідник.

Що ж, Володимире Борисовичу, це також історія, котра може зацікавити допитливого як вітчизняного, так і зарубіжного туриста. Але в 1981 році, як уже говорилося, славнозвісна садиба повернулася до культурницької сфери. Ось уже тридцять років вона перебуває в статусі історико-культурного заповідника. Це багато значить для стимулювання творчих пошуків у роботі і посилення цього статусу епітетом Національний, що сталося 10 років тому…

 
Романтичні руїни минулого

— Безумовно, добрі зміни, як кажуть, завжди окрилюють і надихають. Протягом 30 років існування Качанівки в статусі історико-культурного заповідника «Качанівка» він діє як музейний заклад, діяльність якого спрямована на збереження і відродження палацово-паркового ансамблю. З цією метою в заповіднику проводиться пам’яткоохоронна, науково-дослідна, науково-освітня, експозиційна і фондова робота. Актуальність і суспільна значущість цієї роботи пов’язана з великим історико-культурним потенціалом, закладеним у цій пам’ятці.

За вказаний період науковими співробітниками заповідника проведена значна робота з наукового обґрунтування проекту відтворення інтер’єрів палацу, розроблено тематико-експозиційний план музеєфікації палацу, план пристосування і використання будівель (пам’яток архітектури). Це дало змогу розпочати поетапне відновлення інтер’єрів палацу, розгорнути цікаві виставки.

На сьогоднішній день у заповіднику розгорнуто 11 постійно діючих та 4 тимчасові виставки на основі фондових матеріалів заповідника та інших музейних закладів. Протягом останніх років зали палацу експонували музейні цінності Дирекції художніх виставок України (м. Київ), Інституту декоративно – прикладного мистецтва і дизайну ім. Бойчука (м.Київ), Національного заповідника «Давній Галич» (Івано-Франківська обл.), Національного музею Тараса Шевченка, Ічнянського районного краєзнавчого музею.

Георгієвська церква Вид на південний фасад палацу


Відвідувачі, яким пощастило на них побувати, висловлювали щиру вдячність працівникам заповідника за пізнавальний характер цих заходів. Багато цікавої пізнавальної інформації отримують вони також у меморіальних кімнатах Шевченка, Глінки, Гоголя, Репіна.

Нині заповідник діє як місце проведення культурно-мистецьких заходів, науково-практичних конференцій, мистецьких пленерів, урочистостей із нагоди знаменних дат і ювілеїв, пов’язаних з історією садиби та культурним минулим краю. З метою відродження заповідної садиби як національного культурно-мистецького центру в заповіднику у 2004 році започатковано проведення літературно-мистецького свята «Качанівські музи». Систематично проводяться наукові читання та наукові конференції із залученням науковців із садибної архітектури, палацово-паркових ансамблів Білорусії, Росії, Польщі.

Альтанка Глінки

Посилилась робота по відродженню парку, найбільшого і одного з найстаріших в Україні, який є справжнім витвором ландшафтного мистецтва. Ще в 1984 році Ленінградським інститутом «Лєспроект» проведено обстеження лісопаркової зони і розроблений ескізний проект відродження ландшафтів парку. Проект мав стати основою для подальшої розробки проектних матеріалів і реконструктивних заходів, спрямованих на повернення парку історичного вигляду. Окрім нестачі коштів на реалізацію цього проекту, процес гальмувався тривалий час ще й тим, що деякі лісові масиви заповідника не входили до складу заповідника, що сталося в результаті реорганізаційних змін, про які говорилося вище. Після немалих клопотів заповіднику нарешті повернуто територіальну цілісність з допомогою Чернігівської облдержадміністрації. Зараз силами працівників паркового відділу проводиться вимітка, санітарна рубка дерев, очищення парку від самосівів, бурелому, догляд за хворими деревами; відновлена дорожно-алейна сітка; проведено лісопатологічне обстеження насаджень парку.

Разом із тим останнім часом проведені планові реставраційні роботи пам’яток архітектури: південної частини палацу, альтанки Глінки, будинку електротехніка, будинку садівника; проведено капітальний ремонт тепломережі припалацової зони, відновлено втрачені в’їзні пілони, човнову пристань.

Про Качанівку складено багато пісень і ліричних поезій. Зокрема, у поета XIX століття Володимира Юр’єва є такі рядки: «Меня манила ты и роскошью садов, И ласковой душой хозяев-хлебосолов, Я счастлив был среди твоих холмов и долов, В тени столетних лип, каштанов и дубов». По інтенсивності туристичних потоків можна судити наскільки співзвучні інтереси наших сучасників зі станом душі згаданого автора…

— Тут можна сміливо говорити про актуальність процитованих рядків і сьогодні. Бо зваби Качанівки не втратили своєї сили. Число відвідувачів заповідника з року в рік зростає: якщо у 2009 році їх кількість становила 30,1 тис. осіб, то в минулому – 31 тис. Є підстави сподіватися, що в нинішньому буде ще більше.

Що цьому має посприяти?

— З метою розвитку туристичної інфраструктури на території заповідника та виставкових залах розроблено і діють чотири екскурсійні маршрути тривалістю 2-4 год., що пролягають повз найважливіші архітектурні та ландшафтні об’єкти, вони максимально насичені інформацією, що надається досвідченими екскурсоводами.

А як виглядає географія туристичних груп?

— Їдуть до нас не лише з усіх регіонів України, а і країн близького і далекого зарубіжжя: Росії, Білорусії, Польщі, Молдови, Литви, Латвії, Німеччини, Франції, Італії, США, Японії, Китаю, ОАЕ тощо. До огляду туристів і відвідувачів 15 екскурсійних об’єктів, меморіальні місця, пов’язані з перебуванням у Качанівці визначних особистостей, вікові дерева (250-400 р.), дерева-екзоти як пам’ятки природи. До послуг відвідувачів облаштовані місця відпочинку, сучасна громадська вбиральня.

Будинок управляючого
Південна служба

Качанівський палацово-парковий ансамбль включено до Державного реєстру національного культурного надбання, до національної системи туристичного маршруту «Намисто Славутича». Екскурсійно-туристичне значення Качанівки підсилюють розташовані неподалік пам'ятки XIXст.: Державний дендрологічний парк «Тростянець», палацово-паркові ансамблі в Сокиринцях, Дігтярах, Густинський жіночий монастир.

В перспективі розвитку заповідника передбачається повна реставрація всіх дотепер збережених пам’яток архітектури й садово-паркового мистецтва, відтворення раніше втрачених найцікавіших споруд садибного комплексу з пристосуванням їх для потреб туризму; упорядкування паркової території, відновлення його історичних ландшафтів, композицій; виготовлення і встановлення в припалацовій зоні пам’ятника В.В. Тарновському-молодшому; створення видавничо-поліграфічної бази з виготовлення рекламно-сувенірної продукції; створення інфраструктури для надання туристичних послуг, створення рекреаційних об’єктів. З цією метою пам’ятку архітектури «Південні служби» планується пристосувати під готель та кафе-їдальню. Сподіваємося також на будівництво за межами заповідника туристично-готельного комплексу та на залучення Качанівки до туристичних маршрутів країн близького зарубіжжя.

Володимире Борисовичу, можливо є певні думки і пропозиції ширшого масштабу в контексті теми нашої розмови?

— Задля подальшого перспективного та динамічного розвитку національних заповідників та музейної справи в Україні, дирекція Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» вважає за доцільне створення при Міністерстві культури України Ради директорів заповідників, які перебувають під юрисдикцією даного міністерства. Даний орган повинен мати дорадчі функції і своєю основною метою ставити поглиблення співпраці між національними заповідниками, вирішення актуальних проблем в організації туристичної інфраструктури і музейної справи.

Хай збудуться ваші добрі наміри.

Розмову вів Василь ЩЕРБОНОС

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро»

Серпень 2011

☎ +38 (099) 55-00-000, +38 (096) 94-00-000

Тур до Качанівки: шедеври паркового мистецтва


 – 

   дорослих  –     дітей

Дякуємо за Ваше замовлення!

Скоро з Вами зв'яжеться менеджер.


Стародавні фортеці навколо Києва Стародавні фортеці навколо Києва

Переяслав-Хмельницький — музейне царство Переяслав-Хмельницький — музейне царство

Тур до Качанівки: шедеври паркового мистецтва Тур до Качанівки: шедеври паркового мистецтва

Трипілля: до цивілізації древньої Аратти Трипілля: до цивілізації древньої Аратти

Радомишль (замок Радомисль)-Коростень Радомишль (замок Радомисль)-Коростень

Тур выходного дня «Тур в замок Радомысль» Продолжительность тура 1 день Язык – русский, украинский   Тур выходного дня «Тур в замок Радомысль» Продолжительность тура 1 день Язык – русский, украинский

Біла Церква та Пархомівка: парк «Олександрія» та храм Реріха Біла Церква та Пархомівка: парк «Олександрія» та храм Реріха

Тур до Умані: міфи й легенди Софіївки Тур до Умані: міфи й легенди Софіївки

Моринці, Шевченково, Будище: до Шевченківських святинь на Черкащині Моринці, Шевченково, Будище: до Шевченківських святинь на Черкащині

«Замки Черкащини» «Замки Черкащини»

Тур до Чернігова Тур до Чернігова

Тур до Батурина: козацька слава Тур до Батурина: козацька слава

Тур Чигирин-Суботів-Холодний Яр Тур Чигирин-Суботів-Холодний Яр

Tур до Чорнобиля, Припяті. Tур до Чорнобиля, Припяті.

Тур до страусиної ферми: Через Білогородку до чорного африканського страуса Тур до страусиної ферми: Через Білогородку до чорного африканського страуса

Тур в Почаївську Лавру Тур в Почаївську Лавру

Тур до Березової Рудки: візит до графів і піраміди Тур до Березової Рудки: візит до графів і піраміди

Бананова оранжерея: Тропічний рай Бананова оранжерея: Тропічний рай

Тур до Житомиру Тур до Житомиру

Тур до Богуслава Тур до Богуслава

Нові Петрівці: музей битви за Київ Нові Петрівці: музей битви за Київ

Політ на повітряній кулі: тяжіння п\'ятого океану Політ на повітряній кулі: тяжіння п\'ятого океану

Катання на конях Катання на конях

Тур в Святогірську Лавру: тур до донецької святині Тур в Святогірську Лавру: тур до донецької святині

Тур в Кам’янець-Подільський-Бакота-Кривче-Хотин Тур в Кам’янець-Подільський-Бакота-Кривче-Хотин

Тур до Полтави: полтавська сюїта Тур до Полтави: полтавська сюїта

Дорогами Сіверської землі: Новгород-Сіверський, Глухів, Путивль, Батурин Дорогами Сіверської землі: Новгород-Сіверський, Глухів, Путивль, Батурин

Тур до Волині: Місто дев'яти віків - Остріг. Тур до Волині: Місто дев'яти віків - Остріг.

Тур КИЇВ-ОДЕСА Тур КИЇВ-ОДЕСА

7-дневный тур  7-дневный тур "Сокровища Западной Украины"

Тур КИЇВ-ЛЬВІВ Тур КИЇВ-ЛЬВІВ